Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

9 травня 1922 (вівторок)

Харків. Політбюро ЦК КП(б)У розглянуло питання про порядок амністії. Заступниками членів комісії по наданню амністії затверджено М. Скрипника, В. Манцева, Я. Яковлєва, Канарського, В. Балицького та Рейхеля. Було в основному ухвалено проект, запропонований Караханом, за виключенням пунктів про розгляд у Москві заяв про амністію, а також про порядок розгляду списків амністованих не ВУЦВК, а Наркомзаксправ УСРР із наступним затвердженням ВУЦВК. Намагаючись їх змінити, політбюро ЦК КП(б)У доручило Д. Мануїльському звернутися з клопотаннями до ЦК РКП(б) про надання органам УСРР права розгляду заяв про амністію та про надання ВУЦВК повноваження розгляду списків амністованих, зауваживши на тому, що в особливих випадках питання про затвердження списків амністованих мало вирішуватися лише після погодження його з Москвою.
ЦДАГО України, ф. 1, оп. 6, спр. 29, арк. 81.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1922: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 335 с. ISBN 966-02-3607-7