Бібліографічне посилання: Мовчан О.М.
ПЕТРОВСЬКИЙ Григорій Іванович [Електронний ресурс] . URL: http://www.history.org.ua/?termin=Petrovskyj_H (останній перегляд: 29.03.2024)
ПЕТРОВСЬКИЙ ГРИГОРІЙ ІВАНОВИЧ
ПЕТРОВСЬКИЙ Григорій Іванович (04.02(23.01).1878–09.01. 1958) – рад. держ. і парт. діяч. Н. в м. Харків у сім'ї кравця. Навч. в початковій церк. школі та на вечірніх тех. курсах для робітників. Працював робітником на з-дах Катеринослава (нині м. Дніпропетровськ), Харкова, Миколаєва, Маріуполя, Донбасу. У революц. русі – з 1895, з 1897 – член катериносл. "Союзу боротьби за визволення робітничого класу", згодом – Катериносл. к-ту Російської соціал-демократичної робітничої партії. Репресований царським урядом 1900 і 1903. 1905 – один з організаторів Катериносл. ради робітн. депутатів і бойового страйкового к-ту. 1912 обраний депутатом до 4-ї Держ. думи Рос. імперії від Катериносл. губ., очолив більшовицьку фракцію. 1913 кооптований до ЦК РСДРП. Заарештований і засланий до Сх. Сибіру 1914. У червні 1917 повернувся до Петрограда (нині м. Санкт-Петербург), у липні 1917 посланий представником ЦК РСДРП(б) до Катеринослава і Донбасу. Активний учасник організації боротьби проти Української Центральної Ради. Із серпня 1917 – член Катериносл. к-ту РСДРП(б), гласний Держ. думи і депутат Ради. На Другому Всеросійському з'їзді рад 1917 обраний членом Всерос. ЦВК. З листопада 1917 до березня 1919 – нар. комісар внутр. справ РСФРР. Активний прихильник "червоного терору". Один із організаторів встановлення рад. влади на Донбасі. Брав участь у підписанні Брестського мирного договору РСФРР з державами Четверного союзу 3 березня 1918. У березні 1919 обраний головою ВУЦВК. Член Тимчасового бюро по кер-ву парт. роботою на територіях України, звільнених від Денікіна, у грудні 1919 – лютому 1920 – голова Всеукр. революц. к-ту. 1920–33 – голова Всеукр. центральної комісії незаможних селян. 1920–38 – член політбюро ЦК КП(б)У. 1921–39 – також член ЦК РКП(б)/ВКП(б), а 1926–29 – кандидат у члени політбюро ЦК ВКП(б). З 1922 – заступник голови ЦВК СРСР. У 1920-х рр. очолював комісії ВУЦВК з опрацювання проектів законів аграрного законодавства та щодо рад. буд-ва. Під час голоду 1921–1923 років в УСРР займав непослідовну позицію у питаннях хлібопостачання РСФРР і допомоги голодуючим УСРР. Спочатку "з політичних міркувань" анулював постанову Укр. екон. ради про проведення обстеження становища в неврожайних укр. губерніях, але потім, у травні 1922, звертався із клопотаннями до Всерос. ЦВК припинити вивіз продовольства за межі УСРР. В ін. питаннях послідовно проводив ленінську політику в Україні. Після смерті В.Леніна підтримував сталінський політ. курс, однак під час голодомору 1932–1933 років в УСРР знову проявив, як вважав Й.Сталін, недостатню твердість. 1937–46 був депутатом ВР СРСР. 1938 знятий із посади голови ВУЦВК і відкликаний до Москви. 1939 на ХVIII з'їзді ВКП(б) об'явлено про зв'язок П. з "ворогом народу" С.Косіором. З 1940 – заст. директора Музею революції (Москва) з госп. частини. Після смерті Й.Сталіна реабілітований. П. у м. Москва. |