ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1    Том (Україна - Українці) Кн. 2
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ПАНСЛАВІЗМ

  Бібліографічне посилання: Симоненко Р.Г. ПАНСЛАВІЗМ [Електронний ресурс] . URL: http://www.history.org.ua/?termin=Panslavizm (останній перегляд: 29.03.2024)
ПАНСЛАВІЗМ

ПАНСЛАВІЗМ – термін, що вживається для визначення: 1) течії громад. думки; 2) зовнішньополіт. практики. Базується на тезі про винятковість істор. розвитку слов'ян. народів і закликає до боротьби за їх об'єднання. Один із першовідкривачів терміну Я.Коллар розумів його як "всеслов'янство". Історики й політики вкладали в термін "панславізм" різний, нерідко діаметрально протилежний, зміст.

Ідея слов'ян. спільності виникла в період гуситських війн 15 ст. як реакція на заперечення істор. ролі слов'янства, прагнення перешкодити розгортанню національно-визвол. руху і створення нац. д-в у Центрально-Сх. Європі та на Балканах. У 17 ст. Ю.Крижанич проповідував об'єднання слов'ян під берлом рос. царя. Авторитету Росії сприяли її допомога пд. слов'янам у боротьбі проти Османської імперії, протидія планам франц. імп. Наполеона I Бонапарта встановити владу над Європою. Ідеї П. знайшли підтримку деяких нім. філософів, насамперед Й.-Г.Гердера.

Включившись у боротьбу за першість в Європі в 19 ст., Росія наголошувала на власній ролі рятівника слов'янства. Всередині країни П. підкріплювався теорією "офіційної народності". Вона підмінювала ідею зближення та співпраці слов'ян. народів гаслом їх об'єднання з Росією.

Виступаючи за "рівновагу сил" в Європі на Віденському конгресі 1814–1815 та відгороджуючись від революц. впливів Заходу, Росія відмовилася підтримувати національно-визвол. рух слов'ян. народів, які підпали під владу Австрії і, частково, Німеччини. Слов'ян. єдність обстоювало створене А.Борисовим та П.Борисовим разом із польс. демократом Ю.Люблінським Товариство з'єднаних слов'ян. У дусі народодержавства під впливом поширюваних в Європі визвол. ідей воно прагнуло з'єднати слов'ян. народи в єдину республіку. Кожен із них мав отримати конституцію, що відповідала б особливостям його істор. розвитку ("более ему приличную конституцию"). Осн. увага приділялася забезпеченню життєздатності слов'ян. федерації. Становлячи геополітично самодостатню територію, вона мала б належні резерви екон. розвитку, а порти чотирьох морів – Чорного, Білого, Балтійського й Адріатичного – забезпечували б взаємовигідну торгівлю з ін. країнами.

Ця ідея стала однією з основних при зародженні модерного укр. руху. Гол. документ Кирило-Мефодіївського товариства – "Закон Божий" – М.Костомаров характеризував як "твір про слов'янську федерацію". Її неодмінна частина – Україна – мала возз'єднати етнічні землі, утворюючи Східний (Лівобережний) і Західний (Правобережний) – із включенням Східної Галичини – штати. Перша програма нац. визволення в поєднанні "з ідеями слов'янського і політичного розкріпачення" (М.Грушевський) непокоїла владу, яка вдалася до репресій. Твердячи, ніби існує два слов'янства – "одне російське, друге нам неприязне", ідеолог теорії "офіційної народності" С.Уваров прагнув викорінити опозицію царизму. Пожвавлення нац. руху на західноукр. землях, його зв'язки з подіями на Великій Україні турбували й австрійс. власті. Петербург і Відень вбачали у збереженні панування над укр. землями взаємну гарантію існування своїх імперій. Обох влаштовувало москвофільство. Сутність самодержавного П. виявилася в придушенні царизмом польського повстання 1830–1831.

З назріванням революцій 1848–1849 років в Європі і формуванням слов'ян. націй посилилося їх прагнення до солідарності з Росією, яка, попри експансіоністські задуми її верхів та "державних патріотів", об'єктивно сприяла розгортанню визвол. боротьби слов'ян. Війни Росії з Туреччиною, що протягом віків виступала поневолювачем значного масиву слов'ян. земель й уособленням чужої, мусульманської цивілізації, сприяли поширенню ідей П. Крайні течії П. живилися наростанням реваншистських настроїв після поразок, зумовлених відсталістю царської Росії. Після поразки в Кримській війні 1853–1856 ідеологи П. відкрито критикували постулати "старих" слов'янофілів. Протиставляючи слов'янство європейській (романо-германській) цивілізації, лідер "пізніх слов'янофілів" М.Данилевський в книзі "Россия и Европа" під приводом захисту греків та "братів-слов'ян" наполягав на створенні слов'ян. мегадержави під верховенством рос. царя. Її, а також Росії, столицею мав стати Константинополь.

Із перетворенням Австрії на двоєдину монархію (1867) до позицій П. наблизився чеський визвол. рух, впливові лідери якого (Й.Домбровський, Й.Юнгман) і раніше виходили за рамки австрославізму. Долаючи його гол. постулат – непорушність Австро-Угорщини, чехи й словаки виразніше орієнтувалися на Росію. Переключивши на рубежі 20 ст. значну увагу на Далекий Схід, Петербург уклав російсько-австрійс. конвенцію 1897, погоджуючись із статусом-кво на Балканах. Однак загроза слов'янству внаслідок активізації експансії Німеччини на схід, що знайшла політико-ідеологічне обґрунтування в доктрині пангерманізму, загострення з поч. 20 ст. боротьби між великими д-вами в пд.-сх. Європі змінили спрямованість П. Після рос. революції 1905–1907 виник рух "неославізму", в рамках якого було скликано Всеслов'ян. конгрес у Празі (нині столиця Чехії; липень 1908), де, крім росіян, були представлені зарубіжні слов'яни (крім словаків і лужицьких сербів). Балканські війни 1912–1913 призвели до чергової активізації П. Підготовка до Першої світової війни викликала й участь у тодішньому П. реакційних сил Росії з чорносотенцями включно. Війна 1914–18, що почалася підштовхуваним Німеччиною нападом Австро-Угорщини на Сербію, призвела до актуалізації слов'ян. проблем у міжнародній політиці. Після I світ. війни відновлено Польщу, створено Чехословаччину. Локальні збройні конфлікти та війни напередодні Другої світової війни пов'язані з розчленуванням і загарбанням Чехословаччини, а також загарбанням укр. Закарпаття, а її початок – із військ. агресією проти Польщі, здійсненою нацистською Німеччиною, яка домагалася поневолення й знищення передусім слов'ян. націй. З її нападом на СРСР всеслов'ян. солідарність актуалізувалася як ідеологічна конструкція та спільні дії з метою перемоги над фашизмом.


Література:
  1. Грушевський М. На українські теми: Українство і всеслов'янство. "ЛНВ", 1908, кн. 6
  2. Пыпин А.Н. Панславизм в прошлом и настоящем. СПб., 1913.

Посилання:
  • АВСТРО-УГОРЩИНА
  • АВСТРОСЛАВІЗМ
  • БАЛКАНСЬКІ ВІЙНИ
  • БОРИСОВ АНДРІЙ ІВАНОВИЧ
  • ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА
  • ДАНИЛЕВСЬКИЙ МИКОЛА ЯКОВИЧ
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ФАШИЗМ
  • ГЕРДЕР ЙОГАН-ГОТФРІД
  • ГРУШЕВСЬКИЙ МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ
  • КОЛЛАР ЯН
  • КОНСТАНТИНОПОЛЬ
  • КРИМСЬКА ВІЙНА 1853–1856, СХІДНА ВІЙНА 1853–1856
  • КРИЖАНИЧ ЮРІЙ
  • КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ ТОВАРИСТВО, УКРАЇНО-СЛОВ'ЯНСЬКЕ ТОВАРИСТВО, КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ БРАТСТВО
  • ЛЮБЛІНСЬКИЙ (МОТОШНОВИЧ, МОТОШНОВИЧ ЛЮБЛИНСЬКИЙ, MOTOSZNOWICZ LUBLIЅSKI) ЮЛІАН (ЮЛІЙ) КАЗИМИРОВИЧ
  • МОСКВОФІЛЬСТВО
  • НАПОЛЕОН І БОНАПАРТ
  • ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ
  • ПАНГЕРМАНІЗМ
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • ПОЛЬСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1830–1831
  • РЕВОЛЮЦІЇ В ЄВРОПІ 1848–1849 РОКІВ
  • РЕВОЛЮЦІЯ 1905-1907
  • СХІДНА ГАЛИЧИНА
  • СРСР, СОЮЗ РАДЯНСЬКИХ СОЦІАЛІСТИЧНИХ РЕСПУБЛІК
  • ТОВАРИСТВО З'ЄДНАНИХ СЛОВ'ЯН
  • ЦАР
  • УВАРОВ СЕРГІЙ СЕМЕНОВИЧ
  • ВІДЕНСЬКИЙ КОНГРЕС 1814–1815

  • Пов'язані терміни:
  • АРІСТОВ ФЕДІР ФЕДОРОВИЧ
  • АВСТРОСЛАВІЗМ
  • АЗБУЧНА ВІЙНА
  • БАДЕНІ СТАНІСЛАВ
  • ДАНИЛЕВСЬКИЙ МИКОЛА ЯКОВИЧ
  • ГАНКА ВАЦЛАВ
  • ГЕРЦЕН ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ
  • ГОЛУХОВСЬКИЙ АГЕНОР
  • КАЛІНКА ВАЛЕРІЯН
  • КОХ ГАНС
  • КОЛЛАР ЯН
  • КОЯЛОВИЧ МИХАЙЛО ЙОСИПОВИЧ
  • КРАСОВСЬКИЙ МИХАЙЛО ВАСИЛЬОВИЧ
  • КРИЖАНИЧ ЮРІЙ
  • КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ ТОВАРИСТВО, УКРАЇНО-СЛОВ'ЯНСЬКЕ ТОВАРИСТВО, КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ БРАТСТВО
  • МАКРОЕТНІЧНА СПІЛЬНІСТЬ
  • МОСКВОФІЛЬСТВО
  • МИКОЛА II
  • НАРОДНА РАДА
  • НАРОДНИЦЬКИЙ НАПРЯМ В ІСТОРІОГРАФІЇ
  • ПАНТЮРКІЗМ
  • ПОДОЛЯКИ
  • ПИПІН ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ
  • РАЄВСЬКИЙ МИХАЙЛО ФЕДОРОВИЧ
  • РІТТІХ ОЛЕКСАНДР ФЕДОРОВИЧ
  • РУССКОЕ СЛОВО
  • СЛОВ’ЯНОФІЛЬСТВО, СЛОВ’ЯНОЛЮБСТВО
  • ТАРНОВСЬКИЙ СТАНІСЛАВ
  • УКРАЇНСЬКА ІДЕЯ
  • ВЕРГУН ДМИТРО МИКОЛАЙОВИЧ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)