Бібліографічне посилання: Томазов В.В.
МИЛОРАДОВИЧІ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Myloradovychi_rid (останній перегляд: 28.03.2024) Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці
МИЛОРАДОВИЧІ
МИЛОРАДОВИЧІ – козацько-старшинський, згодом – дворянський і графський рід, що, згідно з родинними переказами, походить від сербських графів Охмукевичів. За часів російсько-турец. війни 1711 (див. Прутський похід 1711) брати Олександр, Михайло і Гаврило Милорадовичі виїхали до Росії, одержали уряди та маєтки в Гетьманщині й покозачилися. До старшої гілки роду, що йде від Олександра Ілліча, належать Ілля Олександрович (р. н. невід. – п. 1760) – гадяцький полковий хорунжий (1716–24) і грунський сотник (1724–47), наказний генеральний осавул під час Крим. походу 1735 (див. Кримські походи 1736–1738), та його молодший брат Михайло Олександрович (р. н. невід. – п. до 1798) – наказний сотник грунський (1725), полковник Ізюмського полку (1759–61), відставний генерал-майор (1761). Єдиний син Михайла Олександровича – полтав. губернський маршал Михайло Михайлович – був широко відомий як укр. автономіст. Молодша гілка роду походить від Гаврила (Гавра) Ілліча (р. н. невід. – п. 1730), що посідав уряд гадяцького полковника (1727–29), втрачений унаслідок здирств та захоплення чужих земель. Ця галузь роду надала значного літератора, фольклориста і етнографа Василя Петровича (1846–1911) та Миколу Емануїловича (1847 – р. с. невід.) – генерал-лейтенанта (1904), нач. 52-ї піх. д-зії (1906). Нащадком Гаврила Ілліча був і Михайло Олександрович (бл. 1845 – р. с. невід.). Його дружина Марія Михайлівна (у дівоцтві – Константинович; 1846 – р. с. невід.) – оперна та камерна співачка (сопрано; закінчила Петерб. консерваторію), педагог, солістка Київ. (1873–74), Одес. (1874–75) та Харків. (1875–76) оперних театрів, викладачка Київ. муз. уч-ща (1873–74) та Моск. консерваторії (1877–87). До цієї гілки роду належали також відомі брати Олександр Родіонович (1843–1906) і Володимир Родіонович (1851 – р. с. невід.), старший з яких був головою прилуцької земської управи, головою Прилуцького с.-г. т-ва, письменником, автором оповідань і начерків, вміщених у часописах "Московский вестник", "Зритель", "Развлечение", а також статей у спец. виданнях, присвячених питанням сільс. госп-ва, а молодший – прилуцьким повітовим предводителем дворянства та депутатом 3-ї Держ. думи (див. Державна дума Російської імперії) від Полтавської губернії. Але найбільш значною була середня гілка М., що походить від гадяцького полковника (1715–1726) Михайла Ілліча (р. н. невід. – 1726), який підписав Коломацькі чолобитні 1723. Одним з онуків Михайла був Андрій Степанович (1726–96) – вихованець Київ. академії (див. Києво-Могилянська академія), учасник Семилітньої війни 1756–1763 та російсько-турецької війни 1768–1774, генерал-поручик (1779), кавалер рос. орденів, генерал-губернатор Малоросії (1779) і Чернігівського намісництва (від 1781); керував складанням опису Лівобережної України (1779–81). Його син – Михайло Андрійович (1771–1825) – відомий герой Війни 1812, генерал від інфантерії (1809), кавалер багатьох рос. орденів, київ. військ. губернатор (1810–12) та петерб. генерал-губернатор (1818–25), член Держ. ради Рос. імперії та Кабінету міністрів Російської імперії, граф Рос. імперії (1813), був убитий під час повстання декабристів 1825 в м. Санкт-Петербург (див. також Декабристів рух). Брат Андрія – Петро Степанович (1723–99) – вихованець Київ. академії, останній черніг. полковник (1762–83), депутат Черніг. дворянських депутатських зборів (1784; див. Дворянські депутатські збори) і відставний генерал-майор (1786). Син Петра – Григорій Петрович (1765–1828) – малорос. пошт-директор (1791–92), чернігівський генеральний суддя (1799), таємний радник (1801) і таврійський цивільний губернатор (1802–03). З синів Григорія Петровича найбільш відомі: Олександр Григорович (1793–1868) – дійсний статський радник (1830) та черніг. ген. суддя (голова палати цивільного суду; 1830–33), почесний попечитель Черніг. губернської г-зії (1833–42) – та Лев Григорович (1808–79) – дійсний статський радник (1857), почесний попечитель Полтав. губернської г-зії (1855–57). Дружина Льва Григоровича – Єлизавета Іванівна (у дівоцтві – Скоропадська; див. Є.Милорадович; 1832–90) – відома громад. діячка, меценатка, українофілка. Онуки Григорія Петровича – граф Григорій Олександрович (див. Г.Милорадович; 1839–1905) – відомий укр. історик та генеалог – і граф Леонід Олександрович (1841–1908) – дипломат, держ. діяч та публіцист дворянсько-консервативного напряму, київ. віце-губернатор (1878) і подільський губернатор (1879–1882), таємний радник (1894), автор праці "Преображенная жизнь христианина" (1899). Дружина Леоніда Олександровича – Олександра Олександрівна (у дівоцтві – Васильчикова; 1860–1927) – дочка дир. Імператорського Ермітажу О.Васильчикова, поетеса і перекладачка ("Сказки, переводы и стихотворения". М., 1902). Рід М. внесений до 4-ї частини Родовідних книг Черніг. і Полтав. губерній, а їхній герб – до 3-ї i 12-ї частин "Общего гербовника дворянских родов Всероссийской империи". |