ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1    Том (Україна - Українці) Кн. 2
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ЧАС ІСТОРИЧНИЙ

  Бібліографічне посилання: Галушко К.Ю. ЧАС ІСТОРИЧНИЙ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Chas_istorychnyj (останній перегляд: 28.03.2024)
Енциклопедія історії України ( Т. 10: Т-Я ) в електронній біблотеці

ЧАС ІСТОРИЧНИЙ

ЧАС ІСТОРИЧНИЙ — часова характеристика історичного процесу. Оскільки буття людини та людських спільнот відбувається в часово-просторовому континуумі, то наявність певного відношення, ставлення до часових характеристик соціального життя є іманентною властивістю буття та істор. свідомості людства. Очевидною даністю людського існування є усвідомлення наявності 3-х вихідних проміжків, або станів Ч.і. — минулого, сьогодення і майбутнього. Спостерігач або учасник подій завжди перебувають у сьогоденні, але бачення можливих варіантів майбутнього задається його інтерпретацією індивідуального і колективного минулого, яке формує соціальний та істор. досвід людини і колективу, до котрого та належить. Певні дії, спрямовані на формування майбутнього сьогоденною діяльністю індивіда (який перебуває в певному об’єктивно визначеному часі — що визначається завдяки хронології та датуванню, календарю, астрономічному часові), стануть "минулим" для нього самого згодом та будуть "минулим" для того, хто існуватиме потім в ін. хронологічний проміжок. Тому сьогоденна діяльність об’єктивно щомиті стає минулим, — тобто "історією", предметом пізнання історичного. Саме це є підставою вислову, що "історія твориться сьогодні".

Інтерпретація минулого, швидкості та інтенсивності соціальних (і взагалі буттєвих) змін властива певній культурі, впливає на індивідуальну та соціальну активність, мобільність, ставлення до самої можливості зміни сьогодення та майбутнього, швидкості й досяжності цих змін. Ставлення до минулого формує "динамічні" та "консервативні" сусп-ва. Ця інтерпретація визначає умоглядний вектор подальшого розвитку — від у певний спосіб зрозумілого минулого через певні дії в сьогоденні до уявлюваного (бажаного чи небажаного) майбутнього. Проте багатофакторність соціального розвитку ставить здійснення цих не лише індивідуальних, але й колективних, масових уявлень у залежність від чинників імовірності та випадковості, непередбачуваності (див. Альтернативне тлумачення історії).

Культурно обумовлені бачення Ч.і. стали вихідними для формування усталених уявлень про спрямованість істор. процесу, які мають і міфологічно-релігійне (у рамках традиційних уявлень), і раціональне (модерне, наукове) обґрунтування — лінійну та циклічну або ж їх змішані форми. Ця проблематика стала однією із провідних тем філософії історії, і ставлення до неї стало одним із критеріїв розрізнення філософсько-історичних шкіл та підходів.

У царині історіографії заявлене як епістемологічне завдання або ж світоглядно, культурно "вбудоване" уявлення про Ч.і. передовсім вплинуло на різні концепції періодизації істор. процесу та його феноменів. Періодизація стала інструментом структурування Ч.і. та впровадження в його інтерпретацію постулатів наявності змісту та спрямованості (телеологізм). Телеологічні уявлення є фундаментальною онтологічною властивістю масової свідомості, виконуючи соціально стабілізуючу функцію, втілюючись у різних реліг., світоглядних та політ. доктринах.

Якщо відійти від макроістор. інтерпретативних схем, які намагаються "остаточно" пояснити увесь істор. процес, то в історіографії більш продуктивно для конкретно-істор. досліджень та формування нових евристичних напрямів використовується теорія довго-, середньо- та короткотривалих процесів Ч.і. (див. Анналів школа). Остання дає можливість вирізнити культурно-цивілізаційну, економічну та подієву історії, кожна з яких має свою власну часову швидкість, — тобто частоту відбування значимих істор. фактів, що впливає на фокус істор. дослідження та належні хронологічні рамки, необхідні для інтерпретації певного істор. феномену.

дата публікації: 2013 р.

Література:
  1. Бродель Ф. История и общественные науки: историческая длительность. В кн.: Философия и методология истории. М., 1977
  2. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. М., 1984
  3. Ясперс К. Смысл и назначение истории. М., 1994
  4. Савельева И.М., Полетаев А.В. История и время: в поисках утраченного. М., 1997
  5. Тоффлер Э. Третья волна. М., 1999
  6. Арон Р. Избранное: измерения исторического сознания. М., 2004
  7. Мартинов А. Історична соціологія (циклічна парадигма). К., 2004
  8. Гринин Л.Е. Философия, социология и теория истории: опыт философско-социологического анализа некоторых общественных законов и построения теории всемирно-исторического процесса. М., 2007

Посилання:
  • АЛЬТЕРНАТИВНЕ ТЛУМАЧЕННЯ ІСТОРІЇ
  • АННАЛІВ ШКОЛА
  • ІСТОРІОГРАФІЯ, ЯК ТЕРМІН
  • ІСТОРИЧНИЙ ПРОЦЕС
  • КУЛЬТУРА В РОЗМАЇТОСТІ ПОНЯТЬ, ЯВИЩ І СХЕМ ПОСТУПУ
  • ПІЗНАННЯ ІСТОРИЧНЕ, ГНОСЕОЛОГІЯ ІСТОРИЧНА, ЕПІСТЕМОЛОГІЯ ІСТОРИЧНА

  • Пов'язані терміни:
  • БАРГ МИХАЙЛО АБРАМОВИЧ
  • ГАЙДЕГГЕР (HEIDEGGER) МАРТІН
  • ІСТОРІЯ ПОНЯТЬ
  • КУЛЬТУРА В РОЗМАЇТОСТІ ПОНЯТЬ, ЯВИЩ І СХЕМ ПОСТУПУ
  • МЕТАІСТОРІЯ
  • МІФ ІСТОРИЧНИЙ
  • НАРОДНИЦЬКИЙ НАПРЯМ В ІСТОРІОГРАФІЇ
  • ОСОБИСТІСТЬ В ІСТОРІЇ
  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ В ІСТОРІЇ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)