ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1    Том (Україна - Українці) Кн. 2
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

МAНТЕЙФЕЛЬ-ЦЬОГЕ ТАДЕУШ

  Бібліографічне посилання: Рубльов О.С. МAНТЕЙФЕЛЬ-ЦЬОГЕ Тадеуш [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Manteyfel_Tsoge_T (останній перегляд: 28.03.2024)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

МAНТЕЙФЕЛЬ-ЦЬОГЕ ТАДЕУШ

MAНТЕЙФЕЛЬ-ЦЬОГЕ (Manteuffel-Szoege) Тадеуш (05.03.1902 –22.09.1970) – польс. історик-медієвіст, д-р габілітований (1930), професор (1951). Чл.-кор. Польс. АН (1952). Н. в місцевості Жежица в Литві – нащадок однієї з гілок давнього рицарського роду фон Мантейфель, пов'язаного походженням з Померанією. Навч. у варшавській г-зії Хжановського, г-зії "Macierzy Polskiej" у Петрограді (нині м. Санкт-Петербург), 1919 закінчив г-зію ім. Замойського у Варшаві. Вивчав історію у Варшавському ун-ті, однак 1920 перервав навчання – добровольцем брав участь у польсько-радянській війні 1920. Був важко поранений, втратив праву руку. Після демобілізації продовжив навчання, готував дипломну працю в семінарі проф. Я.-К.Корвіна-Кохановського, згодом – проф. М.Гандельсмана, під кер-вом якого захистив докторську дисертацію (1924). Відбув дворічне стажування у Франції, Італії й Великій Британії. Після повернення до Польщі працював в Архіві Громад. освіти у Варшаві (Archiwum Oświecenia Publicznego), провадив у Варшавському ун-ті просемінар з історії середньовічної Франції.

Після річного перебування в Парижі (Франція) й Гейдельберзі (Німеччина) почав викладати у Варшавському ун-ті історію Франції й початки феодалізму. Був діячем Т-ва любителів історії (Towarzystwо Miłośników Historii), секретарем і організатором 7-го Міжнар. конгресу істор. наук у Варшаві (1931; див. Міжнародні конгреси дослідників історії та суміжних наук). Від 1936 – чл.-кор. Варшавського наук. товариства (Towarzystwо Naukowe Warszawskie). Досліджував історію держави франків, присвятивши їй монографії: "Polityka unifikacyjna Chlotara II" (1925) i "Teoria ustroju feudalnego według Consuetudines Feudorum XII–XIII w." (1930). Бажаючи всебічно висвітлити функціонування середньовічних сусп-в, звернув увагу на тогочасну культуру; займався також містами Зх. й Центр. Європи. Наприкінці 1930-х рр. спробував створити синтезу з історії європ. середньовіччя, але задум здійснив лише частково, опублікувавши нарис "Історія раннього середньовіччя" ("Dziejе wczesnego średniowiecza", 1938).

Після початку Другої світової війни й поразки Польщі в листопаді 1939 перейшов на працю до варшавського Архіву документів новітньої доби (Archiwum Akt Nowych). Під час гітлерівської окупації докладав чимало зусиль щодо врятування польс. культ. спадщини (збірок Архіву Громад. освіти й Архіву документів новітньої доби та б-ки Ін-ту історії Варшавського ун-ту). Від 1940 працював у нелегальній Спілці збройної боротьби (Związеk Walki Zbrojnej), згодом таємно співпрацював з Бюро інформації та пропаганди підпільної Армії Крайової, був секретарем редакції конспіраційного двотижневика "Wiadomości Polski" (псевдонім Sey); за порадою проф. М.Гандельсмана організував істор. секцію таємного Варшавського ун-ту, одночасно продовжував вивчати історію середньовічної к-ри. Під загрозою арешту з липня 1944 перейшов на нелегальне становище.

По війні розпочав відбудову Варшавського ун-ту, де вже 15 липня 1945 започаткував свій семінар. 1 вересня 1945 отримав звання екстраординарного професора. Одночасно відновлював наук. життя й освіту, зокрема, провадив вакаційні курси для викладачів історії. Був членом Польс. академії наук (Polskiej Akademii Umiejętności; з 1949). 1951 отримав звання ординарного професора. Був головою Польс. істор. т-ва (1950–53).

Орг. й викладацька робота обмежувала його власну наук. діяльність, однак М.-Ц. повернувся до передвоєнних планів й 1958 надрукував велику працю "Всесвітня історія: Середньовіччя" ("Historia powszechna: Średniowiecze"; численні перевидання в наступні роки – 16-те вид., доп., Варшава, 2005). Одночасно продовжував досліджувати середньовічну к-ру. У 2-й пол. 1940-х рр. створив колектив з підготовки істор. енциклопедії. Одначе ця праця наштовхнулася на гостру критику властей, а весь наклад 1-го тому енциклопедії 1949 був знищений.

Коли в 1950-х рр. у польс. істор. науці, поряд з фальшуваннями минулого, запанував вульгарно-марксистський метод, М.-Ц. вирішив дистанціюватися від офіц. історіографії й рятувати те, що можливо було врятувати. Далі працював у Варшавському ун-ті (зокрема, був дир. університетського Ін-ту історії, у 3-му томі праць якого 1948 надрукована цінна монографія Г. Яблоньського "Polska autonomia narodowa na Ukrainie 1917–1918") i в Польс. істор. т-ві. 1951 був співзасн. Польс. АН (ПАН; замість ліквідованої владою Polskiej Akademii Umiejętności), з 1952 – чл.-кор. ПАН. Був засн. і першим директором Ін-ту історії ПАН (1953–70).

З серед. 1950-х рр. відновилися й набули регулярного характеру контакти укр. істориків з польс. колегами, зокрема, учених Ін-ту історії АН УРСР (нині Інститут історії України НАН України) з науковцями керованого М.-Ц. Ін-ту історії ПАН. Так, у квітні 1957 проф. В.Голобуцький брав участь в обговоренні макету 2-го тому "Історії Польщі", що відбулося під головуванням М.-Ц. в Ін-ті історії ПАН у Варшаві.

На всіх посадах захищав інтереси справжньої науки від кон'юнктурного втручання й прагнув добирати відповідні наук. кадри. Допомагав у цьому його власний незаперечний авторитет у наук. співтоваристві. Життєві випробування спричинили хворобу серця, унаслідок якої він змушений був 1955 залишити посаду дир. Ін-ту історії Варшавського ун-ту, залишившись водночас професором цього навч. закладу. 1968, після владної заборони поєднувати наук. й викладацьку діяльність, залишив Варшавський ун-т й надалі працював лише в Ін-ті історії ПАН, який нині носить його ім'я.

П. у м. Варшава.

дата публікації: 2010 р.

Праці:
  1. Polityka unifikacyjna Chlotara II. Warszawa, 1925
  2. Teoria ustroju feudalnego według Consuetudines Feudorum XII–XIII w. Warszawa, 1930
  3. Uniwersytet Warszawski w latach 1915/ 16–1934/35: Kronika. Warszawa, 1936
  4. Uniwersytet Warszawski w latach wojny i okupacji: Kronika 1939/40–1944/45. Warszawa, 1948
  5. Papiestwo i cystersi ze szczególnym uwzględnieniem ich roli w Polsce na przełomie XII i XIII wieku. Warszawa, 1955
  6. Średniowiecze powszechne: Do schyłku XV wieku. Warszawa, 1958
  7. Z dziejów podziemnego Uniwersytetu Warszawskiego. Warszawa, 1961
  8. Narodziny herezji: Wyznawcy dobrowolnego ubóstwa w średniowieczu. Warszawa, 1963, 1964
  9. Polska pierwszych Piastów: Państwo, społeczeństwo, kultura. Warszawa, 1968
  10. Kultura Europy średniowiecznej. Warszawa, 1974
  11. Historyk wobec historii: Rozprawy nieznane, pisma drobne, wspomnienia. Warszawa, 1976.
Література:
  1. Dunin-Wąsowicz K. Tadeusz Manteuffel jako organizator tajnego nauczania. В кн.: Polska w świecie. Warszawa, 1972
  2. Gieysztor A. Manteuffel Tadeusz. В кн.: Polski słownik biograficzny, t. 19. Wrocław–Warszawa–Kraków–Gdańsk, 1974
  3. Instytut Historii Polskiej Akademii Nauk 1953–1993. Warszawa, 1993
  4. Barański M. Manteuffel Tadeusz. В кн.: Słownik historyków polskich. Warszawa, 1994
  5. Manteuffel-Szoege Tadeusz. В кн.: Nowa encyklopedia powszechna PWN, t. 4. Warszawa, 1996
  6. Maternicki J. Warszawskie środowisko historyczne w okresie II Rzeczypospolitej. Rzeszów, 1999
  7. Інститут історії України НАН України: Друге двадцятиріччя (1957–1977): Документи і матеріали. К., 2007.

Посилання:
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ГАНДЕЛЬСМАН МАРЦЕЛІЙ
  • ГОЛОБУЦЬКИЙ ВОЛОДИМИР ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ НАН УКРАЇНИ
  • МІЖНАРОДНІ КОНГРЕСИ ДОСЛІДНИКІВ ІСТОРІЇ ТА СУМІЖНИХ НАУК
  • ПОЛЬСЬКО-РАДЯНСЬКА ВІЙНА 1919–1920
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • ВАРШАВА


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)