Бібліографічне посилання: Верстюк В.Ф.
ЮХНОВСЬКИЙ Ігор Рафаїлович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Yukhnovskyj_I (останній перегляд: 28.03.2024) Енциклопедія історії України ( Т. 10: Т-Я ) в електронній біблотеці
ЮХНОВСЬКИЙ ІГОР РАФАЇЛОВИЧ
ЮХНОВСЬКИЙ Ігор Рафаїлович (н. 01.09.1925) — держ. і політ. діяч, учений-фізик. Д-р фізико-мат. наук (1965), професор (1967). Дійсний член АН УРСР (1982; із 1991 — АН України, із 1994 — Національна академія наук України). Герой України (2005). Голова Зх. наук. центру АН УРСР / НАН України (1990—98), директор Ін-ту фізики конденсованих систем АН УРСР / НАН України (1990—2006), член Президії АН УРСР / НАН України (1990—98). Депутат Верховної Ради України 1—4-го скликань, голова к-ту ВР УРСР/України з питань науки та освіти (1990—94, 2000—02, 2005—06), член Президії ВР УРСР/України (1990—94). Держ. радник України, голова Колегії з питань науково-тех. політики Держ. думи України (1992), 1-й віце-прем’єр-міністр України (1992—93). Фундатор та голова Всеукр. об’єднання ветеранів (1996—2009), голова Українського інституту національної пам’яті (2006—10). Голова Міжнар. благодійного фонду нац. пам’яті України (із 2006). Почесний д-р Ін-ту теор. фізики ім. М.Боголюбова НАН України, д-р honoris causa Львів., Волин., Прикарпатського та Ужгородського ун-тів. Радник Президії НАН України (із 2010). Н. в с. Княгинине (нині село Демидівського р-ну Рівнен. обл.) в сім’ї службовців з давніми правосл. традиціями та священицьким корінням. Закінчив Кременецький ліцей. 1944 був мобілізований до Червоної армії, Другу світову війну закінчив у Австрії. Із 1946 — студент, аспірант фізико-мат. ф-ту Львів. ун-ту. 1954 захистив канд. дис. 1958—69 — зав. кафедри теор. фізики Львів. ун-ту. У 1960-х рр. провів низку оригінальних досліджень у галузі теорії систем заряджених частинок, 1969 у Львові створив відділ статистичної теорії конденсованих станів Ін-ту теор. фізики АН УРСР. Ю. та його учні створили добре знану в світі Львів. наук. школу статистичної фізики, центром якої є Ін-т фізики конденсованих систем НАН України. 2006 Ю. обрано почесним директором цього ін-ту. 1990 Ю. обрано депутатом Верховної Ради УРСР. 1991 балотувався на посаду Президента України, ініціатор проведення в грудні 1991 Референдуму про незалежність України (див. Референдум Першого грудня 1991). Два десятиліття, віддані політиці, зробили його ім’я широко відомим і шанованим не лише соратниками, але й опонентами. Після завершення депутатської кар’єри в червні 2006 призначений урядом в. о. голови новоствореного Укр. ін-ту нац. пам’яті, який мав статус центр. органу виконавчої влади зі спец. повноваженнями. Ю. був фактичним організатором ін-ту та творцем концепції його діяльності. Функції ін-ту передбачали вироблення та реалізацію держ. політики, координацію діяльності у сфері відновлення та збереження нац. пам’яті. Осн. завданнями ін-ту були визначені: посилення уваги укр. сусп-ва до свого минулого як засобу консолідації та самоідентифікації, забезпечення всебічного вивчення етапів боротьби за відновлення державності України у 20 ст. та здійснення заходів з увічнення пам’яті учасників національно-визвол. боротьби, жертв голодоморів та політ. репресій. Під кер-вом Ю. 2007—09 було виконано значну роботу зі встановлення дійсних масштабів Голодомору 1932—1933 років в УСРР, а також з увічнення пам’яті жертв трагедії, наслідком якої стала підготовка "Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні". Ю. підтримав ідею створення електронної геоінформаційної системи "Голодомор 1932—1933 років в Україні" та всіляко сприяв її розробці. Звернення голови Укр. ін-ту нац. пам’яті до Ген. прокуратури України стало однією з підстав для порушення кримінальної справи за фактом геноциду 1932—33 в Україні, в результаті розгляду якої в суд. порядку було встановлено факт геноциду. В полі постійної уваги Ю. перебувала проблема з’ясування кількості жертв, яких понесла Україна в часи тоталітаризму, насамперед в 1930—50-х рр. Чимало зусиль доклав для створення меморіалу "Биківнянські могили" (див. Биківня). Як учасник II світ. війни, солдат, який пройшов з боями Україну, Польщу, Чехію, Австрію, він прагне не лише чесно розповісти про особисто бачене і пережите на війні, але й дати їй об’єктивну наук. оцінку. Ініціював проведення в стінах Укр. ін-ту нац. пам’яті ряду круглих столів, на яких обговорювалися найтрагічніші сторінки війни. Після залишення офіц. посад продовжує активно займатися наук. та громад. діяльністю, сьогодні в полі наук. інтересів Ю. перебувають пошуки можливостей застосування мат. методів у економіці та в розвитку сусп-ва, проблеми енергетики, проблема безпеки об’єкта "Укриття" на Чорнобильській АЕС і ряд ін. стратегічно важливих інноваційних речей, у т. ч. гуманітарного характеру. Під його редакцією вийшла книга "Друга світова війна в історичній пам’яті України (за матеріалами Українського інституту національної пам’яті)" (К., 2010). Продовжує керувати Міжнар. благодійним фондом нац. пам’яті України. 2011 Ю. ввійшов до складу Ініціативної групи "Першого грудня", створеної у 20-ту річницю референдуму за Незалежність з метою духовного відродження укр. сусп-ва. Автор бл. 500 наук. праць, у т. ч. 7 монографій та підручників, зокрема: "Вибрані праці: Фізика" (Львів, 2005); "Вибрані праці: Економіка" (Львів, 2005), "Вибрані праці: Політика" (Львів, 2010). Лауреат премії АН УРСР ім. М.Крилова (1986). Нагороджений орденами "Знак пошани" (1975), Трудового Червоного Прапора (1985), Вітчизн. війни 1-го ст. (1985), "За заслуги" 1-го ст. (2000), кн. Ярослава Мудрого 5-го (2002) і 4-го ст. (2009); Герой України із врученням ордена Д-ви (2005); нагороджений відзнакою Президента України (1995), ін. відзнаками, медалями, грамотами. |