ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1    Том (Україна - Українці) Кн. 2
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ЯПОНІЯ

  Бібліографічне посилання: Рубель В.A. Японія [Електронний ресурс] . URL: http://www.history.org.ua/?termin=Yaponiia (останній перегляд: 28.03.2024)
ЯПОНІЯ

ЯПОНІЯ (самоназва Ніхон-коку, або Ніппон-коку — "Країна Вранішнього Сонця") — острівна д-ва (4 тис. островів площею 378 тис. км2) в зх. частині Тихого океану біля узбережжя Сх. Азії. Протяжність берегової лінії — 9,4 тис. км. Найбільші острови: Хонсю (Хондо), Хоккайдо, Кюсю, Сікоку. Населення 127 млн осіб (2009; 10-те місце у світі). Етнічні японці (ніхондзін) становлять 99 %. Столиця — м. Токіо. Стародавня Японія. Людина проживає на теренах Японії з пізнього палеоліту. Епоха неоліту пов’язана з культурою "шнурової кераміки" Дзьомон (8 тис. — 3 ст. до н. е.). Із 4—3 тис. до н. е. поширилися кераміка й мотичне землеробство. Тогочасні жителі — айни (едзо), ідзумо (кудзо), кумасо (хаято), ама та ін. народності — перебували на рівні кам’яного віку й вирізнялися мовно-расовою строкатістю. Етнічним предком власне японців був монголоїдний народ ямато (вадзін), материкова прабатьківщина якого не встановлена. У 1 тис. до н. е. ямато через Корею прийшли до Японії і принесли туди ранні метали, орне землеробство, конярство й скотарство. Родо-кланові ранньояпон. вождівства поширювалися, витісняючи й асимілюючи аборигенів. Нинішня япон. д-ва бере початок з історії племінного союзу Ямато, поява якого датується 3 ст.

Середньовічна Японія. На початку н. е. Я. вступила в залізний вік, госп-во стало базуватися на іригаційному рисівництві. Прискоренню розвитку посприяли китайсько-корейські переселенці, які познайомили острів’ян із буддизмом і конфуціанством, ієрогліфікою, матеріально-тех. здобутками материкових цивілізацій. У часи "давніх курганів" Кофун (4—6 ст.) сформувалися основи нац. релігії сінто ("шлях богів") й інститут двовладдя. Релігійно-ідеологічним фундаментом кланової д-ви Ямато став сінто-буддійський дуалізм. За сакральною особою окімі ("великого вождя", царя) як нащадка "богині сонця Аматерасу" був залишений статус первосвященика й представницькі ознаки глави д-ви, але владні функції в політ., екон., військ., фіскальній і дипломатичній сферах з кінця 4 ст. виконував глава найсильнішого аристократичного роду. Правителями при позбавлених реальної влади царях послідовно виступали лідери аристократичних кланів Кацураґі, Хеґурі, Отомо, Мононобе. Намагаючись повернути владу, окімі сприяли організаційному зміцненню служилої знаті, що дало змогу обмежити сваволю аристократів та спричинило перехід владних повноважень до служило-мілітарного клану Соґа, який управляв Я. протягом 587—645.

Всебічна китаїзація завершилася 645 переворотом, коли династія "нащадків Аматерасу" знищила рід Соґа, повернула собі владні повноваження та розбудувала імперсько-монархічний режим на засадах цивільно-бюрократичного управління і планового одержавленого госп-ва. Назва д-ви була змінена з Ямато на Ніхон, правителі почали іменуватися тенно ("небесний монарх", імператор), першою постійною столицею стала в 710 Нара. У 9 ст. система двовладдя відродилася у формі аристократично-бюрократичної диктатури роду Фудзівара, котрий при збереженні церемоніально-реліг. функцій та самого інституту тенно законодавчо закріпив за членами свого клану ключові урядові посади (регента, канцлера, міністрів і радників) і зобов’язав тенно призначати імператрицями жінок із роду Фудзівара. Політ. зміни спричинили перебудову госп-ва (планову командно-адм. економіку замінила система напівприватних маєтків) та релігійно-ідеологічних основ (із переходом від сінто-буддійського дуалізму до сінто-буддійського синкретизму). Столицею 794 став Хейан (нині Кіото), розташов. у кланових землях Фудзівара. Намагаючись повернути владу, імператорський рід запровадив у 11 ст. систему інсей — екс-імператорів-ченців буддійського віросповідання, які за підтримки сінтоїстських та буддійських храмів створили власні уряд і військо. Боротьба двох урядів (формально імператорського, де панували Фудзівара, і екс-імператорського) дезорганізувала країну, що спричинило встановлення військово-самурайської диктатури при формально-церемоніальному функціонуванні наявних політ. інституцій (імператор з урядом, екс-імператор з урядом).

Клан Мінамото запровадив 1192 інститут легітимного військово-самурайського диктатора — сьоґуна. Оформлення політ. системи сьоґунату завершилося 1203, коли самурайський клан Ходзьо запровадив і закріпив за собою посаду сіккена ("держателя влади") — канцлера при особі позбавленого реальної влади сьоґуна.

Стабільність диктатури Ходзьо похитнула монгол. навала. Боротьба з агресорами точилася до 1281, коли тайфун (прозваний камікадзе — "божественним вітром") потопив монгол. флот і врятував Я. від поневолення. Протистояння з Монгольською імперією змусило Ходзьо піти на посилення пд. япон. кланів, що сприяло сепаратизмові останніх, оскільки корінні землі Ходзьо знаходилися на півночі архіпелагу. Ворожнеча самурайських кланів дала змогу імп. Ґодайґо ліквідувати 1333 сьоґунат і поновити пряме імператорське правління. Та невдала екон. політика Ґодайґо спричинила фінансовий крах його режиму, і 1336 система військ. диктатури була відновлена під егідою самурайського клану Асікаґа, котрі організували з підконтрольних членів імператорської родини маріонетковий "північний" двір. Боротьба Ґодайґо та його наступників із династії "південного двору" за необмежену імператорську владу тривала до 1398, коли "південний двір" зазнав поразки й капітулював перед Асікаґа. Протягом протистояння з "південним двором" Асікаґа в пошуку союзників погодилися на розширення повноважень регіональних можновладців, що спричинило децентралізацію влади, котра лише в районі Кіото належала сьоґунам Асікаґа та імператорам (як військово-адм. і як церемоніально-реліг. лідерам відповідно). 1573 династія сьоґунів Асікаґа була ліквідована.

Возз’єднувачем Я. став полководець Тойотомі Хідейосі, який знищив конкурентів, масово застосувавши вогнепальну зброю (перейняту в португальців, котрі прибули до Я. 1542). 1588 Я. була возз’єднана, причому церемоніально-реліг. главою д-ви залишився імператор, а реальним диктатором — Тойотомі Хідейосі у званні "екс-канцлера" тайро.

Із поч. 17 ст. військово-самурайським гегемоном був клан Токуґава, чий лідер Токуґава Іеясу розгромив 1603 конкурентів та проголосив себе сьоґуном. Вилучивши землі в розгромлених кланів, Токуґава централізували підпорядковану сьоґунам владну систему, залишивши імператорам статус релігійно-церемоніальних лідерів. Задля консервації існуючих порядків Токуґава припинили контакти із зовн. світом, оголосивши поза законом християнство і заборонивши іноземцям в’їзд до Я., а японцям — виїзд за кордон.

Постсередньовічна Японія. В умовах самоізоляції в Я. загальмувався технічний прогрес, що спричинило погіршення матеріального становища підданих. Спроби розширити вир-во традиційними методами виявилися неефективними через нестачу природних ресурсів та самоізоляцію. Крах сьоґунату довершило насильницьке відкриття Я., на яке уряд сьоґуна погодився 1854 під воєнно-дипломатичним тиском США. За умовами нерівноправних договорів 1854—58 япон. ринок був відкритий для зх. товарів, а піддані більшості зх. країн здобули статус екстериторіальності. Через нееквівалентну торгівлю й невигідний для Я. обмінний золото-срібний курс япон. економіка впала в колапс. Відповідальним за кризу був сьоґунат, тому під тиском опозиції 8 листопада 1867 останній сьоґун Токуґава Йосінобу (Кейкі) зрікся влади, а 3 січня 1868 владні повноваження перейшли до імп. Муцухіто, який правив під гаслом Мейдзі. Столицею імператорської Я. став Едо, перейменований на Токіо ("Східна столиця").

Нова Японія. Символом епохи Мейдзі (1868—1912) стали бурж. реформи. Стани юридично зрівняли у правах, самурайське військо замінили армією, яку формували на засадах військової повинності загальної. Аграрна реформа передбачила впровадження приватної власності на землю та впорядкування податкової системи. Задля побудови сучасної пром-сті на держ. кошти була створена індустріальна й транспортна інфраструктура з подальшою обвальною приватизацією. У 1880-х pp. склалася капіталіст. економіка, котра внаслідок специфіки приватизації одразу набула ознак монополізації, ставши вотчиною 9-ти концернів: Міцуї, Міцубісі, Фурукава, Ясуда, Сумітомо, Кавасакі, Сібудзава, Окура й Асано. Результати реформ узаконила прийнята 1889 конституція, яка задекларувала свободу слова, друку, зборів і союзів, гарантувала недоторканність приватної власності, запровадила принцип поділу влади. З’явилися виборче право, партії й основи парламентаризму, але двопалатний парламент отримав лише право законодавчої ініціативи, а реальним правителем залишився імператор, який реалізовував владу через призначені ним (і йому ж підзвітні) уряд і вертикаль виконавчої влади на місцях.

Подальшому розвиткові Я. заважав дефіцит природних ресурсів, що підштовхнуло Токіо до зовн. експансії, яка супроводжувалася посиленою мілітаризацією (на військ. потреби спрямували 30 % бюджету). Я. наприкінці 19 ст. почала колоніальні завоювання. У результаті японо-китайс. війни 1894—95 і російсько-японської війни 1904—1905, які супроводжувалися товарною експансією япон. пром-сті на ринки сусідніх країн, Токіо здобув колонії (Тайвань, Пенхуледао, Пд. Сахалін), перевів фінанси на золотий стандарт, зробив зонами свого впливу Квантунську область, Пд. Маньчжурію, китайс. провінцію Фуцзянь та Корею, котру 1910 анексував і перетворив на колонію. Під час Першої світової війни Я. примкнула до Антанти, захопивши далекосх. володіння Німеччини (п-ів Шаньдун, Маршаллові, Маріанські й Каролінські о-ви).

Після I світ. війни модернізована економіка Європи повернула своїм товарам домінування на ринках Далекого Сх., що спричинило екон. кризу в Я. У рамках Версальсько-Вашингтонської системи Токіо змусили повернути Китаю Шаньдун, нав’язали співвідношення флотів на Тихому океані, при якому регіональне військово-мор. домінування переходило до США і Великої Британії. Вкрай руйнівними для япон. економіки були наслідки "великої депресії" кінця 1920-х — поч. 1930-х pp. Щоб збити соціальну напругу в умовах падіння вир-ва і зростаючого безробіття, 1925 в Я. запровадили заг. виборче право. Дефіцит сировинних ресурсів обмежив можливості соціально-екон. стабілізації, і з кінця 1930-х pp. Я. знову вступила на шлях мілітаризації і зовн. завоювань: 1931 захопила Маньчжурію, 1933 вийшла з Ліги Націй, 1936 уклала Антикомінтернівський пакт із нацистською Німеччиною, а 1937 вдерлася в Китай. Протягом 1938—40 було розбудовано мобілізаційний режим мілітаристської диктатури, ліквідовано партії і профспілки (їх замінили тоталітарні псевдоаналоги). 8 грудня 1941 Я. почала війну проти США і Великої Британії за панування в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Попри початкові воєнні успіхи стратегічна військово-екон. перевага США й Великої Британії, до яких у серпні 1945 приєднався СРСР, і воєнно-технологічна першість союзників (яку продемонстрували атомні бомбардування Хіросіми й Нагасакі, здійснені американцями 6 і 9 серпня 1945) спричинили поразку Я. Друга світова війна завершилася для Токіо 2 вересня 1945 капітуляцією й амер. окупацією.

За роки амер. окупації (1945 —52) в Я. було демонтовано тоталітарний режим, здійснено демонополізацію пром-сті, проведено аграрну реформу. 1947 ввели в дію прийняту 1946 япон. парламентом нову конституцію, яка запровадила демократ. свободи, заборонила Я. мати збройні сили, обмежила повноваження імператора до церемоніального символу япон. нації і д-ви, запровадила режим парламентського правління. 1951, підписавши Сан-Франциський мирний договір, Я. припинила стан війни з більшістю супротивників у II світ. війні (договір не підписав СРСР з його східноєвроп. сателітами), і 28 квітня 1952 управління Японією прийняв парламентський уряд. Умовою відновлення держ. суверенітету став американо-япон. договір про безпеку, за яким США зберегли військ. присутність на островах.

Сучасна Японія. Після відновлення держ. суверенітету в основі політ. устрою Я. постала насаджена американцями багатопарт. система зх. типу з наявністю двох партій-домінантів — Демократичної і Ліберальної, які мусили вступати в коаліції з дрібними партіями. Така політ. ситуація спричинювала часту зміну кабінетів. 1955 відбулося об’єднання двох провідних партій в єдину Ліберально-демократ. партію, котра стала стабільним політ. гегемоном. Її програма передбачала побудову "держави загального добробуту" з переважанням "середнього класу". Політ. система, де серед багатьох партій лише одна постійно володіла більшістю в парламенті й формувала уряд, відповідала політ. традиціям і особливостям япон. менталітету, коли повага до влади, її стабільність і правота вважалися аксіомою. В умовах політ. стабільності й мінімізації воєнних видатків, використавши унікальну продуктивність синтезу запозичених здобутків зх. цивілізації, Я. спромоглася протягом 1950—60-х pp. у 15 разів збільшити свій ВВП. Надаючи пріоритет розвиткові наукоємних вир-в, у 1980-х pp. Я. за рівнем екон. розвитку посіла 2-ге місце у світі (після США), демонструючи високий рівень соціальних стандартів.

Політ. гегемонія Ліберально-демократ. партії була порушена 1993, коли уряд сформувала широка коаліція партій (прем’єр Хосокава Моріхіро). Криза "півторапартійної" системи болісно вдарила по економіці, спричинивши спочатку японську, а потім і регіональну фінансову кризу кінця 1990-х pp., периферійним виявом якої став, у т. ч., 3-разовий обвал укр. гривні 1998. Соціально-політ. та екон. стабільність було відновлено після повернення до влади Ліберально-демократ. партії (1996 та 2012).

Сучасна Я. є імперією (із 1989 престол обіймає імп. Акіхіто, царює під гаслом Хейсей) з парламентсько-демократ. режимом правління. Вищим органом законодавчої влади є парламент, який за результатами виборів формує уряд, очолений прем’єр-міністром (із грудня 2012 — прем’єр-міністр Абе Сіндзо). Річний ВНП Я. становить 5 трильйонів дол. США (40 тис. дол. США на душу населення). Провідні галузі економіки: електроніка, біотехнології, машинобудування, хімія, металургія, консультаційно-менеджерські й фінансово-банк. послуги, целюлозно-паперове й поліграфічне вир-во. Найбільші концерни — "Дайічі", "Мацусіта", "Міцубісі", "Ніссан", "Санва", "Соні", "Сумітомо", "Тойота", "Тошиба", "Фудзі", "Хітачі", "Хонда".


Література:
  1. Николаев A.A. Очерки по истории японского народа. СПб., 1905
  2. Хани Горо. История японского народа. М., 1957
  3. Эйдус Х.Т. История Японии с древнейших времен до наших дней. М., 1968
  4. Goedertier J.M. A dictionary of Japanese History. New York — Tokyo, 1968
  5. Современная Япония. М., 1973
  6. Biographical dictionary of Japanese History. Tokyo — New York, 1978
  7. Sansom G. A history of Japan, vol. 1—3. Tokyo, 1981
  8. Kodansha encyclopedia of Japan, vol. 1—9. Tokyo, 1983
  9. Кузнецов Ю.Д. и др. История Японии. М., 1988
  10. Reischauer E.O. Japan: The Story of Nation. New York — London — Tokyo, 1990
  11. Hane Mikiso. Premodern Japan: A Historical Survey. Boulder — San Francisco — Oxford, 1991
  12. Його ж. Modern Japan: A Historical Survey. Boulder — San Francisco — Oxford, 1992
  13. Meyer M.W. Japan: A Concise History. Lanham, Maryland, 1993
  14. The Cambridge Encyclopedia of Japan. Cambridge, 1993
  15. The Cambridge History of Japan, vol. 1—6. Cambridge, 1993—95
  16. Japan: An Illustrated Encyclopedia. Tokyo, 1996
  17. Рубель В.А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. К., 1997
  18. История Японии, т. 1—2. М., 1998
  19. Мендрин В.М. История сегуната в Японии (Нихон гайси), т. 1—2. М.—СПб., 1999
  20. Сигрейв С., Сигрейв П. Династия Ямато. М., 2005

див. також ресурси Електронної бібліотеки “Україніка” (НБУВ)


Посилання:
  • АНТАНТА
  • АНТИКОМІНТЕРНІВСЬКИЙ ПАКТ (25.11.1936)
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ГРИВНЯ
  • КАМ'ЯНИЙ ВІК
  • ХРИСТИЯНСТВО
  • ЛІГА НАЦІЙ
  • МОНГОЛЬСКА ІМПЕРІЯ
  • НЕОЛІТ, НОВОКАМ'ЯНИЙ ВІК
  • ПАЛЕОЛІТ
  • ПАРЛАМЕНТ
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • РОСІЙСЬКО-ЯПОНСЬКА ВІЙНА 1904–1905
  • СРСР, СОЮЗ РАДЯНСЬКИХ СОЦІАЛІСТИЧНИХ РЕСПУБЛІК
  • СТАНИ, УСТАЛЕНІ СОЦІАЛЬНІ ГРУПИ В СЕРЕДНЬОВІЧНИХ ТА РАННЬОМОДЕРНИХ СУСП-ВАХ
  • ВІЙСЬКОВА ПОВИННІСТЬ ЗАГАЛЬНА
  • ЗАЛІЗНИЙ ВІК


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)