ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1    Том (Україна - Українці) Кн. 2
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА

  Бібліографічне посилання: Пиріг Р.Я. УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА [Електронний ресурс] . URL: http://www.history.org.ua/?termin=Ukrainska_Derzhava (останній перегляд: 29.03.2024)
УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА

УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА — офіц. назва держ. утворення, яке функціонувало на теренах України з 29 квітня по 14 грудня 1918. У сучасній науковій і довідковій літературі також вживаються як синонімічні визначення "Гетьманат Павла Скоропадського", "Другий гетьманат", "новітня Гетьманщина". У.Д. постала в результаті інспірованого нім. військ. командуванням у Києві (див. Австро-німецьких військ контроль над територією України 1918) і схваленого нім. імп. Вільгельмом II перевороту (див. Гетьманський переворот 1918), в якому публічну сторону акції було відведено генерал-лейтенанту П.Скоропадському та його прихильникам. Зміна влади спиралася на консолідацію невдоволених внутр. політикою Української Центральної Ради землевласницьких і промислово-фінансових кіл. Саме їхній представницький з’їзд став формою легітимації гетьман. моделі д-ви, основи якої виводилися з традицій козаччини 17—18 ст.

29 квітня П.Скоропадський "Грамотою до всього українського народу" оголосив себе гетьманом усієї України та задекларував наміри збудувати таку д-ву, яка б забезпечила населенню "спокій, закон і можливість творчої праці". УЦР і земельні к-ти розпускалися, міністри Української Народної Республіки та їхні заступники звільнялися. Управління д-вою гетьман мав здійснювати через призначену ним Раду міністрів Української Держави. Другий документ — "Закони про тимчасовий державний устрій України" — був зводом із 7-ми актів, при написанні яких за основу були взяті статті Зводу законів Російської імперії (1906). Цей комплект нашвидкуруч складених актів упродовж усього періоду існування У.Д. слугував її фактичною конституцією.

У сукупності закони були спрямовані на забезпечення щонайбільшого зосередження влади в руках гетьмана. Він отримав виключні повноваження: затверджував закони, призначав і звільняв Раду міністрів, ін. вищих посадовців, ген. суддів, був верховним командувачем армії та флоту, здійснював кер-во зовн. політикою, йому належало право оголошення надзвичайного стану, амністії, надання громадянства тощо. Це відповідало його намірам домогтися "створення сильної влади в особі диктатора — гетьмана".

Правління П.Скоропадського як диктаторське розглядали й нім. урядовці. Зокрема, віце-канцлер Ф.Пайєр кваліфікував гетьмана як диктатора, що не визнає комуніст. теорій. У пресі зустрічалися його порівняння з франц. генералом Ж.Буланже і навіть із символом франц. абсолютизму — Людовіком XIV. Л.Троцький називав П.Скоропадського "українським Бонапартом", а В.Ленін охарактеризував Гетьманат як "реставрацію буржуазно-поміщицького монархізму".

Однак У.Д. 1918 не мала ознак типової монархії, оскільки була проголошена тимчасовим утворенням до майбутніх виборів у Сейм. Не був Гетьманат і спадковим. У разі важкої хвороби чи смерті глави д-ви влада переходила до тріумвірату верховних правителів, які репрезентували гетьмана, Раду міністрів і Держ. сенат (див. Державний сенат Української Держави 1918). Реалізація повноважень глави д-ви та уряду істотно обмежувалася нім. окупаційною адміністрацією в Україні.

В умовах відсутності представницької гілки влади Рада міністрів виконувала функції органу вищої законодавчої і виконавчої влади. Очолюваний відомим земським діячем, полтав. поміщиком Ф.Лизогубом уряд складався з досвідчених адміністраторів, земських діячів, відомих науковців, переважно членів Конституційно-демократичної партії. На посади губернських і повітових старост були призначені поміщики, військові, суд. діячі, схильні до реставрації дореволюц. порядків. Надзвичайно широкі повноваження мало МВС, яке спочатку очолював прем’єр, а згодом — відомий правник І.Кістяківський. У його складі діяв департамент держ. варти, який поєднував функції дореволюційних поліції і жандармерії (див. Державна варта Української Держави 1918).

П.Скоропадський планував проведення низки кардинальних соціально-економічних перетворень ліберально-консервативного спрямування. Провідне місце серед них займала земельна реформа. Головою комісії з її проведення став міністр земельних справ, авторитетний харків. земський діяч В.Колокольцов. Принципові засади аграрної реформи передбачали "відчуження земель по дійсній їх вартості від великих земельних власників для наділення земельними участками малоземельних хліборобів". П.Скоропадський цілком усвідомлював, що аграрна реформа мала не лише розв’язати земельне питання, а й створити потужну соціально-політ. базу гетьман. режиму, забезпечити лад і спокій у країні, а також виконання продовольчо-сировинних зобов’язань перед союзниками.

Однак вірне з теор. погляду положення про непорушність права приватної власності в конкретно-істор. умовах тогочасної України створило значні бар’єри на шляху реалізації іманентно прогресивної аграрної реформи. Поміщицтво отримало юрид. підстави для відновлення земельно-майнової власності, необмеженого відшкодування заподіяних йому збитків, інспіруючи сел. опір, партизан. війну, масове невдоволення владою окупантів і гетьмана.

Укр. селянство, розбещене спокусами безоплатної "соціалізації" землі, психологічно не було готове викладати за неї свої кровні кошти. До того ж нетривкість гетьман. режиму, підтримуваного окупаційними військами, потенційно містила в собі можливість нових владних змін, а відтак — і втрати куплених селянами земель. У питаннях проведення аграрної реформи гетьман не мав підтримки політ. партій — ані лівих, ані правих. Перші не сприймали Гетьманат ідейно і готувалися до його повалення, другі стояли на сторожі інтересів великих землевласників. Земельна реформа дістала ґрунтовне законодавче забезпечення, проте так і не була реалізована.

Налагодження продовольчої справи виявилось однією з найскладніших проблем екон. розвитку У.Д. Крім необхідності постачання харчових продуктів на внутр. ринок, гетьман. уряд перебрав зобов’язання УНР відправити Центр. д-вам до кінця липня 1918 60 млн пудів хліба. Загроза зриву експортних поставок постійно тяжіла "дамокловим мечем" над правлінням П.Скоропадського.

Попри наявність в укр. селі значних продовольчих ресурсів заготівельні операції проводилися досить повільно. У багатьох пром. центрах почали виявлятись ознаки продовольчих труднощів, перебої з постачанням хліба. Управам окремих міст доводилося запроваджувати нормування продажу хлібовиробів і карткову систему. П.Скоропадський був змушений відправити у відставку главу мін-ва продовольства Ю.Соколовського, замінивши його енергійнішим і рішучішим С.Гербелем. Новий міністр на третину скоротив апарат відомства, розширив мережу заготівельних контор, поставки на експорт зосередив у пд. районах зерновиробництва, ліквідував заборони на вільний продаж багатьох харчових продуктів. Це привело до насичення продовольством внутр. ринку, вгамувало спекуляції, активізувало поставки хліба і сировини до Німеччини та Австро-Угорщини. Загалом продовольча справа була джерелом найбільших видатків держ. бюджету — 1252 млн карбованців.

Суд. гілка влади в умовах Гетьманату зазнала істотних змін порівняно з часами УНР, еволюціонувавши у бік відновлення дореволюц. системи судочинства. Замість Ген. суду УНР був утворений Державний сенат Української Держави — найвищий суд. орган, діяльність якого регламентувалася актами Рос. імперії. Орієнтація на суд. систему царських часів виявилася й у відновленні судових палат — Київської, Харківської та Одеської. Для забезпечення їх функціонування поновлювалася чинність рос. закону від 3 липня 1914. Відсутність достатньої кількості місц. правників, нерозвиненість власної законодавчої бази, широке залучення працівників колиш. рос. суд. установ, діяльність нім. і австрійс. військово-польових судів об’єктивно підривали засади формування Гетьманату не тільки як правової, а й нац. д-ви.

Як професійний військовий П.Скоропадський усвідомлював значення нац. збройних сил, проте був зв’язаний забороною нім. сторони мати регулярну армію. Військ. мін-вом, очолюваним ген. бунчужним О.Рогозою, були сформовані лише кадри 8-ми територіальних корпусів, гетьман. гвардія — Сердюцька д-зія, зберігалися штаби мор. сил, озброєні підрозділи залізничної та кордонної варти загальною чисельністю до 60 тис. осіб. У рамках антибільшовицького альянсу У.Д. брала участь у формуванні Південної, Північної та Астраханської армій, надаючи кадри, озброєння та кошти.

П.Скоропадський виношував ідею відродження козацтва — привілейованої національно-соціальної верстви у формі військ. орг-ції, особисто відданої гетьманові. Однак ця законодавча ініціатива глави д-ви зустріла серйозний опір Ради міністрів, яка двічі повертала законопроект на доопрацювання. Закон "Про відновлення українського козацтва" був затверджений лише у жовтні 1918 і не був утілений у життя.

Ефективнішою була діяльність уряду у фінансово-фіскальній сфері. Очолюване А.Ржепецьким мін-во фінансів домоглося введення та зміцнення нац. валюти, функціонування Держ. скарбниці, відновлення держ. цукрової та горілчаної монополії, заснування Укр. держ. банку, налагодження митної та податкової служби тощо. Завдяки впровадженню цих заходів держ. прибутки склали бл. 3,2 млрд крб.

Політика в гуманітарній сфері була спрямована на еволюційне поглиблення процесів українізації, започаткованих УЦР. Завдяки зусиллям міністра освіти і мист-в М.Василенка було введено обов’язкове вивчення укр. мови, літератури, історії та географії України в усіх середніх школах. У Харків. та Новорос. ун-тах (нині Харківський національний університет та Одеський національний університет), Ніжинському історико-філологічному інституті князя Безбородька були створені кафедри українознавства. Колишні рос. виші були оголошені укр. державними. Науковці отримали право захисту дисертацій укр. мовою. Були засновані Укр. Київ. держ. ун-т і Кам’янець-Подільський державний університет, Укр. АН (нині Національна академія наук України), держ. архів, низка культурно-мистецьких установ.

Зовнішньополіт. курс Гетьманату, діяльність МЗС на чолі з Д.Дорошенком значною мірою визначалися союзницькими відносинами з д-вами Четверного союзу. Саме у Берліні (Німеччина), Відні, Стамбулі та Софії (Болгарія) діяли посольства У.Д. Загалом у зарубіжних країнах функціонували понад 20 дипломатичних установ різного рівня. Із травня по жовтень 1918 тривали мирні переговори з РСФРР, які не дали істотних результатів. Відносини із Всевеликим Військом Донським мали міждерж. характер та були підкріплені низкою політико-екон. угод. П.Скоропадський домагався приєднання Криму та володіння Чорномор. флотом і у вересні 1918 отримав на це згоду кер-ва Німеччини, проте розвиток міжнар. ситуації не дав можливості реалізувати ці наміри. Повної невдачі зазнав Гетьманат у справі Холмщини і Східної Галичини. Австро-Угорщина не тільки не ратифікувала Брестський мирний договір УНР з державами Четверного союзу 9 лютого 1918, а й домоглася сприяння нім. МЗС у знищенні таємних протоколів до нього, включно з примірником укр. сторони.

За умов відсутності представницького органу влади важливим атрибутом громадянського суспільства мали виступати органи місц. самоврядування. Обрані за законом Тимчасового уряду від 17 травня 1917, вони уособлювали демократ. здобутки постцаристського сусп-ва. Водночас для гетьмана, який планував ліберальну земельну та ін. реформи, базовані на праві приватної власності, важливо було очистити місц. зібрання та управи від соціаліст. елементів.

Були утворені комісії з перегляду законів про земське і міське самоврядування. Підготовлені ними проекти законів передбачали суттєві цензові обмеження: вікові — 25 років, осілості — 1 рік, соціально-фахові — не допускалися до участі у виборах військовослужбовці, студенти, ченці, працівники суду, прокуратури та ін. Попри протести громадськості обидва закони були затверджені гетьманом. Уряд розробив графік виборчої кампанії. Проте внутрішньополіт. ситуація не дала змоги її провести. Підготовка скликання Держ. сейму, не раз задекларована П.Скоропадським, зупинилася на стадії розробки проекту закону про його вибори.

Проголошене гетьманом концептуальне положення про примат права приватної власності на практиці обернулося репресіями проти селян, якими поміщики за допомогою озброєних найманців і німецько-австрійс. загонів намагалися повернути землю, худобу, реманент та ін. майно. Такі дії землевласників викликали масовий спротив укр. селянства, що вилився у широкий повстансько-партизан. рух, спрямований не лише проти поміщиків і німецько-австрійс. окупантів, а й проти держ. влади, уособлюваної гетьманом.

Потужним проявом антивладних, антиокупантських настроїв селянства стало повстання на Київщині (див. Звенигородське збройне повстання 1918). Значна частина Київщини опинилася під владою повстанців, які виявили чималу здатність до самоорганізації: створення штабів, проведення мобілізацій, встановлення місц. самоврядування. Майже два місяці 30-тис. армія повсталих вела бої з 3-ма д-зіями німців і підрозділами гетьман. військ. На поч. серпня 1918 осн. маса озброєних повстанців залишила Київщину, форсувала Дніпро і через Полтавщину та Чернігівщину, зазнаючи чималих втрат, вийшла в "нейтральну зону", де згодом частина з них приєдналася до більшовицьких військ. формувань. Влітку 1918 повстанський рух з різною мірою інтенсивності охопив майже всі регіони України.

Наступ на соціальні права залізничників, заборгованість по зарплаті, утиски професійних спілок викликали в їхньому середовищі масове невдоволення і призвели в серед. липня до Всеукраїнського страйку залізничників 1918. Спочатку претензії страйкарів зводилися до виплати заборгованості по зарплатні за червень включно, збільшення хлібного пайка, визнання залізничної профспілки тощо. Згодом додалися й політ. гасла. Міністр шляхів сполучень Б.Бутенко вдався до масових звільнень. Набули поширення арешти, віддання до нім. військово-польових судів, висилка за межі України. Проте стійка позиція центрального і місцевих страйкових к-тів, висока організованість і налагоджений зв’язок дали залізничникам змогу протягом майже місяця продовжувати важке протистояння.

На внутрішньополіт. ситуацію в Україні значний вплив справляли представники рос. політ. істеблішменту, які перебралися до Києва, втікаючи від більшовицьких переслідувань. У різний час тут перебували В.Кривошеїн, В.Пуришкевич, П.Мілюков, В.Гурко, О.Бобринський та ін. правоконсервативні, монархічно налаштовані діячі. В жовтні 1918 кілька десятків колиш. членів Державної думи Російської імперії та Держ. ради Рос. імперії створили в Києві Раду держ. об’єднання Росії. П.Скоропадський ще навесні 1917 подолав власні монархічні переконання, однак у його близькому оточенні перебували лідери київ. монархістів Ф.Безак, О.Долгоруков, В.Кочубей та ін. Між владною верхівкою Гетьманату і лідерами рос. політ. сил в Україні склався певний статус-кво, базований на спільній антибільшовицькій платформі. Однак в умовах перемоги Антанти у Першій світовій війні їхня представницька делегація в Яссах (Румунія) виступила єдиним фронтом проти збереження укр. державності.

Укр. соціаліст. партії, національно орієнтовані орг-ції відразу після квітневого держ. перевороту склали легальну опозицію гетьман. правлінню. Вони домагалися українізації складу уряду, демократизації сусп. життя, скасування цензури, припинення утисків органів самоврядування. У жовтні 1918 кілька представників досить поміркованої Української партії соціалістів-федералістів дістали міністерські посади. Однак їхня 3-тижнева праця не справила істотного впливу на політику уряду.

В умовах очевидної поразки Четверного союзу в I світ. війні П.Скоропадський у серед. листопада 1918 змінив зовнішньополітичний курс на укладення федерації з небільшовицькою Росією, а новим прем’єром став діяч проантантівських переконань С.Гербель. Очолюваний В.Винниченком Український національний союз оголосив початок повстання проти гетьман. влади та утворив Директорію як орган кер-ва збройною боротьбою. У П.Скоропадського не знайшлося військ. сил для придушення широкомасштабного повстанського руху. Певна частина командного складу підтримала Директорію, а більшість стала на службу Добровольчій армії. Останніми захисниками столиці У.Д. виявилися наймані рос. офіцерські дружини. 14 грудня 1918 П.Скоропадський офіційно зрікся гетьман. посади, наголосивши: "Бог не дав мені сили справитися із цим завданням". Того ж дня уряд прийняв постанову про складання повноважень і передачу влади Директорії.

У.Д. (Гетьманат П.Скоропадського) можна кваліфікувати як авторитарно-бюрократичний режим, породжений складним і суперечливим перебігом революц. процесів. Характерні риси У.Д. — надзвичайні повноваження глави д-ви, відсутність представницького органу влади, поєднання в уряді виконавчих і законодавчих функцій, вузька соціальна база, тимчасовий характер правління, владні прерогативи якого були відчутно обмежені німецько-австрійс. окупацією. Сім із половиною місяців функціонування Гетьманату уособлювало окремий консервативний етап Української революції 1917—1921.


Література:
  1. Дорошенко Д. Історія України 1917—1923 рр., т. 2. Ужгород, 1930 (перевид. — К., 2002)
  2. Скоропадський П. Спогади: кінець 1917 — грудень 1918. К.—Філадельфія, 1995 (2-ге вид. — К., 2016)
  3. Верстюк В. Гетьманська держава 1918 року в контексті української революції. «Український історик», 1999, № 2—4
  4. Папакін Г. Павло Скоропадський: патріот, державотворець, людина. Історико-архівні нариси. К., 2003
  5. Реєнт О. Павло Скоропадський. К., 2003
  6. Пиріг Р. Гетьманат Павла Скоропадського: між Німеччиною і Росією. К., 2008
  7. Савченко В. Павло Скоропадський — останній гетьман України. Х., 2008
  8. Терещенко Ю. Гетьманат Павла Скоропадського як прояв консервативної революції. В кн.: Гетьманат Павла Скоропадського: історія, постаті, контроверсії. Всеукраїнська наукова конференція 19—20 травня 2008 р. К., 2008
  9. Яневський Д. Проект «Україна», або Спроба Павла Скоропадського. Х., 2010
  10. Пиріг Р. Українська гетьманська держава 1918 року: історичні нариси. К., 2011
  11. Гуржій О., Реєнт О. Павло Скоропадський. Іван Скоропадський. К., 2013
  12. Пиріг Р. Донбас у складі Української гетьманської держави (травень—листопад 1918 року). К., 2014
  13. Його ж. Діяльність урядів гетьманату Павла Скоропадського: персональний вимір. К., 2016
  14. Скоропадський П. Спогади. К., 2017
  15. Михайлова О. Павло Скоропадський: «Крім негідників усі підуть за мною». К., 2018

див. також ресурси Електронної бібліотеки “Україніка” (НБУВ)


Посилання:
  • АНТАНТА
  • АВСТРО-УГОРЩИНА
  • АВСТРО-НІМЕЦЬКИХ ВІЙСЬК КОНТРОЛЬ 1918
  • БОБРИНСЬКИЙ ОЛЕКСІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • БРЕСТСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР З ДЕРЖАВАМИ ЧЕТВЕРНОГО СОЮЗУ 9 ЛЮТОГО 1918 Р.
  • ДЕРЖАВНИЙ СЕНАТ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ 1918
  • ДЕРЖАВНА ВАРТА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ 1918
  • ДЕРЖАВНІ ДУМИ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
  • ДОБРОВОЛЬЧА АРМІЯ
  • ДОРОШЕНКО ДМИТРО ІВАНОВИЧ
  • ДИРЕКТОРІЯ, ДИРЕКТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
  • ГЕРБЕЛЬ СЕРГІЙ МИКОЛАЙОВИЧ
  • ГЕТЬМАНСЬКИЙ ПЕРЕВОРОТ 1918
  • ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО
  • ГУБЕРНСЬКІ І ПОВІТОВІ СТАРОСТИ 1918
  • КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • КАРБОВАНЕЦЬ
  • КОНСТИТУЦІЙНО-ДЕМОКРАТИЧНА ПАРТІЯ (КАДЕТИ)
  • ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ, ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.КАРАЗІНА
  • ХОЛМЩИНА
  • КІСТЯКІВСЬКИЙ ІГОР ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • КИЇВ
  • ЛЕНІН ВОЛОДИМИР ІЛЛІЧ
  • ЛИЗОГУБ ФЕДІР АНДРІЙОВИЧ
  • МІЛЮКОВ ПАВЛО МИКОЛАЙОВИЧ
  • МОНАРХІЯ
  • НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
  • НЕЙТРАЛЬНА ЗОНА
  • НІЖИНСЬКИЙ ІСТОРИКО-ФІЛОЛОЛОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ КНЯЗЯ БЕЗБОРОДЬКА
  • ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • ПОМІЩИКИ
  • ПУД
  • РАДА МІНІСТРІВ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
  • РОГОЗА ОЛЕКСАНДР ФРАНЦЕВИЧ
  • РЖЕПЕЦЬКИЙ АНТОН КАРЛОВИЧ
  • СХІДНА ГАЛИЧИНА
  • СКОРОПАДСЬКИЙ ПАВЛО ПЕТРОВИЧ
  • СТАМБУЛ
  • СУДОВІ ПАЛАТИ
  • ТРОЦЬКИЙ ЛЕВ ДАВИДОВИЧ
  • ТИМЧАСОВИЙ УРЯД
  • УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА
  • УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1917–1921
  • УКРАЇНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАДА (УЦР)
  • УКРАЇНСЬКА ПАРТІЯ СОЦІАЛІСТІВ - ФЕДЕРАЛІСТІВ (УПСФ)
  • УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ СОЮЗ (УНС)
  • ВАСИЛЕНКО МИКОЛА ПРОКОПОВИЧ
  • ВІДЕНЬ
  • ВІЛЬГЕЛЬМ ІІ
  • ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ СТРАЙК ЗАЛІЗНИЧНИКІВ 1918 Р.
  • ВСЕВЕЛИКЕ ВІЙСЬКО ДОНСЬКЕ
  • ВИННИЧЕНКО ВОЛОДИМИР КИРИЛОВИЧ
  • ЗВЕНИГОРОДСЬКЕ ЗБРОЙНЕ ПОВСТАННЯ 1918
  • ЗВІД ЗАКОНІВ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • Пов'язані терміни:
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І ДРУГА УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ
  • АБАЗА ВІКТОР ІВАНОВИЧ
  • АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УСТРОЮ УНР ПРОЕКТ
  • АГРАРНЕ ПИТАННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ РЕВОЛЮЦІЇ
  • АКЦИЗ
  • АЛМАЗОВ ОЛЕКСІЙ ДМИТРОВИЧ
  • АНДРІЄВСЬКИЙ ОПАНАС МИХАЙЛОВИЧ
  • АНТОНОВИЧ ДМИТРО ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • АРХІВ ДИПЛОМАТИЧНИЙ УКРАЇНИ
  • АРХИВ РУССКОЙ РЕВОЛЮЦИИ
  • АСТАФІЄВ ОЛЕЛЬКО СЕРГІЙОВИЧ
  • АВСТРО-НІМЕЦЬКИХ ВІЙСЬК КОНТРОЛЬ 1918
  • БАГАЛІЙ ДМИТРО ІВАНОВИЧ
  • БАРАНОВСЬКИЙ ХРИСТОФОР АНТОНОВИЧ
  • БЕРЕСТЕЙСЬКА ЗЕМЛЯ, БЕРЕСТЕЙЩИНА
  • БЕРНАЦЬКИЙ МИХАЙЛО ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • БЕЗКРОВНИЙ КУЗЬМА ЯКИМОВИЧ
  • БЕЗРУЧКО МАРКО ДАНИЛОВИЧ
  • БІБЛІОТЕКИ
  • БІЛА ЦЕРКВА
  • БІЛАШ ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ
  • БІЛЯШІВСЬКИЙ МИКОЛА ФЕДОТОВИЧ
  • БІЛИЙ РУХ В УКРАЇНІ
  • БЛАКИТНИЙ КОСТЯНТИН ЮРІЙОВИЧ
  • БОБРИНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • БОГАЦЬКИЙ ПАВЛО ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • БОЛБОЧАН ПЕТРО ФЕДОРОВИЧ
  • БОНАПАРТИЗМ
  • БОРОДАЄВСЬКИЙ СЕРГІЙ ВАСИЛЬОВИЧ
  • БОЖЕНКО ВАСИЛЬ НАЗАРОВИЧ
  • БОЖКО ЮХИМ
  • БРЕДОВ МИКОЛА ЕМІЛІЙОВИЧ
  • БИЧ ЛУКА ЛАВРЕНТІЙОВИЧ
  • ЧЕБОТАРІВ МИКОЛА
  • ЧЕХІВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР МУСІЙОВИЧ
  • ДАЛЕКОСХІДНІ ПОСЕЛЕННЯ УКРАЇНЦІВ
  • ДАШКЕВИЧ-ГОРБАЦЬКИЙ ВЛАДИСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • ДАШКЕВИЧ РОМАН-МИКОЛА ІВАНОВИЧ
  • ДЕЛЬВІГ СЕРГІЙ МИКОЛАЙОВИЧ
  • ДЕМЧЕНКО ВСЕВОЛОД ЯКОВИЧ
  • ДЕРЖАВНІ НАГОРОДИ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
  • ДЕРЖАВНИЙ СЕКРЕТАР
  • ДЕРЖАВНИЙ СЕНАТ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ 1918
  • ДЕРЖАВНА ВАРТА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ 1918
  • ДІДУШОК (ГЕЛЬМЕР) ПЕТРО
  • ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ (ДНУ)
  • ДОГОВІР УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ З ВСЕВЕЛИКИМ ВІЙСЬКОМ ДОНСЬКИМ 1918
  • ДОГОВІР УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ З ГРУЗИНСЬКОЮ РЕСПУБЛІКОЮ 1918
  • ДОНЦОВ ДМИТРО ІВАНОВИЧ
  • ДОРОШЕНКО ДМИТРО ІВАНОВИЧ
  • ДОРОШЕНКО ПЕТРО ЯКОВИЧ
  • ДИПЛОМАТИЧНІ ПРЕДСТАВНИЦТВА, МІСІЇ ТА КОНСУЛЬСЬКІ УСТАНОВИ УКРАЇНСЬКИХ УРЯДІВ 1917–1920
  • ЄФРЕМОВ СЕРГІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ЄВТИМОВИЧ ВАРФОЛОМІЙ ПИМОНОВИЧ
  • ФАЛЕРИСТИКА
  • ФЕЩЕНКО-ЧОПІВСЬКИЙ ІВАН АНДРІАНОВИЧ
  • ФІЛАТЕЛІЯ
  • ФІНЛЯНДІЯ
  • ФРАНКФУРТ СОЛОМОН ЛЬВОВИЧ
  • ГАЙДАМАЦЬКИЙ ІМЕНІ КУСТЯ ГОРДІЄНКА КІННИЙ ПОЛК
  • ҐАЛАҐАН МИКОЛА МИХАЙЛОВИЧ
  • ГАЛКИН ОЛЕКСІЙ СЕМЕНОВИЧ
  • ГАМАРНИК ЯН БОРИСОВИЧ
  • ГЕРБЕЛЬ СЕРГІЙ МИКОЛАЙОВИЧ
  • ГЕТЬМАН
  • ГЕТЬМАНЩИНА
  • ГЕТЬМАНСЬКІ ГРАМОТИ П.СКОРОПАДСЬКОГО
  • ГЕТЬМАНСЬКИЙ ПЕРЕВОРОТ 1918
  • ГОЛЬДЕЛЬМАН СОЛОМОН ІЗРАЇЛЕВИЧ
  • ГРОШОВИЙ ОБІГ В УКРАЇНІ 1917–1920
  • ГРУДНИЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ГРИГОРОВИЧ
  • ГРУЗІЯ (САКАРТВЕЛО)
  • ГРИГОР'ЄВ НИКИФОР ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ГРИВНЯ
  • ГУБЕРНСЬКІ І ПОВІТОВІ СТАРОСТИ 1918
  • ІГНАТОВИЧ ВОЛОДИМИР ВІКТОРОВИЧ
  • ІНКОРПОРАЦІОНІЗМ
  • ІВАНІВ МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ
  • ЯСИНСЬКИЙ МИХАЙЛО МИКИТОВИЧ
  • КАКУРІН МИКОЛА ЄВГЕНОВИЧ
  • КАЛІНІН КОСТЯНТИН ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ
  • КАПУСТЯНСЬКИЙ МИКОЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • КОНСТИТУЦІЙНО-ДЕМОКРАТИЧНА ПАРТІЯ (КАДЕТИ)
  • КЕДРОВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ
  • КЕЛЛЕР ФЕДІР АРТУРОВИЧ
  • ХЕРСОН, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • ХОЛМ
  • ХОЛМСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ХРИСТЮК ПАВЛО ОНИКІЙОВИЧ
  • ХВИЛЯ АНДРІЙ АНАНІЙОВИЧ
  • ХВИЛЬОВИЙ МИКОЛА ГРИГОРОВИЧ
  • КІСТЯКІВСЬКИЙ БОГДАН ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • КІСТЯКОВСЬКИЙ ДЖОРДЖ
  • КІСТЯКІВСЬКИЙ ІГОР ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • КЛОЧКОВСЬКИЙ В'ЯЧЕСЛАВ ЄВГЕНОВИЧ
  • КОЛЛАРД ЮРІЙ
  • КОМІТЕТ ОХОРОНИ ПАМ'ЯТНИКІВ ІСТОРІЇ ТА МИСТЕЦТВА УКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ НАУК
  • КОМУНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛА 1919
  • КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ 1918
  • КОНСТИТУЦІЙНИЙ ВИМІР УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ (ДО ПОЧАТКУ 1990-Х РОКІВ)
  • КОРДОНИ ДЕРЖАВНІ УКРАЇНИ, ПРИНЦИПИ ТА ІСТОРИЧНА ПРАКТИКА ЇХ ВИЗНАЧЕНЬ
  • КОРОП
  • КОСИНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР АНДРІЙОВИЧ
  • КОВАЛЬ-МЕДЗВЕЦЬКИЙ МИКОЛА ОПАНАСОВИЧ
  • КОЗОРІС МИХАЙЛО КИРОВИЧ
  • КРАСКОВСЬКИЙ ІВАН ГНАТОВИЧ
  • КРАСНОВ ПЕТРО МИКОЛАЙОВИЧ
  • КРАВЧУК МИХАЙЛО ПИЛИПОВИЧ
  • КРИМ СОЛОМОН САМІЙЛОВИЧ
  • КРИВЕЦЬКИЙ МИХАЙЛО ЄРЕМІЙОВИЧ
  • КУБАНСЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО (ККВ)
  • КУЛЬЖЕНКО ВАСИЛЬ СТЕФАНОВИЧ
  • КУП'ЯНСЬК
  • КУЩ ВІКТОР МАКСИМОВИЧ
  • КВІТКА КЛИМЕНТІЙ ВАСИЛЬОВИЧ
  • КВЯТЕК КАЗИМИР ФРАНЦОВИЧ
  • КИЇВ
  • КИЇВСЬКЕ ТОВАРИСТВО СТАРОЖИТНОСТЕЙ І МИСТЕЦТВ
  • КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
  • КИРЕЙ ВАСИЛЬ ФАДЕЙОВИЧ
  • ЛАЗАРЕВСЬКИЙ БОРИС ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ЛЕ ІВАН
  • ЛЕБІДЬ-ЮРЧИК ХАРИТОН МИХАЙЛОВИЧ
  • ЛЕМКІВЩИНА
  • ЛЕНІН ВОЛОДИМИР ІЛЛІЧ
  • ЛЕВИЦЬКИЙ ДМИТРО ПАВЛОВИЧ
  • ЛЕВИТСЬКИЙ МИКОЛА ГРИГОРОВИЧ
  • ЛИПИНСЬКИЙ В'ЯЧЕСЛАВ (ВАЦЛАВ-ВІКЕНТІЙ) КАЗИМИРОВИЧ
  • ЛИПКІВСЬКИЙ ВАСИЛЬ КОСТЯНТИНОВИЧ
  • ЛИСТОПАДОВА НАЦІОНАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНА РЕВОЛЮЦІЯ В ГАЛИЧИНІ 1918.
  • ЛИЗОГУБ ФЕДІР АНДРІЙОВИЧ
  • ЛОСЬКИЙ КОСТЬ (КОСТЯНТИН) ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • ЛОТОЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ГНАТОВИЧ
  • ЛУБНИ
  • ЛУГАНСЬК (ДО 2014 Р.)
  • ЛУКАСЕВИЧ ЄВМЕН
  • ЛУКОМСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР СЕРГІЙОВИЧ
  • ЛЮБЕЧ
  • ЛЮБИНСЬКИЙ МИКОЛА МИХАЙЛОВИЧ
  • ЛЮДЕНДОРФ (LUDENDORFF) ЕРІХ
  • МАКАРЕНКО АНДРІЙ ГАВРИЛОВИЧ
  • МАКСИМІВ МИКОЛА ЛАВРЕНТІЙОВИЧ
  • МАНЖУЛА СТЕПАН ФЕДОРОВИЧ
  • МАРІЇНСЬКИЙ ПАЛАЦ
  • МАРІУПОЛЬ
  • МАРКОВИЧІ (МАРКЕВИЧІ)
  • МАСЛЯНИЙ АНТІН ПАВЛОВИЧ
  • МАСОНСТВО, ФРАНКМАСОНСТВО
  • МАЦІЄВИЧ КОСТЯНТИН АНДРІАНОВИЧ
  • МАТЮШЕНКО БОРИС ПАВЛОВИЧ
  • МАЗУРЕНКО ВАСИЛЬ ПЕТРОВИЧ
  • МЕЛІТОПОЛЬ
  • МЄШКОВСЬКИЙ (МИШКІВСЬКИЙ) ЄВГЕН ВАСИЛЬОВИЧ
  • МІХНОВСЬКИЙ МИКОЛА ІВАНОВИЧ
  • МІНІСТЕРСТВО ЗАКОРДОННИХ СПРАВ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ ТА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
  • МІРНИЙ ІВАН ІВАНОВИЧ
  • МОГИЛЯНСЬКИЙ МИКОЛА МИХАЙЛОВИЧ
  • МОЛДОВА
  • МОНАРХІЯ
  • МОРГИЛЕВСЬКИЙ ІПОЛИТ ВЛАДИСЛАВОВИЧ
  • МОШИНСЬКИЙ ЄВГЕН ІВАНОВИЧ
  • МУММ ФОН ШВАРЦЕНШТАЙН
  • МИКИТЕЙ ГРИГОРІЙ
  • МИРГОРОД
  • МИРНІ ПЕРЕГОВОРИ МІЖ УКРАЇНСЬКОЮ ДЕРЖАВОЮ ТА РСФРР 1918
  • МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
  • НАТІЄВ ОЛЕКСАНДР
  • НАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВО-ПРИРОДНИЧИЙ МУЗЕЙ НАН УКРАЇНИ
  • НЯНЧУР ГОРДІЙ ВАСИЛЬОВИЧ
  • НІЖИН
  • НОВА ПРАГА
  • НОВГОРОД-СІВЕРСЬКИЙ
  • НОВІ САНЖАРИ
  • НОВІТНЯ ІСТОРІОГРАФІЯ
  • НОВОМИКОЛАЇВКА
  • НОВОУКРАЇНКА
  • ОБЛАСТЬ ВІЙСЬКА ДОНСЬКОГО
  • ОБУХІВ
  • ОЧАКІВ
  • ОХОРОНА ПАМ'ЯТОК ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ
  • ОХТИРКА
  • ОЛЕКСАНДРІЯ
  • ОЛИКА
  • ОМЕЛЯНОВИЧ-ПАВЛЕНКО ІВАН ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • ОМЕЛЯНОВИЧ-ПАВЛЕНКО МИХАЙЛО ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • ОРІХІВ
  • ОСЕЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ВІКТОРОВИЧ
  • ОСКІЛКО ВОЛОДИМИР ПАНТЕЛЕЙМОНОВИЧ
  • ОСТАПЕНКО СЕРГІЙ СТЕПАНОВИЧ
  • ОСТЕР
  • ОСТРОГ
  • ОТМАРШТАЙН ЮРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ
  • ПАВЛЕНКО ВІКТОР ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
  • ПЕРША ВІЙНА РАДЯНСЬКОЇ РОСІЇ ПРОТИ УНР 1917–1918
  • ПЕТРІВ ВСЕВОЛОД МИКОЛАЙОВИЧ
  • ПЕТРИКІВКА
  • ПІДПРИЄМНИЦТВО В УКРАЇНІ
  • ПІНСЬК
  • ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ ФРОНТ
  • ПІВДЕННИЙ ФРОНТ 1918–1920
  • ПОДІЛЬСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ПОДІЛЬСЬКЕ ТОВАРИСТВО ПРОСВІТА
  • ПОКРОВСЬКИЙ АНДРІЙ ГЕОРГІЙОВИЧ
  • ПОЛК
  • ПОЛОЗ (ПОЛОЗОВ) МИХАЙЛО МИКОЛАЙОВИЧ
  • ПОЛТАВА
  • ПОЛТАВЕЦЬ-ОСТРЯНИЦЯ ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ
  • ПОМІЩИКИ
  • ПОНЯТЕНКО ПРОКІП ДМИТРОВИЧ
  • ПОПОВ ПАВЛО ІВАНОВИЧ
  • ПОРОХІВСЬКИЙ ГНАТ
  • ПОРШ МИКОЛА ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • ПОВІТ
  • ПРОФЕСІЙНІ СПІЛКИ В УКРАЇНІ
  • ПРОСВІТА (1868–1939)
  • ПРОТИГЕТЬМАНСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1918
  • ПРИКОРДОННА СЛУЖБА УКРАЇНИ
  • ПУЗИЦЬКИЙ АНТІН ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • ПИЛЬКЕВИЧ ОЛЕКСАНДР МЕРКУРІЙОВИЧ
  • ПИЛИПЧУК ПИЛИП КАЛЕНИКОВИЧ
  • РАДА МІНІСТРІВ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
  • РАГОЗА ОЛЕКСАНДР ФРАНЦОВИЧ
  • РЕСТИТУЦІЯ КУЛЬТУРНИХ ЦІННОСТЕЙ
  • РЯБОВОЛ МИКОЛА СТЕПАНОВИЧ
  • РОДЗЯНКИ
  • РОМНИ
  • РЖЕПЕЦЬКИЙ АНТОН КАРЛОВИЧ
  • САДОВСЬКИЙ ВАЛЕНТИН ВАСИЛЬОВИЧ
  • САЛІКОВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ХОМИЧ
  • САЛЬСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ПЕТРОВИЧ
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • САННІКОВ ОЛЕКСАНДР СЕРГІЙОВИЧ
  • САВИЦЬКІ
  • ЩЕРБАКІВСЬКИЙ ВАДИМ МИХАЙЛОВИЧ
  • СЕРЕДА АНТОН ХОМИЧ
  • СФАТУЛ ЦЕРІЙ
  • ШРАГ ІЛЛЯ ЛЮДВИГОВИЧ
  • ШТЕЙНГЕЛЬ ФЕДІР РУДОЛЬФОВИЧ
  • ШВЕЙЦАРІЯ
  • ШВЕЦІЯ, КОРОЛІВСТВО ШВЕЦІЯ
  • СІНКЛЕР ВОЛОДИМИР ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ, СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ІНСТИТУТ ІМЕНІ В. ЛИПИНСЬКОГО
  • СКОРОПАДСЬКІ
  • СКОРОПАДСЬКИЙ ПАВЛО ПЕТРОВИЧ
  • СЛАВИНСЬКИЙ МАКСИМ АНТОНОВИЧ
  • СЛОВ’ЯНСЬК , МІСТО ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛ.
  • СЛИВИНСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • СМЕРШ
  • СОЮЗ ГЕТЬМАНЦІВ-ДЕРЖАВНИКІВ (СГД)
  • СОЮЗ ЗЕМЕЛЬНИХ ВЛАСНИКІВ
  • СОКОВИЧ ЄВГЕН ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • СТАЛІН ЙОСИФ ВІССАРІОНОВИЧ
  • СТАМБУЛ
  • СТАРОДУБ, МІСТО БРЯНСЬКОЇ ОБЛ.
  • СТАРОДУБЩИНА
  • СТЕЛЕЦЬКИЙ БОРИС СЕМЕНОВИЧ
  • СТРАШКЕВИЧ ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ
  • СУКОВКІН МИХАЙЛО АКІНФІЙОВИЧ
  • СУМИ, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • СУШКО РОМАН
  • СИДОРЕНКО ГРИГОРІЙ МИКИТОВИЧ
  • СИМВОЛІКА
  • ТАВРІЙСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ТЕРНОПІЛЬСЬКА ОБЛАСТЬ
  • ТИЩЕНКО ЮРІЙ ПИЛИПОВИЧ
  • ТРИЗУБ, ОСН. ЕЛЕМЕНТ ДЕРЖ. ГЕРБА УКРАЇНИ
  • ЦЕНТРАЛЬНИЙ ДЕРЖАВНИЙ АРХІВ ВИЩИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ І УПРАВЛІННЯ УКРАЇНИ
  • ЦЕНЗУРА В УКРАЇНІ
  • ТВАРДОВСЬКИЙ ПЕТРО
  • УДОВИЧЕНКО МИКОЛА ІВАНОВИЧ
  • УДОВИЧЕНКО ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ
  • УКРАЇНСЬКО-КРИМСЬКІ ПЕРЕГОВОРИ 1918
  • УКРАЇНСЬКО-КУБАНСЬКІ ПЕРЕГОВОРИ 1918
  • УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКІ МИРНІ ПЕРЕГОВОРИ 1919
  • УКРАЇНІЗАЦІЇ ПОЛІТИКА
  • УКРАЇНСЬКА КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ (БОРОТЬБИСТІВ), УКП(Б), БОРОТЬБИСТИ
  • УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ГРОМАДА
  • УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА
  • УКРАЇНСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА (УПЦ)
  • УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1917–1921
  • УКРАЇНСЬКА СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИЧНА РОБІТНИЧА ПАРТІЯ (УСДРП)
  • УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ СОЮЗ (УНС)
  • УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНО-ДЕРЖАВНИЙ СОЮЗ (УНДС)
  • УКРАЇНЦІ
  • УКРАЇНІКА АРХІВНА, АРХІВНА УКРАЇНІКА
  • УКРАЇНІКА АРХІВНА ЗАРУБІЖНА, АРХІВНА УКРАЇНІКА В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ
  • УКРАЇНІЗАЦІЯ ДОБИ ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ 1917–1921
  • УКРАЇНСЬКА КОЗАЦЬКА МІФОЛОГІЯ
  • УКРАЇНСЬКА РАДЯНСЬКА ДЕРЖАВА
  • УКРАЇНСЬКИЙ ЧЕРВОНИЙ ХРЕСТ (УЧХ)
  • УКРАЇНСЬКИЙ ФІЛАТЕЛІСТ, ЗАГ. НАЗВА ЖУРНАЛІВ
  • УКРАЇНСЬКИЙ КОНСЕРВАТИЗМ І ГЕТЬМАНСЬКИЙ РУХ
  • УКРАЇНСЬКИЙ СЕЛЯНИН
  • УКРАЇНСЬКИЙ ІСТОРИЧНИЙ КАБІНЕТ У ПРАЗІ
  • ВАНЬКОВИЧ СТАНІСЛАВ
  • ВАСИЛЕНКО МИКОЛА ПРОКОПОВИЧ
  • ВЕСЕЛОВСЬКИЙ СЕРГІЙ ФЕОФАНОВИЧ
  • В'ЯЗЛОВ АНДРІЙ ГРИГОРОВИЧ
  • ВІЙСЬКОВІ ЗВАННЯ
  • ВІЙСЬКОВІ ВІДЗНАКИ РАНГОВІ В ЗБРОЙНИХ ФОРМУВАННЯХ УКРАЇНИ
  • ВІСНИК ГЕНЕРАЛЬНОГО СЕКРЕТАРІАТУ УКРАЇНИ
  • ВОЛИНЕЦЬ АНАНІЙ ГАВРИЛОВИЧ
  • ВОВК АНДРІЙ МИКОЛАЙОВИЧ
  • ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ СТРАЙК ЗАЛІЗНИЧНИКІВ 1918 Р.
  • ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ ВІЙСЬКОВО-РЕВОЛЮЦІЙНИЙ КОМІТЕТ (ВЦВРК)
  • ВСЕВЕЛИКЕ ВІЙСЬКО ДОНСЬКЕ
  • ВИННИЧЕНКО ВОЛОДИМИР КИРИЛОВИЧ
  • ЯКОВЛІВ АНДРІЙ ІВАНОВИЧ
  • ЯКИМОВИЧІ
  • ЯНІВ ТРИФОН
  • ЯНКО ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ
  • ЯНУШЕВСЬКИЙ ГРИГОРІЙ ЮХИМОВИЧ
  • ЯВОРСЬКІ І ЗНАЧКО-ЯВОРСЬКІ
  • ЮНАКІВ МИКОЛА ЛЕОНТІЙОВИЧ
  • ЗАКОНОДАВЧА ПРОЦЕДУРА ТА ЗАКОНОДАВЧІ ІНСТИТУЦІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ДЕРЖАВІ
  • ЗАКОНИ ПРО ГРОМАДЯНСТВО УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
  • ЗАКОНИ ПРО ТИМЧАСОВИЙ ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНИ
  • ЗАЛІЗНЯК ОЛЕНА ЮЛІАНІВНА
  • ЗАЛІЗНИЧНИЙ СТРАЙК 1918
  • ЗАПОРІЗЬКИЙ КОРПУС АРМІЇ УНР
  • ЗАВІТНЕВИЧ ВОЛОДИМИР ЗЕНОНОВИЧ
  • ЗЕМЕЛЬНІ РЕФОРМИ П.СКОРОПАДСЬКОГО
  • ЗЕМСТВА
  • ЗЕНЬКІВСЬКИЙ ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ
  • ЖУК АНДРІЙ ІЛЛІЧ
  • ЗМІЄНКО ВСЕВОЛОД ЮХИМОВИЧ
  • ЗВЕНИГОРОДСЬКЕ ЗБРОЙНЕ ПОВСТАННЯ 1918
  • ЗВІД ПАМ'ЯТОК ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ
  • ЗВИЧАЄВЕ ПРАВО


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)