Бібліографічне посилання: Кобаль Й.В.
ТЯЧІВ, місто Закарпатської обл. [Електронний ресурс] . URL: http://www.history.org.ua/?termin=Tiachiv_misto_Zakarpatskoi_obl_s_KhIII (останній перегляд: 28.03.2024)
ТЯЧІВ, МІСТО ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛ.
ТЯЧІВ (угор. Técső, нім. Groβ Dautschau, румун. Teceu / Teceu Mare) — місто Закарпатської області, райцентр. Розташов. на правому березі р. Тиса (прит. Дунаю) при впадінні в неї р. Тячівець. Населення 9 тис. осіб (2011). Поселення виникло як один з пунктів добування й транспортування солі в долині Тиси. Перша згадка належить до 1329, коли угор. король Карл-Роберт надав мешканцям Т. за заселення тутешніх малородючих земель привілеї й підпорядкував їх королів. юрисдикції. Статус вільного коронного міста пізніше підтверджували й ін. монархи. У 14— 15 ст. місто населяли угорці й німці. Пізніше останні асимілювалися, а серед мешканців Т. з’явилися румуни й українці. Тячівці займалися переважно солевидобутком, транспортуванням солі й деревини. Із 1332 в Т. відома катол. церква. 1472 місто спалив молдов. воєвода Штефан III Великий. Під час Дожі Дєрдя повстання 1514 воно знову було спустошене. Після розпаду Угор. королівства в серед. 16 ст. Т. відійшов до Трансильванського князівства. 1546 тячівці-католики перейшли на реформатську віру. 1576 саме тут очікували посланці Речі Посполитої на трансильванського кн. Стефана Баторія, щоб супроводити його зайняти польс. королів. трон. У 17 ст. Т., як вільне місто, почав занепадати у зв’язку з поселенням у ньому значної кількості дворян. 1657 його спустошили польс. загони кн. Є.-С.Любомирського. Після Карловицького миру 1699 (див. Карловицький конгрес 1698—1699) ввійшов до складу імперії Габсбургів. Частина тячівців брали участь у Національно-визвольній війні угорського народу 1703—1711, проте це не врятувало місто від плюндрування тими ж повстанцями та їхніми польс. союзниками (1710). Протягом 18 ст. Т. боровся з Хустською казенною домінією за збереження своїх привілеїв. У цей час у місті були млин, корчма, переправа через Тису, митниця, міський лікар, греко-католицька (1751) і римо-католицька (1780) церкви. Місто, яким управляв виборний магістрат (суддя і 5 присяжних), й надалі продовжувало користуватися "правом меча" (право розглядати такі суд. справи, по яких можна було винести смертний вирок, і водночас право здійснити цю процедуру). Серед мешканців Т. кількість українців зросла настільки, що вони почали вимагати більше прав в управлінні містом (1796—97). На кінець 18 ст. Т., хоч і зберіг деякі привілеї, потрапив у залежність від Хустської казенної домінії, що, однак, не зупинило його розвиток. 1835 тут відкрився невеличкий готель, а через кілька років завершилося буд-во будівлі магістрату. Частина мешканців Т. взяла участь в Угор. революції 1848—49 (див. Революції в Європі 1848—1849 років). На серед. 19 ст. тут мешкало 1806 жителів, з них 164 — римо-католики, 533 — греко-католики, 1108 — реформати, 2 євангелісти і 9 іудеїв. У 2-й пол. 19 ст. кількість жителів швидко зростала (у 1900 — 5998 осіб). Незважаючи на це, поселення втратило статус міста. Разом з тим саме в цей час Т. став окружним центром. 1872 через місто пройшла залізниця. Весною 1919 в Т. була встановлена рад. угор. влада, але вже наприкінці квітня місто зайняли румун. війська. З осені 1919 по березень 1939 Т. — один з окружних центрів Підкарпатської Русі у складі Чехословаччини. У місті діяли 8 шкіл з угор., чеською й укр. мовами навчання. Гол. заняттям населення було вирощування яблук (які йшли на експорт) та розведення племінної великої рогатої худоби. Серед пром. підпр-в вирізнявся цегельний з-д. 15 березня 1939 Т. опинився у складі незалежної Карпатської України, але вже того ж дня в нього ввійшли угор. війська. У складі гортістської Угорщини місто перебувало до 21 жовтня 1944, коли його зайняли рад. війська. Із 1945 по 1991 Т. — у складі СРСР. Протягом 1946—50 тут провели колективізацію сільського господарства; були створені консервний з-д, меблева ф-ка, ф-ка худож. виробів. 1961 Т. отримав статус міста. Пам’ятки арх-ри: реформатська церква (перебудована 1748) із дерев’яною касетною стелею; дерев’яна греко-катол. церква Святого Михаїла (1751), римо-катол. костьол (1780), Свято-Покровська церква (1852—89). Зберігся будинок, в якому 1915—18 проживав художник Ш.Голлоші (Корбуй). Серед пам’ятників — Ш.Голлоші (1993) і тячівцям Б.Косенку та К.Шелю, які загинули, рятуючи людей під час повені 1970. |