Бібліографічне посилання: Янишин Б.М.
СТАРОСОЛЬСЬКИЙ Володимир [Електронний ресурс] . URL: http://www.history.org.ua/?termin=Starosolskyj_V (останній перегляд: 29.03.2024)
СТАРОСОЛЬСЬКИЙ ВОЛОДИМИР
СТАРОСОЛЬСЬКИЙ Володимир (08.01.1878—25.02.1942) — громад. і політ. діяч, правознавець, соціолог, адвокат. Н. в м. Ярослав (нині місто Підкарпатського воєводства, Польща) в сім’ї бурмістра. Закінчив г-зію в Ярославі (гімназійні приятелі — С.Людкевич, А.Рак). Навч. в Краківському (1895/96), Львівському (1896—98) та Віденському ун-тах (1898/99). Проходив стажування в Берлінському (1905—06), Грацькому (1907) та Гейдельберзькому (1907—08, 1911—12, під кер-вом відомого проф. Г.Єлінека він підготував там працю "Das Majoritätsprinzip") ун-тах. 1906 одружився з Одаркою (Дарією) Шухевич, дочкою В.Шухевича — відомого галицького громад. і політ. діяча, народовця. Брав активну участь у студентському житті Відня (голова студентського т-ва "Січ", 26 березня — 4 вересня 1899; див. Січ Віденська) та Львова. Зокрема, виступив одним із членів-засновників і співкерівників (поряд з Є.Косевичем, В.Темницьким, О.Грабовським, Л.Цегельським, М.Галущинським, С.Горуком, Т.Меленем і А.Крушельницьким) т-ва "Молода Україна" (1898) та був редактором його однойменного журналу. Співорганізатор сецесії укр. студентів із Львів. ун-ту (1901—02). 1903 захистив докторську дис. з юриспруденції у Віденському ун-ті. Провадив активну громадсько-політ. діяльність: член Української соціал-демократичної партії (входив до Гол. управи, а з 1933 — голова партії), співзасновник і голова (1913) Т-ва "Січові стрільці" у Львові, з серпня 1914 — член Головної української ради (з 1915 — Загальної української ради) та Бойової управи Укр. січових стрільців, Союзу визволення України у Відні. 1915—18 — постійний представник Бойової управи при Легіоні УСС. Співпрацював зі стрілец. ж. "Шляхи". У жовтні 1918 входив до складу Укр. ген. військ. к-ту, який підготував Листопадове повстання 1918 у Львові. Під час українсько-польської війни 1918—1919 ув’язнений у польс. таборі для військовополонених у Домб’є (під Краковом), визволений через міжнар. Червоний Хрест (обміняний на полоненого польс. політика графа Дідушицького) і переданий уряду Української Народної Республіки. Восени 1919 — товариш (заст.) міністра закордонних справ УНР В.Темницького (в уряді І.П.Мазепи) та професор Укр. держ. ун-ту в Кам’янці-Подільському. 1920—27 перебував на еміграції у Відні й Празі (Чехословаччина): працював в Українському вільному університеті у Відні (з 1921 — у Празі) та Українській господарській академії в Подєбрадах (Чехословаччина; з 1922). 29 березня 1923 іменований дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка у Львові. 1927 переїхав до Львова, де провадив адвокатську практику (член Адвокатської палати у Варшаві). Виступав захисником на суд. процесах учасників укр. нац. руху і членів націоналістичного підпілля: М.Січинського (1908), С.Мельничука і П.Шеремети (1922, Чехословаччина), М.Лемика (1933), В.Мартинця, Д.Шумука (1935). Автор низки ґрунтовних наук. праць з теорії д-ви і права, етнополітології та соціології нації, методології юрид. науки. Після включення Західної України до складу УРСР з вересня 1939 працював професором Львів. ун-ту. 25 грудня 1939 під час репресій рад. каральної системи був заарештований і 25 жовтня 1940 засуджений на 8 років ув’язнення, яке відбував у Маріїнську (нині місто Кемеровської обл., РФ), де й помер. Дружина Дарія (померла 28 грудня 1941) і діти Юрій, Ігор, Уляна у квітні 1940 вивезені в Казахстан. |