Бібліографічне посилання: Ольговський С.Я.
СКІФИ [Електронний ресурс] . URL: http://www.history.org.ua/?termin=Skify (останній перегляд: 28.03.2024)
СКІФИ
СКІФИ — кочовий іраномовний народ, який існував у 1 тис. до н. е. — на поч. 1 тис. На поч. 1 тис. до н. е. С., яких витіснили із глибин Азії массагети (центральноазійські іраномовні кочовики), з’явилися на пд. Сх. Європи, вигнавши із цієї території кімерійців. Походження скіф. к-ри слід пов’язувати з археол. к-рами раннього залізного віку Мінусинської котловини в Сх. Сибіру — карасукською і тагарською. Визначною пам’яткою ранньоскіф. к-ри, яка підтверджує сх. походження та зв’язок її із сибірськими к-рами, є курган Аржан поч. 8 ст. до н. е. на Алтаї. В Азії С. входили до об’єднання кочових племен, відомих із персидських джерел під ім’ям "saka". Переслідуючи кімерійців, С. потрапили до Малої та Передньої Азії, де їх перебування зафіксоване в давньосхідних писемних джерелах, що датуються 670-ми рр. до н. е. За Геродотом, С. встанови-ли військово-політ. гегемонію в цьому регіоні й утримували її протягом 28-ми років, втручаючись у справи місц. володарів і виступаючи як вирішальна сила в багатьох воєнно-політ. конфліктах. Вони доходили навіть до кордонів Палестини і Єгипту, де фараон Псамметіх I відкупився від них дарами. Після закінчення походів скіф. племена деякий час (до поч. 6 ст. до н. е.) локалізувалися в прикавказ. степах між Волгою і Доном, де ними залишені великі "царські" кургани — Костромський, Келермеський, Ульський та ін. У цей же час С. почали проникати в Середнє Подніпров’я, де, за Геродотом, проживали землеробські племена скіфів-орачів, походження яких пов’язане з чорноліською культурою передскіф. часу. Етнічна належність лісостепових племен не відома; проте очевидно, що вона була не такою, як у степових С. (не іранською). Сусідами С. на зх. були фракійські племена і агатірси, на пн. Геродот називає іседонів, андрофагів, неврів, меланхленів, фіссагетів, на сх. — гелонів (див. Гелон), будинів і савроматів. Крім того, на пд., неподалік від Ольвії в Нижньому Побужжі, проживали елліно-С., або алазони і калліпіди, які мали скіф. походження, займалися випасним скотарством, але вели осілий спосіб життя. У лісостеповій зоні Подніпров’я скіф. к-ра представлена курганними могильниками, а також великими городищами. На Правобережжі це Жаботинське поселення, Мотронинське городище, Немирівське городище, Пастирське городище, Плискачівське городище, Трахтемирівське городище. На Лівобережжі — Більське городище, Книшівське, Коломацьке, Люботинське, Полковомикитівське та ін. На всіх цих пам’ятках зафіксовані сліди місц. металургії та металообробки і артефакти, що свідчать про активні торг. контакти із грец. колоніями Пн. Причорномор’я. Під проводом Ідантірса С. наприкінці 6 ст. до н. е. розгромили військо персидського царя Дарія I, здобувши славу непереможних. 496—95 до н. е. С. самі здійснили похід до Геллеспонту (протока Дарданелли) і вели переговори зі спартанським царем Клеоменом про спільні дії проти персів. Наприкінці 5 ст. до н. е. центром скіфської активності стала степова смуга Пн. Причорномор’я, де проживали племена царських С., скіфів-кочовиків і скіфів-землеробів. Єдиною пам’яткою осілого побуту С. у степовій зоні можна назвати Кам’янське городище на Дніпрі. У 4 ст. до н. е. С. досягли найвищого піднесення, цар Атей об’єднав частину скіф. племен і на зх. кордонах розпочав боротьбу за поширення свого впливу на Балканах. В Ольвії карбували монети з ім’ям Атея. 339 до н. е. С. зазнали поразки від військ Філіппа II Македонського, а сам Атей загинув у бою. Але це не похитнуло військ. потужність С., і 331 до н. е. скіф. війська знищили армію Александра Македонського, на чолі якої стояв його намісник Зопіріон. 310—09 до н. е. військо С. брало участь у династичній боротьбі за боспорський престол (див. Боспорське царство) між синами померлого царя Перісада I і в битві на р. Фат на Кубані відіграло вирішальну роль. У 4 ст. до н. е. у Степовому Подніпров’ї стали масовими поховання С., і серед них виділяються кургани вищої скіф. знаті: Чортомлик, Огуз, Олександропільський курган, Солоха, Товста могила, Гайманова могила, Бердянський курган, Мелітопільський курган, Цимбалка, Куль-Оба та ін. Виникли схожі форми поховального ритуалу, поширилося вшанування богів скіф. пантеону (Геродот повідомляє про 8 богів; для 6-ти він дає і скіфське, і грецьке імена — Табіті (Гестія), Папай (Зевс), Апі (Гея), Гойтосір (Аполлон), Аргімпаса (Афродіта), Тагімасад (Посейдон), для 2-х — лише грецьке — Геракл, Арей). |