Бібліографічне посилання: Осташко Т.С.
ШУЛЬГИН Олександр Якович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Shulhin_O (останній перегляд: 29.03.2024) Енциклопедія історії України ( Т. 10: Т-Я ) в електронній біблотеці
ШУЛЬГИН ОЛЕКСАНДР ЯКОВИЧ
ШУЛЬГИН Олександр Якович (11.08(30.07).1889—04.03.1960) — держ., громад. і політ. діяч, історик, публіцист. Професор (1923). Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1948). Син Я.Шульгина, брат Н.ШульгиноїІщук. Н. в с. Софине (нині село Хорольського р-ну Полтав. обл.). Походив з козацько-старшинського роду, що мав родинні зв’язки з Полуботками, Скоропадськими, Самойловичами, Апостолами, Сахно-Устимовичами. Закінчив історико-філологічний ф-т Петерб. ун-ту. Викладав у пед. школах і г-зіях Санкт-Петербурга, активний діяч укр. земляцтва, ініціатор створення союзу укр. студентських земляцтв у Росії. Член Української радикально-демократичної партії (із 1917 — Українська партія соціалістів-федералістів). Після Лютневої революції 1917 делегований Українською національною радою в Петрограді до Петрогр. ради робітн. і солдатських депутатів, а 23 березня 1917 приїхав у Київ. Член Української Центральної Ради, член ЦК УПСФ. Із липня 1917 — ген. секретар міжнац. справ УЦР. Один з авторів Статуту Вищого управління Україною, організаторів З’їзду поневолених народів 1917. Із 26 грудня 1917 — ген. секретар міжнар. справ УЦР, із 22 січня 1918 — міністр закордонних справ УНР. Член укр. делегації на переговорах у Брест-Литовську (нині м. Брест, Білорусь; див. Брестський мирний договір УНР з державами Четверного союзу 9 лютого 1918). Його діяльність на чолі зовнішньополіт. відомства Української Народної Республіки сприяла міжнар. визнанню України як незалежної д-ви. 1918 — співробітник МЗС Укр. Д-ви, посол Укр. Д-ви в Болгарії, голова політ. комісії укр. делегації на мирних переговорах між Українською Державою та РСФРР 1918. 1919 — член делегації УНР на Паризькій мирній конференції 1919—1920, 1920 — голова делегації УНР на 1-й асамблеї Ліги Націй у Женеві (Швейцарія). 1921 — голова укр. надзвичайної дипломатичної місії в Парижі (Франція). 1923—27 — професор Українського вільного університету і Українського високого педагогічного інституту в Празі (Чехословаччина). 1926—36, 1939—40 і 1945—46 — міністр закордонних справ, 1939—40 — голова уряду УНР на еміграції (див. Державний центр УНР на еміграції). 1929—39 — голова Головної української еміграційної ради. Наук. діяльність Ш. пов’язана з вивченням новітньої західноєвроп. історії ("Нарис новітньої історії" (1925), "Уваги до розвитку раннього капіталізму"; 1930), проблемою генези національності ("Походження модерного національного духу і Жан Жак Руссо" (1937, франц. мовою), "Історія та життя"; 1957, франц. мовою). Низка публіцистичних праць присвячена історії національно-визвол. змагань ("Політика" (1917), "Україна і червоний кошмар" (1927, франц. мовою), "Україна проти Москви" (1935, франц. мовою), "Без території" (1934), "Державність чи Гайдамаччина"; 1934). Засновник і голова Укр. академічного т-ва в Парижі (1946—60). Один з організаторів і віце-президент (1952—60) Міжнар. вільної АН у Парижі. Із 1952 — заст. голови НТШ в Європі. П. у м. Париж. |
дата публікації: 2013 р.
Література: - Збірник на пошану Олександра Шульгина, 1889—1960. «ЗНТШ» (Париж—Мюнхен), 1969, т. 186
- Стрельський Г., Трубайчук А. Михайло Грушевський, його сподвижники й опоненти. К., 1996
- Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради: Бібліографічний довідник. К., 1998
|