Бібліографічне посилання: Арістов В.Ю.
ШАХМАТОВ Олексій Олександрович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Shakhmatov_O (останній перегляд: 28.03.2024) Енциклопедія історії України ( Т. 10: Т-Я ) в електронній біблотеці
ШАХМАТОВ ОЛЕКСІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
ШАХМАТОВ Олексій Олександрович (17(05).06.1864—16.08.1920) — рос. філолог та історик. Д-р рос. мови та словесності (1894), професор (1909). Дійсний член Петерб. АН (1899; із 1917 — Російська академія наук). Н. в м. Нарва (нині місто в Естонії) у дворянській родині. Закінчив Моск. ун-т (1887), професор Петербурзького університету (із 1909), голова Відділення рос. мови і словесності АН (1908—20). Член Державної ради Рос. імперії (1906—11). Поділяв погляди Конституційно-демократичної партії. Автор праць із фонетики, діалектології, лексикографії, синтаксису, історії східнослов’ян. мов, із сучасної рос. літ. мови, історії сх. слов’ян, історії давньорус. літератури, слов’ян. акцентології. У монографіях "Исследования в области русской фонетики" (1894), "К истории звуков русского языка" (1903) та ін. Ш. ставив завдання відновити загальнорус. прамову в усіх її фонетичних подробицях шляхом порівняльно-істор. зіставлення давніх і сучасних східнослов’ян. діалектів із залученням даних ін. слов’ян. мов. Пов’язуючи історію мови з історією народу в таких капітальних працях, як "Курс истории русского языка" (1909), "Очерк древнейшего периода истории русского языка" (1913), "Древнейшие судьбы русского племени" (1919), "К вопросу об образовании русских наречий и русских народностей" (1899) та ін., Ш. вивчав походження Русі, доістор. епоху в житті східнослов’ян. племен, відновлював історію їх пересувань, простежував процес створення давньорус. народності. Висунув гіпотезу про розпад загальнорус. прамови в 9—10 ст. на 3 великих говори: південнорус., східнорус. (середньорус.) і північноруський. Вивчення пам’яток давньорус. писемності навело Ш. на думку про існування в давнину різних орфографічних систем, які перешкоджали відбиттю на письмі особливостей живих говірок, а також про існування давніх літ. койне, відмінних від нар. діалектів. Ш. відомий і як дослідник літописів. Він став автором найвпливовішої досі концепції історії рус. літописання. Згідно з нею ця історія виглядала як послідовність "літописних зводів", до кожного з яких включали попередні зводи, котрі зазнавали редагування й доповнення. Осн. зацікавленням Ш. було найдавніше літописання. Розроблена ним схема формування "Повісті временних літ" вплинула на праці більшості літописознавців останнього століття. Не менш впливовими були прийоми роботи Ш. з літописними текстами: т. зв. порівняльно-істор. метод, методики виділення вставок тощо. Це дає підстави твердити про наук. традицію чи школу, засновником якої був Ш. Крім раннього літописання, Ш. охопив увагою майже весь обсяг літописних джерел, а також багато ін. східнослов’ян. текстів 11—17 ст. Він намагався відтворити всю історію літописання 11—16 ст., вивчаючи всі наявні літописні списки, простежуючи їхнє походження аж до найдавніших гіпотетичних протографів. Ш. брав активну участь в археогр. діяльності, зокрема як член Археографічної комісії при Петербурзькій АН. Під його редакцією, серед іншого, виконане взірцеве видання Іпатіївського літопису (1908). Власним проектом Ш. була критична публікація "Повісті временних літ" (1916) — втілення його уявлень про формування цієї пам’ятки. Попри дискусійність і недостатню обґрунтованість осн. текстологічних гіпотез Ш. чимало його спостережень зберігають актуальність донині. Ш. — автор короткого нарису історії укр. мови у виданні "Украинский народ в его прошлом и настоящем" (1916), рецензій на граматики укр. мови А.Кримського і С.Смаль-Стоцького, на рукопис словника Б.Грінченка. Брав участь в укладанні декларації Петерб. АН "Про отмену ограничений малорусского печатного слова" (1905—06). П. у м. Петроград (нині м. Санкт-Петербург). |
дата публікації: 2013 р.
Праці: - Общерусские летописные своды ХIV и ХV вв. «Журнал Министерства народного просвещения», 1900, № 9, 11; 1901, № 11
- Разыскания о древнейших русских летописных сводах. СПб., 1908
- Очерк древнейшего периода истории русского языка. Пг., 1915
- Введение в курс истории русского языка, т. 1. Пг., 1916
- Повесть временных лет, т. 1. Пг., 1916
- Древнейшие судьбы русского племени. Пг., 1919
- Обозрение русских летописных сводов ХIV—ХVI вв. М.—Л., 1938
- Повесть временных лет и ее источники. В кн.: Труды Отдела древнерусской литературы, т. 4. М.—Л., 1940
Література: - Пресняков А.Е. А.А. Шахматов. «Дела и дни: исторический журнал» (Пг.), 1920, кн. 1
- Виноградов В.В. Алексей Александрович Шахматов. Пг., 1922
- Известия Отделения русского языка и словесности Российской академии наук, т. 25. Пг., 1922
- А.А. Шахматов: 1864—1920. Л., 1930
- А.А. Шахматов: 1864—1920: Сборник статей и материалов. М.—Л., 1947
- Лихачев Д.С. Шахматов — текстолог. «Известия АН СССР: Серия литературы и языка», 1964, т. 23, вып. 6
- Лихачев Д.С. и др. Подлинные и мнимые вопросы методологии изучения русских летописей. «Вопросы истории», 1973, № 8
- Макаров В.И. «Такого не бысть на Руси преже...»: Повесть об академике А.А. Шахматове. СПб., 2000
- Вовина-Лебедева В.Г. Школы исследования русских летописей: ХIХ—ХХ вв. СПб., 2011
|