Бібліографічне посилання: Шаповал В.М.
САМОДЕРЖАВСТВО [Електронний ресурс] . URL: http://www.history.org.ua/?termin=Samoderzhavstvo (останній перегляд: 28.03.2024)
САМОДЕРЖАВСТВО
САМОДЕРЖАВСТВО — 1) держ. лад Московії і Рос. імперії, що існував у період із 2-ї пол. 15 ст. до лютого 1917; 2) характеристика влади моск. великого князя, царя, згодом — рос. імператора. У широкому сенсі поняття самодержавства є синонімічним поняттю феодально-абсолютистської влади, уособленої монархом. Проте феод. абсолютизм мав різні істор. прояви за умов різних країн. У процесі формування централізованої феод. д-ви Московії відповідний термін "самодержавство" почали використовувати для позначення влади царя, а з утворенням Рос. імперії — як заг. визначення влади імператора. Прикметно, що титул царя був прийнятий у Московії практично одночасно із запровадженням в офіц. вжиток терміна "самодержавець" (рос. "самодержец"). Співвіднесене з такою практикою поняття самодержавства має вузький, конкретно-істор. сенс. Першим, хто офіційно прийняв іменування "самодержавець", був вел. кн. моск. Іван III Васильович. У такий спосіб прагнули довести те, що моск. великий князь (згодом — цар, імператор) виконував роль наступника і політ. спадкоємця візант. імператорів, або імператорів ромеїв. Важливим є те, що термін "самодержавець" є, по суті, відтворенням частини грецькомовного титулу візант. імператорів — автократор. На думку багатьох рос. дослідників 19 — поч. 20 ст., прийняття моск. великими князями (царями) іменування "самодержавець" знаменувало звільнення від довготривалої політ. залежності від Золотої Орди. Активне використання терміна "самодержавство" і похідних від нього почалося за часів правління Петра I. Про С. йшлося в маніфесті Анни Іванівни, виданому з приводу її сходження на престол, а також у наказі Катерини II. У Зводі законів Російської імперії, виданому за часів правління Миколи I, самодерж. характер влади імператора був відображений у багатьох положеннях. Так, уже в першій статті констатувалося, що "Імператор Всеросійський є монархом самодержавним і необмеженим". Із кінця 19 ст. відповідні терміни набули широкого вжитку в політ., юрид. і побутовому лексиконах. Сам титул монарха, що був визначений в Осн. Законах, містив слова "Імператор і Самодержавець Всеросійський". Вважалося, що поняття самодержавства засвідчує особливі характеристики влади саме моск. великого князя, царя, імператора. Тому за цими характеристиками його відрізняли від ін. феод. монархів. У цьому контексті М.Палієнко відзначав, що "самодержавство означає не абсолютизм, необмежену владу, а ідею верховенства і повноту прав непохідної від когось влади монарха". За словами вченого, імператор був носієм "усіх верховних повноважень державної влади", а влада ін. суб’єктів виступала похідною від його волі. У зв’язку з викладеним самодерж. монарх характеризувався як носій "верховної влади" за власним правом, за фактично політ. "особистою потугою". Свідченням таких його якостей вважали, зокрема, те, що в процесі коронації всерос. імператор, на відміну від ін. монархів Європи, сам покладав на себе корону та брав регалії (скіпетр і державу). Відповідна потуга імператора розглядалася як одне із джерел його влади. Як на ін. джерело влади імператора вказували на Божу волю. Зокрема, в Осн. Законах всерос. імператор характеризувався як "Монарх Божою ласкою". При цьому важливу роль визнавали за релігійно-моральним підґрунтям С. З одного боку, згідно з положеннями Осн. Законів імператор визначався "верховним захисником і охоронцем догматів панівної віри". З другого — сама правосл. церква до таких догматів відносила покірність владі імператора і, по суті, освячувала всі прояви самодержавства. |