ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1    Том (Україна - Українці) Кн. 2
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

РЕГІОН

  Бібліографічне посилання: Верменич Я.В. РЕГІОН [Електронний ресурс] . URL: http://www.history.org.ua/?termin=Rehion (останній перегляд: 29.03.2024)
РЕГІОН

РЕГІОН (від лат. regio – "країна", "область", "царство"; історично походить від назви давньоримського міста Regio, нині – м. Реджо-ді-Калабрія, Італія) – частина земної поверхні із замкненими межами, яка характеризується цілісністю та своєрідністю в певному відношенні. Термін "регіон" має заг. зміст і застосовується для позначення територіальної ділянки будь-якого розміру, виділеної за різними ознаками або комплексом ознак. В залежності від них одна й та ж сама територія може бути поділена на різні за своїм змістом регіони. У заг. випадку їхні межі не збігаються. У фізичній географії регіони виділяються як територіальні одиниці, цілісні та своєрідні за природними особливостями: біогеогр., зоогеогр., геоморфологічні та ін. регіони. Найбільш комплексний характер мають фізико-геогр. (ландшафтні) регіони. Ними є одиниці фізико-геогр. районування будь-якого таксономічного рангу. В екон. науках Р. виділяється як частина території, у межах якої склалась міцна система зв'язків між госп. суб'єктами і яка має певну спеціалізацію в госп. комплексі д-ви або наддерж. утворення. У геополітиці Р. розуміється як частина загальносвіт. простору, як наднац. територіальне утворення – об'єднання країн в екон. та/чи політ. блок, співтовариство. Внутрішньодерж. тлумаченням Р. оперує сфера держ. управління, де як регіони розглядаються окремі адм.-тер. одиниці (області, райони), а також об'єднання кількох таких одиниць за територіальним, екон. або ін. принципами. У гуманітарних науках Р. тлумачиться як людська спільність, яка мешкає (мешкала) в межах певної території й відзначається істор., культ., екон., геогр. своєрідністю та гомогенністю, що надає населенню єдності у визначенні та реалізації своїх заг. цілей. Виділяються різні за змістом регіони: історико-геогр., етнокульт., етногр., лінгвістичні та ін.

Регіони – індивідуальні територіальні одиниці й тому мають власну назву (Київ. столичний регіон, Волинь, Єврорегіон "Буг" та ін.). Доцільною може бути типологія регіонів за певними ознаками (гірські, рівнинні, примор. регіони та ін.). Р. – позарангова територіальна одиниця, однак здебільшого при поділі території на регіони вводиться їх ієрархія, тобто виділяються регіони різного таксономічного рівня. Згідно з "релятивістським" тлумаченням ієрархії регіонів кількість ієрархічних рівнів регіонів і критерії їх виділення визначаються наук. проблемою, що вивчається, чи управлінським завданням, що вирішується. Тому таксономічні системи регіонів, розроблені в різних науках, істотно відрізняються за числом рівнів і назвами таксонів. Досить поширеною є трьохрівнева ієрархія регіонів: макро-, мезо-, мікрорегіон.

Регіони – динамічні утворення. Із часом змінюються не тільки їхні характеристики, а й внутр. територіальній устрій, розміри та конфігурація. Для більшості регіонів можна встановити час їх виникнення. Унаслідок внутр. протиріч або зрушень у регіональних структурах вищих рангів регіони щезають, найчастіше поглинаються ін. регіонами або розпадаються на кілька регіонів.

Регіони, межі яких закріплені де-юре і які є об'єктами управління (напр. адм. одиниці), називають формальними. До неформальних зараховують регіони, існування та межі яких визначаються потребами наукового чи ін. пояснення устрою території. Регіони, які існують в уяві окремої особи, а також у колективній свідомості, називаються вернакулярними або когнітивними регіонами. Їхні межі можуть істотно не збігатися з межами регіонів, що виділяються на наук. чи управлінській основі.

Літ.: Isard W. Introduction to Regional Science. Englewood Cliffs, 1975; Верменич Я.В. Історична регіоналістика в Україні: Спроба концептуального аналізу. К., 2001; Гродзинський М.Д. Пізнання ландшафту: Місце і простір, т. 1–2. К., 2005.

М.Д. Гродзинський.

Поняття "регіон", базове в регіоналістиці історичній, є більше збірним, ніж строго визначеним. Як у системах управління, так і в широкому вжитку, під цей термін підводяться досить різні типорозміри територій окремих д-в. Серед спеціалістів і досі не завершені суперечки щодо того, чи варто підходити до цього поняття "нормативно" (тобто спираючись на суто адм. принципи поділу), чи "аналітично" (тобто через групування певних територіальних зон зі схожими або взаємодоповнюваними характеристиками). В Україні прийнято виділяти: 1) макрорегіони – групи сусідніх областей, об'єднаних спільністю історико-геогр. чинників, ресурсів, структури й організації госп-ва, екологічними завданнями; 2) мезорегіони, що загалом відповідають області; 3) мікрорегіони, які являють собою своєрідну за природно-екон., етносоціальними та ін. ознаками частину області чи АР Крим.

У традиціях географії, перенесених і у сферу загального краєзнавства – ототожнення (із певними застереженнями) природничо-госп. регіонів та історико-геогр. країв. В основі районування в цій схемі лежать природні чинники – наявність у рівнинній Україні 3-х природних зон – степової, лісостепової та зони мішаних лісів, а також 2-х гірських областей – Українських Карпат і Гірського Криму. Найбільш уживаним терміном, який перекриває базові в краєзнавстві поняття "край" і "земля", є дефініція "історико-географічний регіон".

Ін. критерії районування кладуть в основу економісти, соціологи, політологи, етнологи. Економісти визначають Р. як основу соціально-економічної системи життєзабезпечення в певних, чітко визначених територіальних рамках. Політико-географічні, як і культурно-філософські, підходи до визначення регіону тяжіють до його розуміння не просто як території, спільності фізичного простору, а як людського співтовариства – зі своїми механізмами відтворення, власною самосвідомістю, схильністю до самовираження й самореалізації.

У політології Р., як правило, має вигляд території зі своїми власними політ. або адм. структурами, які в соціальній ієрархії розташовуються переважно між нац. рівнем та рівнем місц. органів держ. влади. Р. виступає при цьому як складова якогось духовного (культ.) і політико-територіального соціуму, що має досить чіткі кордони й відносно цілісну (у т. ч. господарську і нормативно-інституційну) інфраструктуру життєзабезпечення. Соціологи здебільшого визначають Р. як частину території д-ви, яка помітно відрізняється від інших за певними ознаками – природно-кліматичними умовами життєдіяльності, історією, етнічним складом населення, мовою, к-рою, релігією тощо, – і досліджують взаємодію цих факторів.

У теорії управління Р. – це економіко-адміністративно-управлінське територіальне утворення, найбільша адм.-тер. одиниця субнаціонального рівня, яка має виборну владу, юрид. незалежність та власний бюджет. У політико-правових дослідженнях дедалі більшого поширення набуває функціональний підхід до визначення Р., згідно з яким увага фокусується на виявленні тих якісних властивостей мезорівня влади й управління, які дають йому змогу бути ефективним посередником у взаємовідносинах центральної і місцевої влади. Особливо розмита дефініція регіону в політ. практиці: тут намітилася тенденція ототожнювати регіон з областю (і навіть із містом респ. підпорядкування). За цим принципом Україну ділять на 26 регіонів. Пропонується кілька варіантів виділення в ході реформи адм.-тер. устрою крупніших регіонів (ареалів, країв, зон).

У міжнародно-правовому контексті поняття "регіон" зазнало в останні роки помітних уточнень під впливом процесів європейської інтеграції. Асамблея європ. регіонів для своїх внутр. цілей запропонувала таке визначення: "регіон – це територіальна одиниця, що є наступною після рівня держави, зі своєю системою самоврядування".

Етнологи вважають квінтесенцією всіх існуючих типологій історико-етнографічне районування, оскільки воно складалося історично, позначившись на всій системі традиційної к-ри, господарювання, соціальних зв'язках, закарбувавшись в істор. пам'яті людей, їхній етнорегіональній свідомості та крайовій ментальності – чинниках достатньо вагомих як для власне регіоналізації, так і для регіональної політики. На погляд етнопсихологів, територіальні, істор., геополіт., етнокульт., соціально-екон. та соціально-психологічні фактори зумовлюють виникнення регіональних культурно-інформаційних систем. На процес їх утворення впливають історико-культ. особливості території, можливості регіонів у сфері управління і використання результатів власної госп. діяльності, специфіка етноконтактних зон. Соціально-психологічними дослідженнями доведено існування на території України 4-х виразних культурно-інформаційних систем: центральної, західної, східної та південної.

Своєрідним узагальненням різних визначень Р. може бути сучасний погляд на нього як на триєдність природного, синтетичного (створеного впродовж тисячоліть існування людського роду) та соціального середовища, що становить функціональну, структурно-галузеву і просторову компоненту як госп. життя д-ви, так і навколишнього природного середовища.


Література:
  1. Симоненко В.К. Регионы Украины: Проблемы развития. К., 1997
  2. Дністрянський М. Україна в політико-географічному вимірі. Львів, 2000
  3. Верменич Я. Історична регіоналістика в Україні: Спроба концептуального аналізу. К., 2001
  4. Регионы и регионализм в странах Запада и России. М., 2001
  5. Регіональна політика та механізми її реалізації. К., 2003
  6. Регіони України: Проблеми та пріоритети соціально-економічного розвитку. К., 2005
  7. Татаренко Т. Регіональний фактор у політичному житті України (політико-правові аспекти). Луганськ, 2005
  8. Долішній М.І. Регіональна політика на рубежі ХХ–ХХI століть: Нові пріоритети. К., 2006.

Посилання:
  • ЄВРОПЕЙСЬКА ІНТЕГРАЦІЯ
  • ГЕОПОЛІТИКА
  • РЕГІОНАЛІСТИКА ІСТОРИЧНА

  • Пов'язані терміни:
  • РЕГІОНАЛІЗМ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)