Бібліографічне посилання: Янишин Б.М.
ПЧІЛКА Олена [Електронний ресурс] . URL: http://www.history.org.ua/?termin=Pchilka_O (останній перегляд: 28.03.2024)
ПЧІЛКА ОЛЕНА
ПЧІЛКА Олена (справжні прізв., ім'я та по батькові – Косач Ольга Петрівна; у дівоцтві – Драгоманова; 29(17).07.1849–04.10. 1930) – письменниця, перекладач, фольклорист і етнограф, публіцист, редактор та видавець. Чл.-кор. ВУАН (1927). Сестра М.Драгоманова, дружина П.Косача, мати М.Косача, Лесі Українки і О.Косач-Кривинюк. Н. в Гадячі у сім'ї поміщика П.Драгоманова. Початкову освіту отримала вдома. 1861–66 навч. в Київ. зразковому пансіоні шляхетних дівчат пані Нельговської, блискуче оволоділа франц. та нім. мовами, добре знала зарубіжну й рос. літературу, музикувала. Під час навчання жила у брата Михайла, під значним впливом якого і сформувався світогляд П. Він залучив її до київ. "Громади". Тут вона познайомилася з композитором М.В.Лисенком, письменником М.Старицьким, вченими етнографами і фольклористами П.Житецьким, О.Русовим та С.Русовою. До "Громади" входив також Петро Косач – тоді студент права Київ. ун-ту, з яким П. познайомилася і згодом – у 1868 – взяла шлюб. Жили Косачі з 1868 у м. Звягель (нині м. Новоград-Волинський), потім – у Луцьку (із 1879) та селі Колодяжному (нині село Ковельського р-ну Волин. обл.; із 1882). Літ. діяльність розпочала з перекладів рос. і польс. письменників, підготувала книгу "Українським дітям" (вийшла друком 1882). Із 1883 друкувала вірші та оповідання у львів. час. "Зоря": "Пігмаліон" (1884), "Забавний вечір" (1885), "Чад" (1886), "Світло добра й любові" (1886–88), "За правдою" (1889). У цих творах, гол. чин., використано волин. та київ. враження із життя тогочасної інтелігенції. 1886 вийшла її перша збірка поезій "Думки-мережанки". Одночасно брала діяльну участь у жін. русі, разом із Н.Кобринською видала у Львові альманах жінок-письменниць "Перший вінок" (1887). Завдяки їй побачили світ "Співомовки" С.Руданського. Наприкінці 1890-х рр. родина Косачів переїхала на постійне мешкання до Києва. П. завідувала літ. відділом Київського літературно-артистичного товариства, стала редактором і видавцем час. "Рідний край" із додатком "Молода Україна" (1908–14), виступала з доповідями про укр., рос. та польс. письменників, писала нариси і спогади про видатних діячів укр. к-ри: Т.Шевченка, Є.Гребінку, М.Лисенка, М.Старицького, М.Драгоманова, Б.Грінченка, П.Житецького та ін. Початок нового століття приніс П. тяжкі особисті втрати – смерть сина Михайла (1903), чоловіка (1909), доньки Лесі (1913). П. переїхала до Гадяча, куди перевела редакцію "Рідного краю". 1920 за "контрреволюційні" виступи П. була заарештована більшовиками в Гадячі. Після звільнення виїхала до Могилева-Подільського, де перебувала до 1921, а відтоді жила в Києві. Із 1921 працювала членом Комісії етнографії та історії громад. течій ВУАН. Як видатного знавця в цій галузі 1927 її обрали членом-кореспондентом ВУАН. Автор праць "Українські колядки", "Український народний орнамент", "Українські народні легенди останнього часу", "Українська гумористика", "Українські узори", "Українське селянське малювання на стінах" та ін. До кращих творів П. належать: "Товаришки" (1887), "Світло добра і любови" (1888), "Соловйовий спів" (1889), "За правдою" (1889), "Артишоки" (1907), "Півтора оселедця" (1908) та ін. Багато писала для дітей. Крім численних поезій, казок, оповідань, їй належать також п'єси: "Весняний ранок Тарасовий" (1914), "Казка Зеленого гаю", "Щасливий день Тарасика Кравченка" (1920), "Киселик", "Скарб", "Мир миром" (1921), "Кобзареві діти" та ін. Деякі з них були поставлені на сцені організованого нею дитячого аматорського театру. Автор перекладів і переспівів світової класики: Овідія, А.Міцкевича, О.Пушкіна, Й.-В.Гете, Г.-К.Андерсена, В.Гюго, а також публіцистичних, літературно-критичних статей і спогадів: "М.П. Старицький" (1904), "Марко Кропивницький яко артист і автор" (1910), "Євген Гребінка і його час" (1912), "Микола Лисенко" (1913), "Спогади про Михайла Драгоманова" (1926), "Автобіографія" (1930). П. критично ставилася до сел. етнографізму Марка Вовчка, І.Нечуя-Левицького, О.Кониського. Вона рішуче ревізувала соціальну палітру своїх творів, уводячи до кола літ. героїв представників тогочасної інтелігенції. Впровадження нових тем у літературу мало на меті довести цілковиту спроможність української мови в опануванні складних філос., соціальних і суспільно-політ. явищ (усупереч твердженням деяких діячів рос. та укр. к-ри, які вважали, що укр. мова придатна лише для зображення побуту, природи й кохання). П. не була прихильницею революц. методів боротьби за соціальну справедливість, соціалізм вважала утопією, а осн. засіб перебудови сусп-ва вбачала в к-рі та освіті. Ліберально-просвітительські ідеї знайшли відображення в творчості П., найбільше – в її драм. і прозових творах, присвячених змалюванню життя та пошуків його сенсу інтелігенцією українською. П. у м. Київ, похована на Байковому цвинтарі поруч із донькою Лесею Українкою. |