Бібліографічне посилання: Мордвінцев В.М.
ЛЖЕДМИТРІЙ II [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Lzhedmitriy_II (останній перегляд: 28.03.2024) Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці
ЛЖЕДМИТРІЙ II
|
ЛЖЕДМИТРІЙ II ("Тушинский вор"; р. н. невід. – 21(11).12. 1610) – політ. авантюрист, видавав себе за рос. царя Дмитрія (див. Лжедмитрій І), який нібито врятувався під час повстання в травні 1606. Особу Л. II не з'ясовано. Чутки про те, що цар Дмитрій залишився живим, а вбито було ін. особу, почали поширюватися як у Москві, так і за межами Рос. д-ви одразу після повстання 1606. Л. II з'явився 1607 в м. Стародуб. Був ставлеником Речі Посполитої. Основу його війська складали польс. загони князів А.Вишневецького, Р.Ружинського і козаки І.Заруцького. У червні–липні 1607 його військо вторглося на територію Рос. д-ви, а в травні наступного року під м. Болхов (нині місто Орловської обл., РФ) розбило війська царя Василія Шуйського й підійшло до Москви. Л. II створив табір у с. Тушино, у зв'язку з чим отримав в історії прізвисько "Тушинський злодій". Тут було сформовано уряд з частини моск. феодалів і приказних службовців (князі Трубецькі, князь О.Сицький, митрополит Ростовський Філарет (Романов; див. Романови), М.Салтиков та ін.). Фактично на чолі уряду стояли керівники польс. загонів (найбільш впливовим був гетьман кн. Р.Ружинський), а в грудні 1608 влада формально перейшла до 12 виборних від польс. найманців. Вдова царя Дмитрія – М.Мнішек (Василій Шуйський відпустив її з Москви до Польщі) – під тиском визнала Л. II своїм чоловіком. На той час Л. II контролював значну частину території Рос. д-ви, остання була оподаткована грошовими та натуральними реквізиціями на користь польс. військ. Боярський уряд Василія Шуйського запросив для боротьби з Л. II швед. війська, і це стало приводом для відкритої польс. інтервенції в серпні 1609. Поляки з табору Л. II приєдналися до Сигізмунда III Ваза, до нього ж перейшла й більшість рос. феодалів з "тушинців". У грудні 1609 Л. II із залишками свого війська змушений був відступити з Тушина в Калугу (нині місто в РФ). Після невдалої спроби в липні 1610 зайняти Москву Л. II знову відступив у Калугу, де був убитий (охоронцем-татарином, який помстився за касимовського хана Ураз-Мухаммеда, котрий перед цим був убитий під час сварки з Л. II). |
дата публікації: 2009 р.
Література: - Скрынников Р.Г. Самозванцы в России в начале XVII века: Григорий Отрепьев. Новосибирск, 1987
- Валишевский К. Смутное время. М., 1993
- Платонов С. Очерки по истории смуты в Московском государстве XVI–XVII вв. М., 1995
- Широкорад А.Б. Исторические портреты (Смутное время). М., 2003
- Скрынников Р.Г. Три Лжедмитрия. М., 2005
- Низовский А.Ю. Самозванцы на Руси. М., 2006
- Ульяновский В.И. Смутное время. М., 2006
- Коздяков В.Н. Смута в России: ХVII век. М., 2007
- Широкорад А.Б. Давний спор славян: Россия, Польша, Литва. М., 2007.
|