Бібліографічне посилання: Бойко В.М., Кудлай О.Б. ЛЮТНЕВА РЕВОЛЮЦІЯ 1917 [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Lyutneva_revolyutsiya_1917 (останній перегляд: 16.06.2025)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛЮТНЕBA РЕВОЛЮЦІЯ 1917 – усталена назва буржуазно-демократ. революції в Російській імперії, яка ліквідувала в країні монархію. Революція стала результатом тривалих зусиль рос. суспільства замінити авторитарну форму управління в державі на демократичну й розв'язати на засадах, притаманних громадянському суспільству, тогочасні проблеми війни і миру (див. Перша світова війна), користування землею, відносин у вироб. сфері, задоволення нац. потреб. Її спричинили політ., соціальна й екон. криза в Рос. імперії. Вона була концентрованим виразом невдоволення пануючим режимом більшості прошарків сусп-ва.

В літературі термін "Лютнева революція 1917" вживається для означення, по-перше, революц. вибуху 8–16 березня (23 лютого – 3 березня) 1917, що ліквідував царизм; по-друге, 2-ї революції (1-ю вважається революція 1905–1907) в Росії, що тривала з березня до листопада (за ст. ст. – з лютого до жовтня) 1917; по-третє, реакції не лише Росії, а й усього світу на I світ. війну.

Л.р. почалася стихійними виступами робітників Петрограда (нині м. Санкт-Петербург) 8 березня (23 лютого) 1917. Мітинги й демонстрації переросли у виступи з вимогами, спрямованими проти війни, дорожнечі та важких умов праці. 10 березня (25 лютого) почався загальнополіт. страйк. Увечері того ж дня командуючий Петрогр. військ. округом генерал-лейтенант С.Хабалов отримав наказ рос. імп. Миколи II про припинення безпорядків у столиці й до Петрограда прибули додаткові військ. сили. Наступного дня сталися сутички демонстрантів з поліцією та військами. 12 березня (27 лютого) заг. політ. страйк переріс у збройне повстання. Виступили солдати Волин. полку, згодом – Преображенського, Литов., Моск. полків, до них приєдналися матроси Балт. флоту. Під контролем робітників і солдатів опинилися мости, вокзали, гол. арсенал, телеграф, поштамт, урядові установи. Були розгромлені поліцейські дільниці, звільнені політв'язні, розпочалися арешти царських міністрів. До кінця дня 13 березня (28 лютого) до рук повсталих перейшли Адміралтейство, Петропавловська фортеця та Зимовий палац.

Водночас 12 березня (27 лютого) виникли дві установи, які справили вирішальний вплив на подальший перебіг революції. За ініціативою депутатів Державної думи Російської імперії утворився тимчасовий к-т Держ. думи на чолі з її головою М.Родзянком. Його завданням було відновлення держ. і громад. порядку та встановлення зв'язку з урядовими установами. Того ж дня була створена Петрогр. рада робітн. і солдатських депутатів (голова – меншовик Н.Чхеїдзе, заступники – трудовик О.Керенський та меншовик М.Скобелєв), яка звернулася до населення із закликом до боротьби за встановлення нової влади. Рада делегувала до тимчасового к-ту Держ. думи Н.Чхеїдзе та О.Керенського. У ніч на 13 березня (28 лютого) тимчасовий к-т Держ. думи заявив, що бере на себе організацію нової влади і до утворення Тимчасового уряду держ. управління здійснюватимуть комісари із членів Держ. думи.

15 (2) березня тимчасовий к-т Держ. думи направив до Ставки Верховного головнокомандуючого (Верховним головнокомандуючим був імп. Микола II) О.Гучкова та В.Шульгіна. Результатом поїздки стало зречення імп. Миколи II від престолу за себе і свого сина на користь молодшого брата Михайла. Наступного дня останній відмовився прийняти владу і передав її у повному обсязі на період до Установчих зборів Тимчасовому уряду. Вирішальний вплив на таке рішення Миколи II справила позиція військових: і нач. штабу Ставки Верховного головнокомандуючого ген. від інфантерії М.Алексєєв, і всі головнокомандуючі фронтами підтримали вимогу тимчасового к-ту Держ. думи про зречення царя. 15 (2) березня 1917 був затверджений склад Тимчасового уряду. Разом з ліквідацією монархії в Рос. імперії хронологічно завершилася й Л.р.

Після оприлюднення інформації про події у Петрограді на місцях стався вибух політ. активності. Виникали к-ти громад. організацій, різноманітні ради, к-ти, розгорнулося парт. буд-во. Старих урядовців замінювали на земських діячів, місц. самоврядування – земства та міські думи – демократизувалися за рахунок нецензового елементу. Вводилися виборні засади на всіх щаблях адміністрації, звільнялися політ. в'язні, ліквідовувалася поліція та формувалася міліція.

Реформа центр. влади каталізувала розвиток національно-визвол. рухів на теренах колиш. Рос. імперії. 13 березня (28 лютого) 1917 до Києва надійшло звернення голови Держ. думи з повідомленням про падіння царської влади. Наступного дня почала роботу нарада різних орг-цій міста, результатом якої стало утворення 17 (4) березня виконавчого к-ту Ради об'єднаних громад. орг-цій з 12 членів, серед них було 5 укр. діячів: С.О.Єфремов, А.Ніковський, П.Паламарчук, М.Порш, Ф.Штейнгель. Тимчасовий уряд усунув губернатора і передав управління Київською губернією комісарові уряду М.Суковкіну (див. Губернські комісари). За прикладом Ради об'єднаних громад. організацій, укр. політ. орг-ції створили власний спільний орган кер-ва укр. нац. рухом – Українську Центральну Раду. Формальною датою початку її діяльності вважається 17 (4) березня 1917.

Л.р. як низка взаємопов'язаних істор. подій, в ході яких здійснювалися буржуазно-демократ. реформи в Рос. імперії, завершилася Жовтневим переворотом у Петрограді 1917.