Бібліографічне посилання: Андрощук О.В.
ЛЮБАР [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Lyubar_smt (останній перегляд: 28.03.2024) Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці
ЛЮБАР
ЛЮБАР – с-ще міськ. типу Житомирської області, райцентр. Розташов. на берегах р. Случ (права прит. Горині, бас. Дніпра), за 24 км від залізничної ст. Печанівка. Населення (Центру) 2,4 тис. осіб (2004). На території Л. знайдено рештки давньорус. городища. Деякі дослідники ототожнюють Л. з літописним містом Болохов – центром Болоховської землі, вперше згаданим в Іпатіївському літописі (1150). Від 1324 (див. Гедиміна походи на Волинь і Київщину 1323 і 1324) і до 1386 містом володів литов. князь Любарт (від імені цього князя, можливо, походить назва міста). 1340–82 на березі р. Случ в районі сучасного Л. було зведено укріплений замок. У 14–15 ст. поселення поблизу замку стало центром удільного князівства і згадується в документах під назвою Любартів (Любартов). Згодом назва трансформувалася в Любар (перша письмова фіксація цієї назви датується 1604). За Люблінською унією 1569 Л. увійшов до складу Корони Польської. Від 1589 і до кінця 18 ст. був власністю родин князів Острозьких і князів Любомирських. 1593 і 1618 зазнав спустошливих набігів татар. У серед. 17 ст. поблизу Л. в с. Громада засновано правосл. Свято-Георгіївський чол. монастир (див. Любарський Свято-Георгіївський монастир). Від 1775 діяла школа, в якій на 1784 навчалося бл. 450 учнів. Населення Л. та околиць брало участь у національній революції 1648–1676. За Зборівським договором Криму з Польщею 1649 місто було розділене на дві частини вздовж р. Случ: лівобережна частина залишилася під управлінням польс. властей; на правобережній розташувалося козац. військо на чолі з полковниками Донцем і Таборенком (10 тис. козаків). 5 липня 1651 в Л. перебував Б.Хмельницький. Після Андрусівського договору (перемир'я) 1667 місто цілком увійшло до складу Польщі. У 18 ст. з Л. та навколишніми селами пов'язана діяльність загону опришків І.Бойчука. 1752 в Л. відкрито єзуїтську школу. Після 2-го поділу Польщі 1793 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) Л. увійшов до складу Російської імперії. Від 1797 – волосний центр Новоград-Волин. пов. Волинської губернії. 1812 в місті налічувалося 518 дворів. 1825 тут квартирувався Охтирський гусарський полк на чолі з учасником декабристського руху А.Муравйовим. Членом Товариства з'єднаних слов'ян був колиш. вихованець Любарського повітового уч-ща Т.Жебровський. У серед. 19 ст. у місті працювали суконна ф-ка, 3 шкіряних, екіпажний, свічковий, пивоварний, цегельний з-ди. 1902 відкрито земську лікарню. Наприкінці 19 ст. в Л. налічувалося 11,4 тис. мешканців. У часи української революції 1917–1921 Л. підпорядковувався: з 21 лютого 1918 до квітня 1919 – австро-нім. військам; наприкінці весни – на початку літа 1919 – військ. частинам під командуванням М.Щорса, у серпні–грудні 1919 – Армії Української Народної Республіки, від 27 грудня 1919 до червня 1920 – польс. військ. підрозділам; 27 червня 1920 місто зайняла кавалерійс. бригада Г.Котовського. Від 7 березня 1923 – райцентр у складі Житомир. округи (1925–30 належав до Бердичівської округи). Від 1924 – с-ще міськ. типу. Від 1932 – у складі Вінницької області, з 22 вересня 1937 – Житомир. обл. (1962 р-н ліквідовано, 1965 відновлено). Від 8 липня 1941 до 8 січня 1944 був окупований вермахтом (див. Друга світова війна). Пам'ятки історії та к-ри: будівля колиш. школи василіанського монастиря (1775); домініканський костьол (1752). |