Бібліографічне посилання: Німчук В.В.
ЛУЦЬКЕ ЄВАНГЕЛІЄ (апракос) [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Lutske_Evangelie (останній перегляд: 29.03.2024) Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці
ЛУЦЬКЕ ЄВАНГЕЛІЄ (АПРАКОС)
ЛУЦЬКЕ ЄВАНГЕЛІЄ (апракос) – пам'ятка укр. мови. Належало свого часу Спаському монастиреві біля Луцька. Переписане, очевидно, у серед. 14 ст. (опосередковано про це може свідчити дарчий запис землі цьому монастиреві, який зробив у Л.Є. Порфирій Кирдієвич – онук Васька Кирдієвича; Порфирій Кирдієвич згадується в одній із грамот, датованій 1366). У церковнослов'ян. тексті пам'ятки відобразилася низка фонетичних рис укр. мови, зокрема вторинний (т. зв. "новий") "ѣ" ("корѣнья"), збіг давніх "ы" та "і" ("съ нымь", "тисячѣ"), "ѣ" > "і" ("въ синѣ смертьнѣи"), чергування "у"–"в" ("услѣдъ мене", "вчителю", "Вліты" ("Улити"), "дѣла Аурамля"), "в" протетичний ("къ вовьцямъ", "вученици") і вставний інтервокальний ("легивонъ", "Фавуста"), приголосний "дж" ("рожчьє", "дожчь"), "х" на місці "ф" ("Хрола"), асимілятивні та дисимілятивні зміни приголосних ("зборъ", "што"), збіг форм прийменників "съ" та "изъ" ("ис нимь", "иствори", "не изблазниться") та ін. Уривки з Л.Є. опублікував О.Соболевський у книжці "Очерки из истории русского языка" (ч. 1. К., 1884). Рукопис зберігається в Держ. рос. б-ці в Москві (фонд 256, № 112). |