Бібліографічне посилання: Бажан О.Г. ЛИТВИН Юрій Тимонович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Litvin_Yu_T (останній перегляд: 09.06.2025)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛИТВИН Юрій Тимонович (26. 11.1934–05.09.1984) – правозахисник. Н. в с. Ксаверівка (нині село Васильківського р-ну Київ. обл.) у сім'ї сільс. вчителів. У роки окупації УРСР вермахтом (див. Друга світова війна) переїхав з матір'ю (батько був на фронті) в c. Барахти Васильківського р-ну Київ. обл. Закінчив 7-річну школу і поступив на навчання в гірничо-пром. школу в м. Шахти Ростовської обл., РФ. Через хворобу повернувся додому. 1953 вступив у протиборство з владним режимом, вимагаючи довідку від колгоспу на право виїзду із села. Домагаючися свого, шантажував голову колгоспу "пропажею" телиці. Невдовзі був арештований і засуджений Васильківським районним судом за ст. 4 Указу від 4 липня 1947 "Про кримінальну відповідальність за грабіж державної та суспільної власності" до 12 років ув'язнення. У січні 1955 помилуваний за клопотанням С.Ковпака (у роки війни батько Л. служив у загоні С.Ковпака і загинув 1944). Цього ж року (у квітні) заарештований удруге за звинуваченням у створенні на буд-ві Куйбишевської ГЕС, де він перед тим відбував покарання в таборі, підпільної орг-ції "Братство вільної України". Разом з ін. 16 членами цієї підпільної орг-ції був засуджений на 10 років таборів і 3 роки поразки в правах. Ув'язнення відбував у таборах Сибіру й Мордовії. Там написав книгу віршів "Трагическая галерея", присвятив її Л.Лук'яненку. Після звільнення у червні 1965 брав активну участь у дисидентському русі 1960–1980-х років в Україні, поширював позацензурні видання (див. "Самвидав"), передав посольству США в Москві інформацію про становище політв'язнів у рад. політ. таборах. Жив у м. Васильків, працював спочатку на з-ді холодильників, потім – на трубному з-ді. Унаслідок переслідування КДБ при РМ УРСР (див. Комітет державної безпеки УРСР) переїхав у Сибір. Повернувся в Україну 1974. 14 листопада цього ж року за збірку літ. і публіцистичних творів, які, за кваліфікацією правоохоронних органів, "паплюжать радянський державний лад", засуджений Київ. обласним судом на 3 роки таборів строгого режиму (утримувався в Комі АРСР).

Звільнившись у листопаді 1977, повернувся в Україну, жив у с. Барахти, де мешкала його мати. 1978 вступив до Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінкських угод. У квітні 1979 написав статтю "Правозахисний рух в Україні, його засади і перспективи", виклав у ній програмні положення національно-визвол. боротьби в Україні.

5 липня 1979 знову арештований і засуджений Васильківським райсудом до позбавлення волі на 3 роки в таборах суворого режиму. Ув'язнення відбував у тюрмах у м. Біла Церква, в смт Буча (нині місто) під Києвом, у липні–вересні 1980 – в м. Херсон. За півтора місяця до звільнення, 24 червня 1982, звинувачений в "антирадянській агітації та пропаганді" і засуджений Київ. обласним судом на 10 років таборів особливо суворого режиму і 5 років заслання. Ув'язнення відбував у с. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл., РФ, будучи хворим на виразку шлунка, на знак протесту двічі вдавався до голодування.

1981 у Львові побачила світ збірка віршів В.Стуса і Л. "Передчуття".

П. у лікарні в м. Чусовой, куди був доставлений з розрізаним животом. Похований у с. Борісово.

19 листопада 1989 його останки разом з останками В.Стуса і О.Тихого були перепоховані на Байковому цвинтарі в Києві.

1994 зусиллями матері й за сприяння Дрогобицького "Меморіалу" в с. Барахти в школі було створено кімнату-музей Литвина.

1996 в Харкові видано збірку його віршів "Трагическая галерея".