ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1    Том (Україна - Українці) Кн. 2
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ЛЕМКІВЩИНА

  Бібліографічне посилання: Макар Ю.І. ЛЕМКІВЩИНА [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Lemkivschina (останній перегляд: 28.03.2024)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛЕМКІВЩИНА

ЛЕМКІВЩИНА – етнічна укр. земля в Бескидах (середньогірська, й найнижча, частина Карпат). Пн. терени Л. (за площею найбільші) перебувають у складі Польщі – у Малопольс. і Підкарпатському воєводствах. Її пд. (менша) частина розташов. у складі Словаччини (Пряшівщина). Невеликий р-н Л. перебуває у складі України: його межі більш-менш збігаються з межами Великоберезнянського р-ну Закарпатської області. Загалом Л. завдовжки – на 140 км і завширшки – від 25 до 50 км.

Вважається, що назва "Лемківщина" походить від слова "лем", яке в лемківській говірці означає "лише". Самі ж лемки називали себе "русинами", або "руснаками". Ця власна назва є тамтешньою власною назвою українців, вона зберігалася ще в 19 ст. в Галичині, а у 20 ст. – на Підляшші, Холмщині, Л., Закарпатській Україні і серед українців ін. д-в (Сербії, Хорватії, Словаччини, Румунії).

Територія галицької Л. до початку депортаційних процесів по Другій світовій війні включала пд. частини Новосандецького, Горлицького, Ясельського, Короснянського, Сяніцького повітів, пд.-зх. частину Ліського пов. і 4 села Новоторзького пов., разом – бл. 3500 км². На цій території 1939 проживало бл. 200 тис. осіб (у майже 300 селах). Далі на південь Л. займала більшу частину Пряшівщини – прибл. 3 тис. км². Загалом до II світ. війни чисельність лемків у Польщі сягала 140–200 тис., а в Чехословаччині – 100–140 тис. осіб.

Південна Л. разом із Закарпаттям входила з серед. 10 ст. по 1-шу чв. 11 ст. до сфери впливів Київської Русі. Згодом нею оволоділа Угорщина. З північної Л. до складу Київ. Русі, а пізніше – Галицько-Волин. д-ви – входила її сх. частина до р. Віслок (прит. Сяну, бас. Вісли) і Дуклянського перевалу на зх. У ті часи були залюднені лише найнижче розташовані частини Л.: на галицькому боці – околиці міст Сянок (нині м. Санок), Кросно, а в самих горах майже ніхто не жив. Після зайняття східної Л. польс. королем Казимиром III Великим у 1340-х рр. уся Л. відійшла до Корони Польської й належала їй до 1-го поділу Польщі 1772 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795). Сх. частина Л. утворювала Сяноцьку землю у складі Руського воєводства, а зх. – частини Бєцької і Сандецької земель у складі Краківського воєводства.

Починаючи від серед. 14 ст., Л. пережила три колонізаційні хвилі: з пн. зх. – польсько-нім., з пд. зх. – словацько-нім. і зі сх. – українську. Неукр. колонізація охоплювала найважливіші хліборобські терени Л., спричиняючи денаціоналізацію давнього укр. населення, зокрема між р. Сян (прит. Вісли) і її прит. Віслок. Українці колонізували майже незаселену гірську частину Л. Наприкінці 16 ст. оформилася сучасна лемківська говірка і закріпилися межі Л., які протривали з незначними змінами до закінчення II світ. війни (хоча після I світ. війни Л. поділяв держ. кордон між Польщею і Чехословаччиною, контакти між галицькими і закарпат. лемками лишалися практично на тому самому рівні, якими були за австро-угор. часів). У війнах, котрі охопили Закарпаття внаслідок конфлікту між Габсбургами і Трансильванським князівством, брали участь і галицькі лемки. Л. була також тереном сел. повстань під час національно-визвол. війни укр. народу серед. 17 ст. під проводом Б.Хмельницького, повстання під проводом О.Костки-Наперського.

Віддаленість Л. від ін. укр. етнічних земель, брак інтелігенції української, за винятком священиків і невеликої кількості вчителів, відсутність укр. міст (окрім Сянока, нині м. Санок) були в усі часи причинами слабкого зв'язку Л. з ін. укр. землями. Притаманний лемкам консерватизм зберіг їх, з одного боку, від ополячення та ословачення, а з другого – ускладнював поширення на Л. укр. нац. руху. Тому на Л. переважала старорус. течія, провідники якої, переважно місц. священики, пішли виразно в русофільському напрямі, маючи підтримку з боку Росії. При цьому особлива увага зверталася на лемківську молодь. У містах Новий Санч (нині м. Нови-Сонч), Сянок і Горлиці (нині м. Горліце, усі в Польщі) діяли рос. бурси. Щоправда, у двох перших діяли й українські.

Від кінця 19 ст. на Л. поширився укр. нац. рух. Його центрами стали Новий Санч та Сянок. Між укр. й русофільською течіями точилася боротьба за впливи на Л. Початково переважали русофіли. Зокрема, станом на 1912 на Л. діяли 22 читальні "Просвіти" (див. Просвіти) і 109 русофільського Т-ва ім. Качковського. На той же час на Л. діяли 185 укр. шкіл і 32 польс. У 170 селах шкіл не було.Перша світова війна принесла на Л. руйнування (під час боїв 1914–15), а також репресії австрійців проти русофілів. Виникнення Української Держави спричинило зріст впливів укр. нац. течії. Після розпаду Австро-Угорщини влада Західноукраїнської Народної Республіки утрималася до середини лютого 1919 у гірській частині Сяніччини в особі Сяніцького комісаріату з місцем перебування в с. Команчі і очолюваного о. Пантелеймоном Шпилькою (т. зв. Команецька республіка). Тоді ж русофільська течія проголосила на західній Л. т. зв. Лемківську республіку з осідком у Гладишеві (нині м. Гладишув, Польща). Її орган "Руська рада" закликав до приєднання Л. до Чехословаччини.

У 1920-х рр. на Л. перевага схилилася до українофілів (молодих греко-катол. священиків, учителів). Найбільшим осередком укр. руху став Сянок. Частина лемків (переважно в центр. Л.) перейшла у православ'я. 1935 із 145 тис. лемків на теренах Лемківської апостольської адміністратури 18 тис. були православними.

Подальший розвиток укр. нац. руху на Л. стримувався діями польс. властей, котрі з метою його розвалу підтримували серед лемків русофільство. У 1930-х рр. розпочато т. зв. Лемківську акцію, яка мала перетворити лемків на окрему від українців етнічну групу і наблизити їх до розуміння того, що вони є частиною польс. етносу. Акція велася під кер-вом військ. мін-ва і Бюро нац. політики при урядові Польщі. Наук. підґрунтя під полонізацію лемків повинна була виробити Комісія наук. досліджень сх. кресів, яка з 1934 мала у своєму складі Лемківську секцію. З метою прискорення полонізації лемків 1934 Л. відокремлено від Перемиської єпархії й створено самостійну Лемківську апостольську адміністратуру з русофільською ієрархією. У школах укр. учителів замінено поляками, навчання здійснювалося лемківською говіркою за складеним спеціально для цього лемківським букварем з польськими патріотичними текстами. Згодом (1938) місц. школи перетворено на двомовні (утраквістичні), в яких навчання велося фактично польс. мовою. Власті не толерували укр. нац. організацій. Натомість вони підтримували русофільські і полонофільські, напр. Лемко-Союз. Видавався пропольс. тижневик "Лемко". Укр. кооперативи було відірвано від їх централі у Львові, майже всі читальні "Просвіти" закрито. Свідомі своєї національності українці були виселені з Л. на підставі закону про режим у прикордонній смузі, а громад. життя лемків у краї було поставлене під контроль поліції.

На противагу польс. урядовим заходам у Львові при Львівському товаристві "Просвіта" була ств. Лемківська комісія, котра мала за мету ведення культурно-просвітньої роботи на Л., а також поширювання серед українців інформації про неї. Від 1934 у львів. вид-ві І.Тиктора виходив двотижневик "Наш лемко" під редагуванням Ю.Тарновича, автора популярної "Історії Лемківщини". Видавалася "Бібліотека Лемківщини". До початку II світ. війни вийшло 12 випусків. На самій Л. центром укр. нац. руху залишався Сянок, де 1930 було створено музей "Лемківщина".

Після вересня 1939 окупаційні гітлерівські власті дозволили відродити укр. нац. рух. Було поновлено укр. шкільництво, у містах Сянок і Криниця виникли фахові школи, у Криниці – учительська семінарія. Були створені укр. освіт. т-ва і кооперативи. Носіями укр. нац. відродження стали місц. лемки й українці, які тут опинилися після приєднання Західної України до УРСР. Русофільські впливи в церк. житті зникли після номінації апостольським адміністратором для Л. о. О.Малиновського (до того – проректор Духовної семінарії у Львові) й утворення окремої єпархії для правосл. лемків на чолі з архієпископом Палладієм (Видибідою-Руденком). Нац. відродження здійснювалося під кер-вом Українського центрального комітету в Кракові, очолюваного В.Кубійовичем (уродженець Л.), та місц. допомоговими к-тами в містах Сянок, Криниця і Ясло.

Улітку 1944 рад. війська вступили на сх. Л., а взимку 1945 вони зайняли її зх. частину. Щоб викорінити укр. свідомість лемків, польс. боївки (див. Армія Крайова) саме в цей час винищували найвідоміших серед них, так, напр., як це було протягом 1941–43 на Холмщиніі Підляшші. На етнічно змішаних теренах 1944 знищувалися вже цілі села. Ідею переселення незговірливих лемків до УРСР, як і решти українців з т. зв. Закерзоння, тобто з етнічно укр. земель, що відходили до Польщі, намагалися втілити ще з початком II світ. війни. 1940 майже 4 тис. лемків переїхали до УРСР на підставі німецько-рад. договору про обмін населенням. 9 вересня 1944 було укладено угоду про обмін населенням між урядом УРСР і Польським комітетом національного визволення. На її підставі того ж року розпочато вивезення українців з пд. Підляшшя і Холмщини. Українці Надсяння і Л. чинили більший опір виселенню. Але визначення кордону між Польщею та СРСР на підставі угоди від 16 серпня 1945 призвело до остаточного виселення лемків з пн. Л., яка залишалася в кордонах Польщі. До певної міри виселення лемків стримувала діяльність на Л. з 1944 Української повстанської армії. У ній брали участь чимало лемків, у т. ч. й на керівних посадах (Іван Шпонтак – "Залізняк" – командир куреня УПА на теренах Любачівщини і Томашівщини – походив з пд. Л.). Однак до серед. 1946 70–80% лемків було виселено до УРСР (переважно Дрогобиччина, Самбірщина, Тернопільщина, але й багато ін. областей). Решту лемків, за незначними винятками, переселено внаслідок "Вісла" акції 1947 на т. зв. понімецькі землі всередині Польщі. З віддалених гірських сіл останніх лемків виселювано вже на поч. 1950-х рр. Опустілу Л. частково заселили поляками, але значні її терени довго не були обжиті.

За різними даними, по II світ. війні в межах Польщі було розсіяно від 140 до 200 тис. українців, у т. ч. лемків, які не виїхали до УРСР. До 1956 вони практично не мали повного обсягу громадян. прав. 1956 створено Укр. суспільно-культ. т-во, а в ньому 1959?– окрему Лемківську секцію, яка мала подбати про відновлення й розвиток лемківської к-ри. Від 1957 в укр. газ. "Наше слово" виходив додаток "Лемківське слово", а з часом – "Лемківська сторінка".

Починаючи від серед. 1950-х рр., лемки в Польщі почали звертатися з проханнями дозволити їм вернутися на рідні землі. До поч. 1960-х рр. такий дозвіл отримали бл. 4 тис. осіб з 30–40 тис. лемків у Польщі. Ті, хто вернувся на Л., були розпорошені на Горличчині і Сяноччині (нині – у Малопольс. і Підкарпатському воєводствах). Лише в кількох селах лемки поселилися компактно.

Під час політ. змін у Польщі наприкінці 1980-х рр. лемки почали створювати свої окремі організації. 1988 виникли Громад. круг лемків та Лемківський к-т. 7 квітня 1989 у Легниці зареєстровано Стоваришення лемків, яке вважає лемків окремим від українців народом і ділить їх на лемків-народників і лемків?– приналежних до укр. народу. Більшість лемків не пішли за Стоваришенням. У грудні 1989 створено Об-ня лемків у Польщі (ОЛП). На Л. правління ОЛП створило 26 гуртків з 420 членами. Перший з'їзд ОЛП відбувся 9 листопада 1991 в Сярах поблизу м. Горлиці. З'їзди відбуваються раз на 3 роки.

Осн. своїми завданнями ОЛП вважає боротьбу за виправлення кривд, заподіяних лемкам здійсненням акції "Вісла" 1947, відновлення й розвиток укр. лемківської к-ри, навчання дітей української мови. Створені й діють міжшкільні групи з вивчення укр. мови на рівні початкових шкіл і г-зій. Станом на 2003 таких груп у м. Сянок діяло 4 з кількістю учнів 35 (15 – з початкових шкіл і 20 – з г-зій), у с. Команча – 3 групи (22 дитини рівня початкової школи), а також по 2–3 групи в ін. місцевостях Л. Крім того, на зх. землях Польщі, куди виселено лемків, ведеться навчання укр. мови лемківською говіркою у 4–5 місцевостях (станом на 2003 – 85 дітей). Починаючи від 1983, в Ждині проводиться щорічна "Лемківська ватра", яка з кожним роком збирає дедалі більшу кількість учасників і гостей з Польщі, України та багатьох ін. країн, куди лемків занесла доля. У цьому святі беруть участь представники загальнодерж. і місц. властей Польщі, різноманітних громад. організацій, передусім Об-ня українців у Польщі, Світ. орг-ції укр. лемківських об'єднань, т-ва "Лемківщина" в Україні, Союзу русинів-українців Словаччини, Об-ня лемків Канади, Орг-ції оборони Лемківщини у США та ін.

ОЛП з часу свого виникнення невтомно веде курс на повернення депортованих лемків у свої рідні місця з повним відшкодуванням заподіяних їм збитків. Процес, який вщух наприкінці 1950-х рр., набув нових обертів з падінням тоталітарного режиму в Польщі. ОЛП використовує для цього всі нагоди, видає з 1992 квартальник "Ватра".

дата публікації: 2009 р.

Література:
  1. Гнатюк В. Русини Пряшівської єпархії і їх говори. "ЗНТШ", 1900, т. 35–36
  2. Кордуба М. Західне пограниччя Галицької держави між Карпатами та долішнім Сяном в ХIII ст. Там само, 1925, т. 138–140
  3. Leszczycki S. Zarys antropogeograficzny Łemkowszczyzny, w. 13. Krakόw, 1935
  4. Reinfuss R. Łemkowie, w. 14. Krakόw, 1936
  5. Тарнович Ю. Лемківщина. Матеріальна культура. Краків, 1941
  6. Stieber Z. Toponimyka Łemkowszczyzny, t. 1–2. Łόdz, 1948–49
  7. Тарнович Ю. На згарищах Закерзоння. Торонто, 1954
  8. Шах С. Між Сяном і Дунайцем. Спомин I. Мюнхен, 1960
  9. Бучацький В. Лемківщина і лемки. Торонто, 1961
  10. Ставровський О. Словацько-польсько-українське прикордоння до ХVIII століття. Братислава, 1967
  11. Лемківщина: Земля, люди, історія, культура, т. 1–2. Нью-Йорк–Париж–Сідней–Торонто, 1988
  12. "Український альманах" (Варшава), номери за 1997–2009
  13. "Наше слово. Тижневик Об'єднання українців у Польщі" (Варшава), номери за 2000–09.

див. також ресурси Електронної бібліотеки “Україніка” (НБУВ)


Посилання:
  • АРМІЯ КРАЙОВА
  • АВСТРО-УГОРЩИНА
  • ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ЕТНОС
  • ГАЛИЧИНА
  • ГАБСБУРГИ
  • ІНТЕЛІГЕНЦІЯ УКРАЇНСЬКА
  • КАРПАТИ
  • КАЗИМИР ІІІ ВЕЛИКИЙ
  • ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ БОГДАН
  • ХОЛМЩИНА
  • КОРОНА ПОЛЬСЬКА, ПОНЯТТЯ ТА НАЗВА ДЕРЖАВИ
  • КОСТКА-НАПЕРСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР-ЛЕОН
  • КУБІЙОВИЧ ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ
  • КИЇВСЬКА РУСЬ, СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ЯДРА ДЕРЖАВИ
  • ЛЕМКІВЩИНА
  • ЛЬВІВ
  • ЛЬВІВСЬКЕ ТОВАРИСТВО ПРОСВІТА
  • НАДСЯННЯ
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • ПІДЛЯШШЯ
  • ПОДІЛИ ПОЛЬЩІ 1772, 1793, 1795
  • ПОЛОНІЗАЦІЯ
  • ПОЛЬСЬКИЙ КОМІТЕТ НАЦІОНАЛЬНОГО ВИЗВОЛЕННЯ
  • ПРАВОСЛАВ'Я
  • ПРЯШІВЩИНА
  • ПРОСВІТА, ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ТОВАРИСТВО ПРОСВІТА ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
  • РУСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • ТРАНСИЛЬВАНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • ТИКТОР ІВАН
  • УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА
  • УКРАЇНСЬКА МОВА
  • УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ (УПА)
  • УКРАЇНСЬКИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ КОМІТЕТ
  • ВІСЛА, АКЦІЯ 1947
  • ВИДИБІДА-РУДЕНКО ПАЛЛАДІЙ
  • ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСТЬ
  • ЗАКАРПАТСЬКА УКРАЇНА, ЗАКАРПАТТЯ
  • ЗАКЕРЗОННЯ
  • ЗАХІДНА УКРАЇНА, ЯК ТЕРМІН
  • ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА (ЗУНР)

  • Пов'язані терміни:
  • УКРАЇНА, ДЕРЖАВА: ТРАНСПОРТ
  • УКРАЇНА, ДЕРЖАВА: ЖИТЛО
  • УКРАЇНА, ДЕРЖАВА: ОДЯГ
  • УКРАЇНА, ДЕРЖАВА: МЕТРОЛОГІЯ
  • УКРАЇНА, ДЕРЖАВА: НАРОДНЕ ДЕКОРАТИВНО-ВЖИТКОВЕ МИСТЕЦТВО
  • АНТОНИЧ БОГДАН-ІГОР
  • АСТРЯБ МАТВІЙ ГРИГОРОВИЧ
  • БАЛЬЦЕР ОСВАЛЬД-МАР'ЯН
  • БЕСКИД АНТОН ГРИГОРОВИЧ
  • БОЙКІВЩИНА
  • ДЕМОГРАФІЧНІ ВТРАТИ УКРАЇНИ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 20 СТ.
  • ЕТНІЧНІ УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ
  • ЕТНОГРАФІЧНІ РЕГІОНИ УКРАЇНИ
  • ГАЛИЧИНА
  • ҐЕЦ ЛЕВ ЛЬВОВИЧ
  • ГОРБАЛЬ МИКОЛА АНДРІЙОВИЧ
  • ІСТОРІЯ ПРЕСИ В УКРАЇНІ
  • ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИЙ РЕГІОН
  • КОЛЬБЕРГ ОСКАР
  • КОЛЕССА ФІЛАРЕТ МИХАЙЛОВИЧ
  • КОРДОНИ ДЕРЖАВНІ УКРАЇНИ, ПРИНЦИПИ ТА ІСТОРИЧНА ПРАКТИКА ЇХ ВИЗНАЧЕНЬ
  • КОЦИЛОВСЬКИЙ ЙОСАФАТ
  • КРАКІВСЬКІ ВІСТІ
  • КРИМСЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ 1945, ЯЛТИНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ 1945
  • КУБАЛЯ ЛЮДВІК
  • КУБІЙОВИЧ ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ
  • КУТИ
  • КИВЕЛЮК ІВАН
  • ЛАВРІВСЬКИЙ ІВАН (ІОАНН) АНДРІЙОВИЧ
  • ЛАВРІВСЬКИЙ ЮЛІАН ГРИГОРОВИЧ
  • ЛЕМКИ
  • ЛЕМКІВЩИНА
  • ЛІТОПИС УПА
  • ЛЬВІВСЬКЕ ТОВАРИСТВО ПРОСВІТА
  • МОСКВОФІЛЬСТВО
  • МУЗЕЙ НАРОДНОЇ АРХІТЕКТУРИ І ПОБУТУ У ЛЬВОВІ
  • МУЗЕЙ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ІМЕНІ ШЕВЧЕНКА
  • НАДСЯННЯ
  • НАХТІГАЛЬ
  • ОПРИШКИ
  • ПОХІДНІ ГРУПИ ОУН
  • ПРЯШІВЩИНА
  • РУСИНИ
  • САНОК
  • ШУХЕВИЧ РОМАН ОСИПОВИЧ
  • СІЧ - ОРГАНІЗАЦІЯ ГАЛИЧИНИ
  • ТРАДИЦІЙНА КУЛЬТУРА. ОДЯГ
  • ТРАДИЦІЙНА КУЛЬТУРА. ТРАНСПОРТ
  • ТРАДИЦІЙНА КУЛЬТУРА. ЖИТЛО
  • УКРАЇНСЬКЕ СУСПІЛЬНО-КУЛЬТУРНЕ ТОВАРИСТВО (УСКТ)
  • УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКА ВІЙНА 1918–1919, ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКА ВІЙНА 1918–1919
  • УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКА ВІЙНА 1942–1947, ДРУГА УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКА ВІЙНА
  • ВІТОШИНСЬКИЙ-ДОБРОВОЛЯ ЙОСИП-МИХАЙЛО
  • ВОЛИНСЬКА ТРАГЕДІЯ 1943 Р.
  • ЗАКЕРЗОННЯ
  • ЗАКОН БОЖИЙ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)