Бібліографічне посилання: Шаповал Ю.І. КРАВЧУК Леонід Макарович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон - Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2008. - 568 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Kravchuk_L_M (останній перегляд: 08.07.2025)
Енциклопедія історії України ( Т. 5: Кон - Кю ) в електронній біблотеці

КРАВЧУК Леонід Макарович (н. 10.01.1934) – політ. і держ. діяч, перший всенародно обраний Президент України. Герой України з врученням ордена "Держави" (2004). Н. в с. Великий Житин (нині село Рівнен. р-ну Рівнен. обл.) у сім'ї селянина. Був єдиним хлопчиком у великій родині, яка жила в одному невеликому будинку (тут же мешкали два батькових брати зі своїми багатодітними сім'ями). До школи вперше пішов за часів німецької окупації в роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945. Проте навчання тривало лише 2 місяці. Після війни за один рік пройшов 4-річну шкільну програму. Після 7-го класу почав працювати і паралельно навчався в Рівнен. кооп. технікумі. Закінчивши з відзнакою технікум, поступив до Київ. ун-ту. 1958 отримав диплом економіста і цього ж року разом з дружиною Антоніною Михайлівною переїхав з Києва до Чернівців. Викладав там курс політекономії в Чернів. фінансовому технікумі. 1960–67 – консультант-методист, лектор Будинку політпросвіти, пом. секретаря, зав. від. пропаганди та агітації Чернів. обкому КПУ. 1967 був направлений до Москви для навчання в аспірантурі Акад. сусп. наук при ЦК КПРС. 1970 захистив канд. дис. на тему: "Сутність прибутку при соціалізмі та його роль у колгоспному виробництві". Від 1970 живе в Києві. Обіймав посади: зав. сектору перепідготовки кадрів відділу орг.-парт. роботи, інспектора, пом. секретаря ЦК, 1-го заст. зав. від., зав. від. пропаганди та агітації ЦК КПУ. 1988 став зав. ідеологічного від. ЦК КПУ. Перебуваючи на цій посаді, вів публічну полеміку з представниками Народного руху України. Від жовт. 1989 до черв. 1990 – секретар ЦК КПУ з ідеологічної роботи, кандидат у члени політбюро ЦК КПУ, з черв. 1990 – чл. політбюро, 2-й секретар ЦК КПУ. Депутат ВР СРСР 10-го (1984–89) та 11-го (1989–91) скликань. У берез. 1990 обраний нар. депутатом УРСР, у лип. 1990 – головою ВР УРСР (див. Верховна Рада України). Від лип. 1990 – також чл. ЦК КПРС. Під час серпневого (1991) путчу в Москві відмовився виконувати накази нелегітимного Держ. к-ту із надзвичайного стану (рос. абревіатура – ГКЧП; Государственный комитет по чрезвычайному положению), невдовзі заявив про вихід з КПРС. Під його кер-вом ВР УРСР прогосила 24 серп. неза-лежність республіки (див. Акт проголошення незалежності України). 1 груд. 1991 на президентських виборах отримав підтримку 19 млн 643 тис. 481 виборця (61,59 %). 7–8 груд. 1991 разом із президентом Росії Б.Єльциним і головою ВР Білорусії С.Шушкевичем брав участь у нараді в Біловезькій Пущі (Білорусь), на якій було ухвалено рішення про ліквідацію СРСР і створення Співдружності Незалежних Держав. Як Президент України поставив підпис під Біловезькою угодою про створення СНД 1991. Перебував на посаді Президента України до лип. 1994. У цей період почалося формування атрибутів держав-ності України, скорочення ЗС, створення багатопарт. системи, започаткувався процес поділу держ. влади. Протистояння Президента і ВР призвело до створення в лют. 1992 Держ. думи України, яку К. очолював до жовт. 1992 і діяльність якої виявилась неефективною. У берез. 1992 було запроваджено інститут представників Президента України, що значною мірою зміцнило президентську вертикаль, але водночас призвело до протистояння між цими представниками та головами міськ. і районних рад через неокресленість від-повідних компетенцій. Спроби Прем'єр-міністра України Л.Кучми (призначений у жовт. 1992) підпорядкувати собі представників Президента України в областях призвели до його конфронтації з К. До цього за відсутності чіткого проекту реформ додалися труднощі в екон. розвитку, падіння життєвого рівня народу, зростання злочинності. Протистояння К. і тогочасного складу депутатів ВР України закінчилося ухваленням рішення обопільно достроково припинити свої повноваження й оголосити нові вибори. На дострокових виборах 1994 кандидат у президенти України К. у 1-му турі зайняв 1-ше місце серед 7 претендентів, набравши 37,92 % голосів; у 2-му турі поступився Л.Кучмі, набрав 45,1 % голосів.

У верес. 1994 обраний нар. депутатом. Був чл. К-ту з питань к-ри і духовності, чл. депутат-ської групи "Конституційний центр" (до цього – чл. фракції "Соціально-ринковий вибір"). До груд. 1996 – президент фонду сприяння мист-вам України. Голова Держ. комісії з проведення в Україні адм. реформи (з лип. 1997). Від січ. 1998 – чл. Соціал-демократ. партії України (об'єднаної). За списком цієї партії (СДПУ(о)) в берез. 1998 обраний до ВР України, чл. фракції СДПУ(о) з травня 1998. Чл. К-ту в закордонних справах і зв'язках з СНД (з липня 1998); співголова Всеукр. об-ня демократ. сил "Злагода" (з берез. 1999). У черв. 2002 – трав. 2006 – кер. фракції СДПУ(о), чл. к-ту в закордонних справах.

Нагороджений срібним орденом "За вірність Вітчизні", орденом Жовтневої революції, 2-ма орденами Трудового Червоного Прапора, орденом кн. Ярослава Мудрого 5-го (1996) та 4-го (1999) ступенів, ін. відзнаками.