ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1    Том (Україна - Українці) Кн. 2
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

КОСТЕЛЬНИК ГАВРИЇЛ ТЕОДОРОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Рубльова Н.С. КОСТЕЛЬНИК Гавриїл Теодорович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон - Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2008. - 568 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Kostelnik_G (останній перегляд: 29.03.2024)
Енциклопедія історії України ( Т. 5: Кон - Кю ) в електронній біблотеці

КОСТЕЛЬНИК ГАВРИЇЛ ТЕОДОРОВИЧ

КОСТЕЛЬНИК Гавриїл Теодорович (15.06.1886–20.09.1948) – священик, церк. і громад. діяч, богослов, публіцист, письменник-зачинатель сучасної літератури бачванських русинів. Д-р філософії (1913), проф. (1920). Н. в с. Руський Керестур у Пд. Угорщині (нині село в Сербії) в сел. родині греко-католиків. Дитинство провів у рідному селі, що було осередком нац. життя бачванських українців – нащадків русинів, які переселилися з Карпат до Бачки – низовини в межиріччі Дунаю і його прит. Тиси. Здобувши початкову освіту в сільс. школі, навч. в м. Загреб (нині столиця Хорватії): спочатку – в г-зії, згодом – у малій греко-катол. семінарії. З юних років займався літ. діяльністю, звертаючись у своїх творах – поезіях, оповіданнях, драмах – до образів земляків і рідного краю. 1904 опублікував написаний на місц. діалекті вінок сонетів "З мойого валала" ("З мого села"), ставши автором першої книжки оригінальної поезії бачванських русинів. Виділяючись особливими здібностями й успіхами в освоєнні наук, здобув право навчатися на богословському ф-ті Львів. ун-ту. Від 1907 почав наполегливо опановувати літ. укр. мову. Закінчивши 1911 Львів. ун-т, продовжив навчання на філос. ф-ті Фрайбурзького катол. ун-ту (Швейцарія), де 1913 захистив докторську дис. на тему: "Про основні принципи пізнання". Цього ж року прийняв духовний сан і, оселившись у Львові, розпочав душпастирську діяльність. Від 1915 викладав у середніх школах основи християн. віровчення. Написав першу історію бачванських русинів – "Хроніку Руського Керестура" (1915). Від 1920 займав посаду проф. Греко-католицької духовної семінарії у Львові. Водночас з цього ж року (і до 1929) редагував церковно-сусп. щомісячник "Нива", навколо якого гуртувалися "орієнталісти" – прихильники візант. традиції в реліг. житті українців. 1923 ініціював створення при семінарії Українського богословського наукового товариства з друкованим органом "Богословія". Не пориваючи зв'язків із земляками, дбав про розвиток їхньої освіти. Склав і видав "Граматику бачвансько-руской бешеди" (1923). Від 1928 обіймав посаду проф. Греко-католицької богословської академії у Львові. Однак після публікації цього ж року статті "Спір про епіклезу між Сходом і Заходом" здобув репутацію послідовного критика сх. політики Ватикану та відповідних спроб Ватикану латинізувати унійну церкву і невдовзі (1930) втратив посади редактора часопису і професора академії. За підтримки митрополита А.Шептицького продовжував душпастирську і катехитичну діяльність.

Стежив за подіями в УСРР. У статті "Більшовицька інквізиція" (1930) писав, зокрема, що "всі історичні інквізиції бліднуть супроти більшовицької інквізиції. Доки вона не стала дійсністю, ніхто в Европі не був би повірив, що в наших часах можливий такий розклад духової культури, таке диктаторське винищування моральности, така демонічна тиранія, таке систематичне гноблення сотень міліонів підданих, таке варварство". В цій же статті він констатував, що "в більшовицькому царстві тільки віра володіючої партії має всі права, а всі інші віри засуджені на загибіль".

У різні роки опублікував низку богословських і філос. праць, написаних лат., нім. й укр. мовами, зокрема: "Християнство і демократизм" (1918), "Границі демократизму" (1919), "Три розправи про пізнання", "Християнська апологетика" (1925), "Психологія віри" (1926), "Засада тотожності" (1929), "Становище і походження людини" (1936) та ін. Публікував критичні статті про творчість класиків укр. і польс. літератур. Був одним з авторів "Української загальної енциклопедії" (3 т., 1930–33).

Після приєднання Зх. України до УРСР (див. Возз'єднання українських земель в єдиній державі) рад. власті одразу ж почали втілювати в життя план з ліквідації Української греко-католицької церкви. Кандидатуру К., зважаючи на особливості його стосунків з Ватиканом, було обрано на роль лідера руху "Геть від Риму" й ініціатора перетворення унійної церкви на автокефальну православну (див. Автокефальна церква, Православ'я). Однак К. відмовився співпрацювати з властями, за що поплатився життям свого сина Богдана, страченого з початком німецько-рад. війни 1941–45 (див. Велика вітчизняна війна Радянського Союзу 1941–1945) 25 червня 1941 за наказом начальника Львів. обласного управління НКВС УРСР.

Під час гітлерівської окупації в числі 45 відомих укр. політ., церк., громад. і культ. діячів входив до складу Української національної ради (це був єдиний представницький орган нас. Галичини, діяльність якого впродовж лип. 1941 – лют. 1942 була дозволена гітлерівцями). Як член митрополичої капітули УГКЦ брав активну участь у засіданнях архієпархіальних соборів, поєднував виконання обов'язків настоятеля Преображенської церкви і катехита Академічної гімназії у Львові. Позитивно поставився до формування д-зії СС "Галичина", до лав якої вступили двоє його синів. Після повернення Червоної армії (див. Радянська армія) до Львова за дорученням митрополита А.Шептицького увійшов до складу офіц. делегації УГКЦ, яка, намагаючись відвернути репресії проти унійного духовенства, 21–28 груд. 1944 відвідала Москву, де провела переговори з представниками рад. уряду й кер-вом РПЦ (див. Московський патріархат). У квіт. 1945 після здійснених спецслужбами СРСР арештів митрополита Й.Сліпого та ієрархів УГКЦ погодився очолити Центр. ініціативну групу з об'єднання УГКЦ з РПЦ, до якої також увійшли священики А.Пельвецький та М.Мельник. 22 лют. 1946 у Воздвиженській церкві Києво-Печерської лаври був урочисто переведений у православ'я. 8–10 берез. 1946 головував на неканонічному Львівському соборі Української греко-католицької церкви, який ухвалив скасування Берестейської церковної унії 1596 й возз'єднання УГКЦ з РПЦ.

Помер від куль убивці, який стріляв у нього неподалік від Преображенської церкви, коли той повертався додому після ранкового богослужіння. Злочинець, згідно з офіц. версією слідства, відразу після замаху наклав на себе руки, за ін. даними, – був знищений пострілами з автомобіля, що стояв обабіч. Ким був злочинець, слідство не встановило, і це питання донині лишається відкритим. Рад. пропаганда тим часом проголосила, що вбивцею К. є член Організації українських націоналістів В.Паньків, і поклала відповідальність за організацію й здійснення злочину на укр. націоналістів та "агентів Ватикану". Провід ОУН спростував ці обвинувачення. Документальні джерела, що є нині в розпорядженні істориків і що стосуються цієї справи, засвідчують, однак, те, що рад. керівництво було реально зацікавлене у фізичному усуненні надто поінформованого про підготовку і проведення "возз'єднавчого собору" священика.

Похований у м. Львів.

дата публікації: 2008 р.

Праці:
  1. Більшовицька інквізиція. "Діло", 1930, 26, 29, 30 квіт., 1 трав.
  2. Світ як вічна школа: Фільософічні розважання. Львів, 1931
  3. Чому я став українцем? "Діло", 1935, 15–16, 18–20 жовт.
  4. Вибрані твори. К., 1987.
Література:
  1. Діяння Собору греко-католицької Церкви у Львові 8–10 березня 1946. Львів, 1946
  2. Західня Україна під большевиками. IХ.1939–VI.1941. Нью-Йорк, 1958
  3. Львівський Церковний Собор. Документи і матеріали. 1946–1981. Львів, 1984
  4. Культурне життя в Україні. Західні землі. Документи і матеріали, т. 1 (1939–1953). К., 1995
  5. Україна в минулому, вип. 7. К.–Львів, 1995
  6. Боцюрків Б. Українська Греко-Католицька Церква і Радянська держава, 1939–1950. Львів, 2005
  7. Митрополит Андрей Шептицький у документах радянських органів державної безпеки (1939–1944 рр.). К., 2005
  8. Ліквідація УГКЦ (1939–1946). Документи радянських органів державної безпеки, т. 1–2. К., 2006
  9. Дашкевич Я. Постаті. Нариси про діячів історії, політики, культури. Львів, 2007.

див. також ресурси Електронної бібліотеки “Україніка” (НБУВ)


Посилання:
  • АКАДЕМІЧНА ГІМНАЗІЯ У ЛЬВОВІ
  • АВТОКЕФАЛЬНА ЦЕРКВА
  • БЕРЕСТЕЙСЬКА ЦЕРКОВНА УНІЯ 1596 Р.
  • БОГОСЛОВІЯ
  • ДУХОВЕНСТВО
  • ГАЛИЧИНА
  • ГАЛИЧИНА ВІЙСЬКОВЕ ФОРМУВАННЯ
  • ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА ДУХОВНА СЕМІНАРІЯ У ЛЬВОВІ
  • ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА БОГОСЛОВСЬКА АКАДЕМІЯ У ЛЬВОВІ
  • КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА ЛАВРА
  • ЛЬВІВ
  • ЛЬВІВСЬКИЙ СОБОР 1946
  • МОСКОВСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ
  • МОСКВА
  • ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ
  • ПРАВОСЛАВ'Я
  • РАДЯНСЬКА АРМІЯ
  • РУСИНИ
  • ШЕПТИЦЬКИЙ АНДРЕЙ
  • СЛІПИЙ ЙОСИП ІВАНОВИЧ
  • УКРАЇНСЬКА ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА (УГКЦ)
  • УКРАЇНСЬКА ЗАГАЛЬНА ЕНЦИКЛОПЕДІЯ (УЗЕ), УКРАЇНСЬКА ЗАГАЛЬНА ЕНЦИКЛОПЕДІЯ: КНИГА ЗНАННЯ
  • УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РАДА ЗУНР
  • УКРАЇНСЬКЕ БОГОСЛОВСЬКЕ НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО
  • ВАТИКАН
  • ВЕЛИКА ВІТЧИЗНЯНА ВІЙНА РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ 1941-1945 РР.
  • ВОЗЗ'ЄДНАННЯ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ В ЄДИНІЙ ДЕРЖАВІ

  • Пов'язані терміни:
  • ПОЛІТИКО-ІДЕОЛОГІЧНІ КАМПАНІЇ
  • АКАДЕМІЧНА ГІМНАЗІЯ У ЛЬВОВІ
  • ДЗВОНИ
  • ЛЬВІВ
  • ЛЬВІВСЬКИЙ СОБОР 1946
  • УКРАЇНСЬКА ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА (УГКЦ)
  • УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РАДА У ЛЬВОВІ (УНРАДА У ЛЬВОВІ)
  • УКРАЇНСЬКІ ЩОДЕННІ ВІСТІ, УКРАЇНСЬКІ ЩОДЕННІ ВІСТИ: ОРГАН УПРАВИ МІСТА ЛЬВОВА


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)