Інститут історії України НАН України
Національна Академія Наук України
Інститут Історії України
Цей день в історії XXст.:
21 (8) грудня   1913  -  У м. Москві відкрилась Російсько-Американська торгівельна палата яка сприяла наведенню торгівельних зв’язків і українських підприємців з Новим Світом          21 грудня   1921  -  Створено вищі кооперативні школи в Києві, Одесі та Харкові.          21 грудня   1921  -  Харків. Українська економічна рада постановила скоротити план державного продовольчого постачання на січень 1922 р., зважаючи на дефіцит продовольчих ресурсів. Комісії фондів заробітної плати запропоновано обговорити в триденний строк питання про можливість грошової частини заробітної плати у зв’язку зі скорочення продовольчої.          21 грудня   1924  -  Харків. Прибуло декілька політемігрантів галичан з ЧСР, які поступили на військову службу до 69-го полку.          21 (8) грудня   1918  -  Українські радянські частини Окремої групи військ Курського напряму зайняли м.Рильськ, Коренєве і Пушкарну, Суджу та ряд інших населених пунктів, де відновлено радянську владу.          
       

Пошук по сайту:
UKR ENG
        
Національна академія наук України
Український національний
комітет істориків
LIKБЕЗ
ИСТОРИЧЕСКИЙ ФРОНТ
Архіви
України
Національна бібліотека України імені В.І.Вернадського
Український інститут національної пам'яті
Інститут української археографії
та джерелознавства
ім. М. С. Грушевського НАН України

а  б  в  г  ґ  д  е  є  ж  з  и  і  ї  й  к  л  м  н  о  п  р  с  т  у  ф  х  ц  ч  ш  щ  ю  я 



<<< КОМІТЕТ БІБЛІОГРАФІЧНИЙ ПРИ ЧАСОПИСІ «УКРАЇНА» КОМІТЕТ ДЕРЖАВНОЇ БЕЗПЕКИ СРСР та Комітет державної безпеки УРСРКОМІТЕТ З ОХОРОНИ ТА ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНО-КУЛЬТУРНИХ, АРХІТЕКТУРНИХ І АРХЕОЛОГІЧНИХ ПАМ’ЯТНИКІВ УРСР >>>

Переглядів: 1867 | Рейтінг: 0/0    

Бібліографічне посилання: В.Т. Окіпнюк.. КОМІТЕТ ДЕРЖАВНОЇ БЕЗПЕКИ СРСР та Комітет державної безпеки УРСР [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 4: Ка-Ком / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во «Наукова думка», 2007. - 528 с.: іл. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Komitet_derzh_bezpeky (останній перегляд: 21-12-2014).

КОМІТЕТ ДЕРЖАВНОЇ БЕЗПЕКИ СРСР та Комітет державної безпеки УРСР (до 1978 — КДБ при Раді Міністрів СРСР та КДБ при Раді Міністрів УРСР). КДБ СРСР створено 13 берез. 1954 указом Президії ВР СРСР на підставі політ. рішень, прийнятих Президією ЦК КПРС 8 лют. 1954 і ЦК КПРС 12 берез. 1954 (постанова «Про роботу органів державної безпеки») про виділення органів держ. безпеки зі складу МВС і створення на їхній базі КДБ СРСР.

КДБ СРСР був наступникомВЧК — ОДПУ (Об’єднаного ДПУ; див., зокрема, Державне політичне управління УСРР) — НКДБ (Нар. комісаріату держ. безпеки) — МДБ (Мін-ва держ. безпеки).

Відповідно до ст. 70 Конституції СРСР 1936 органи держ. безпеки СРСР належали до категорії союзно-респ. держ. к-тів і діяли на правах мін-ва, а його голова включався до складу РМ СРСР.

Після смерті Й.Сталіна та арешту Л.Берії статус органів держ. безпеки було змінено: їх виокремили з МВС СРСР, а їхня діяльність мала відтепер здійснюватися під жорстким контролем ЦК КПРС. Почало широкопрактикуватися затвердження колиш. парт. працівників на керівні посади в органи держ. безпеки. Місц. парт. орг-ції отримали право контролювати діяльність органів КДБ на місцях. Накази КДБ СРСР узгоджувалися з ЦК КПРС. Було заборонено проводити оперативні заходи стосовно парт. функціонерів різного рівня.

На органи КДБ СРСР покладалися функції розвідки, контррозвідки, політ. розшуку, дізнання та слідства. Їхній правовий статус визначався закритими (з грифами «таємно», «особливо таємно», «особливої важливості») підзаконними актами — «Положенням про КДБ при Раді Міністрів СРСР», затвердженим 2 берез. 1959 спільною постановою ЦК КПРС і РМ СРСР, ін. спец. постановами ЦК КПРС і РМ СРСР, внутрішньовідомчими актами КДБ СРСР (наказами, інструкціями, положеннями тощо), схваленими вищими парт. органами КПРС (напр., положення про органи військ. контррозвідки КДБ при РМ СРСР, яке було схвалено ЦК КПРС 8 верес. 1961). На законодавчому рівні правовий статус КДБ СРСР було закріплено лише в останній період його існування. 16 трав. 1991 ВР СРСР ухвалила Закон «Про органи державної безпеки в СРСР». Однак на момент його введення в дію в Україні вже було взято курс на побудову власних органів держ. безпеки.

До відання КДБ СРСР і його місц. органів, згідно з «Положенням...», належали: розвідувальна робота в капіталіст. країнах; боротьба зі шпигунською, диверсійною, терористичною та ін. підривною діяльністю іноз. розвідувальних органів, зарубіжних антирад. центрів та з їхніми агентами в СРСР; боротьба з ворожою діяльністю т. зв. антирад. інаціоналістичних елементів; контррозвідувальна робота в Радянській армії, ВМФ, Цивільному повітряному флоті, у прикордонних військах і внутр. військах МВС з метою запобігання проникненню до них агентів іноз. розвідок та ін. ворожих елементів; контррозвідувальна робота на спец. об’єктах, особливо важливих об’єктах пром-сті і на транспорті; охорона держ. кордонів; охорона керівників комуніст. партії та уряду; організація і забезпечення урядового зв’язку; організація радіоконтррозвідувальної роботи тощо.

Органи КДБ СРСР, відповідно до закритих постанов ЦК КПРС і РМ СРСР, повинні були: а) вести боротьбу з незаконними збройними формуваннями, незаконно створеними або забороненими громад. орг-ціями, які загрожували конституційному ладові СРСР; б) забезпечувати в межах своєї компетенції збереженість держ. таємниці; в) здійснювати контррозвідувальне забезпечення оперативного прикриття держ. кордону.

«Положення...» передбачало також право органів КДБ СРСР на проведення різноманітних оперативних заходів (таких, як вербування агентури, утримувачів явочних і конспіративних квартир, здійснення зовн. спостереження, перлюстрація кореспонденції тощо), перелік цих заходів, однак, точно не визначався.

На час створення КДБ СРСР його осн. структурними підрозділами були управління: — 1-ше гол. (розвідка), 2-ге гол. (контррозвідка), 3-тє гол. (військова контррозвідка), яке здійснювало кер-во системою особливих відділів, 4-те гол. (боротьба з антирад. підпіллям, націоналістичними формуваннями і ворожими елементами), 5-те (контррозвідувальна робота на особливо важливих держ. об’єктах), 6-те (контррозвідка на транспорті), 7-ме (зовн. спостереження), 8-ме (шифрувальне—дешифрувальне), 9-те (охорона керівників партії та уряду), 10-те, слідче, управління кадрів та ін., а також оперативно—тех. спецвідділи, відділ урядового зв’язку та деякі ін. підрозділи.

2 квіт. 1957, згідно з рішенням ЦК КПРС і РМ СРСР, для зміцнення охорони держ. кордону зі складу МВС до КДБ СРСР було передано Гол. управління прикордонних військ. 17 лип. 1959 в системі КДБ СРСР створено оперативно-тех. управління, а в його місц. органах — відповідні відділи.

З метою підвищення ефективності діяльності органів КДБ при РМ СРСР 5 лют. 1960 ЦК КПРС і РМ СРСР прийняли постанову «Про внесення змін до структури КДБ при Раді Міністрів СРСР і його органів на місцях і про скорочення їх чисельності». 4-те, 5-те і 6-те управління були влиті в 2-ге гол. управління. До складу 7-го управління, що займалося зовн. спостереженням, вводилося управління охорони дипломатичного корпусу, яке раніше належало до 2-го гол. управління. Було понижено статус ряду підрозділів: 3-тє гол. управління, шо займалося контррозвідувальним забезпеченням ЗС, реорганізовувалося в 3-тє управління, а слідче управління — у слідчий відділ.

17 лип. 1967 створено 5-те управління, на яке покладалася боротьба з т. зв. ідеологічною диверсією противника. Воно стало найбільш чисельним підрозділом КДБ СРСР і зосереджувало боротьбу з дисидентським рухом(див., зокрема, Дисидентські (опозиційні) рухи 1960—1980-х років в Україні). У груд. 1969 у КДБ СРСР створено інформаційно-аналітичні підрозділи, 27 листоп. 1970 — інспекторське управління КДБ при РМ СРСР.

Після ухвалення Конституції СРСР 1977, згідно з постановою ВР СРСР від 5 лип. 1978, КДБ при РМ СРСР було перейменовано у КДБ СРСР.

Певні зміни в орг. структурі КДБ СРСР відбувались у 1980-ті рр. У верес. 1981 з метою організації контррозвідувальної роботи на об’єктах транспорту та зв’язку було створено 4-те управління. У жовт. 1982 для вирішення екон. проблем, які намітилися в СРСР, — 6-те управління, на яке покладалися завдання щодо захисту рад. економіки від т. зв. підривної діяльності іноз. спецслужб. Насправді цей підрозділ перебирав на себе функції, не властиві органам держ. безпеки, відносно виявлення негативних процесів і недоліків, що мали місце в організації вир-ва тощо.

1983 згідно з рішенням ЦК КПРС і РМ СРСР у складі 3-го гол. управління КДБ СРСР було створено управління «В». Це управління і його місц. органи мали забезпечувати контррозвідувальний захист органів МВС. У період перебудови кер-во СРСР намагалося «демократизувати» найбільш одіозні підрозділи КДБ. Так, 5-те управління, згідно з постановою РМ СРСР від 11 серп. 1989, було перетворено в управління із захисту рад. конституційного ладу (управління «З»). Остання значна реорганізація в системі КДБ відбулася в груд. 1990, тоді було створено управління по боротьбі з організованою злочинністю (управління «ОП»).

Діяльність КДБ СРСР об’єктивно сприяла захисту існуючого ладу. Значні успіхи були досягнуті у сферах розвідувальної та контррозвідувальної роботи, що забезпечувало своєчасне надходження до вищого парт. кер-ва СРСР необхідної розвідувальної інформації, виявлення осн. устремлінь іноземних спецслужб ізнешкодження їх агентури на тер. СРСР. У період т. зв. відлиги (див. М.Хрущов) органи КДБ брали активну участь у проведенні реабілітації жертв політ. репресій. В їхній діяльності стверджувався принцип законності, з органів були звільнені співробітники, особисто причетні до порушення процесуального законодавства. Однак «демократизація» органів держ. безпеки загальмувалася з приходом до влади в СРСР Л.Брежнєва. Органи КДБ СРСР, застосовуючи репресивні методи і порушуючи права людини, стали осн. знаряддям парт. верхівки СРСР у боротьбі з інакомисленням, дисидентськими рухами, «українським буржуазним націоналізмом» та будь-якими ін. проявами опозиційності.

Головами КДБ СРСР були: І.Сєров, О.Шелепін, В.Семичасний, Ю.Андропов, В.Федорчук, В.Чебриков, В.Крючков, В.Бакатін.

Система органів і військ КДБ СРСР припинила своє існування у зв’язку з розпадом СРСР.

КДБ УРСР створено відповідно до указу Президії ВР УРСР від 30 трав. 1954 як складову частину КДБ СРСР. Повноваження та орг. структура КДБ УРСР повністю відповідали повноваженням і орг. структурі КДБ СРСР. Процесуальні повноваження органів КДБ при РМ УРСР, їх підслідність були визначені з прийняттям Кримінального (1960) і Кримінально-процесуального (1961) кодексів УРСР. Слідчі КДБ при РМ УРСР мали право вести попереднє слідство в справах: про зраду батьківщині; шпигунство; терористичний акт; терористичний акт проти представника іноз. д-ви; диверсію; шкідництво; антирад. агітацію і пропаганду; орг. діяльність, спрямовану на вчинення особливо небезпечних держ. злочинів, а також про участь в антирад. орг-ціях; про особливо небезпечні держ. злочини, вчинені проти ін. д-в трудящих; розголошення держ. таємниці; втрату документів, які містять держ. таємницю; контрабанду; масові безпорядки; незаконний виїзд за кордон і незаконний в’їзд до СРСР; порушення правил міжнар. польотів; розголошення воєн. таємниці або втрату документів, які містять військ. таємницю, передання іноз. орг-ції відомостей, які складають службову таємницю.

КДБ УРСР станом на берез. 1960 включало: центр. апарат КДБ, територіальні органи по областях (управління КДБ), апарат уповноважених по містах, районах, залізничних станціях, останні з 1967 були реорганізовані в міські та районні відділи (відділення) КДБ.

Структуру центр. апарату КДБ УРСР становили: 1-ше управління (розвідка), 2-ге управління (контррозвідка), оперативно-тех. управління, радіоконтррозвідувальна служба, обліково-архів. відділ (10-й), слідчий відділ, слідчий ізолятор, секретаріат, 8-й відділ (шифрувальний зв’язок), відділ урядового зв’язку, фінансовий відділ, госп. відділ і мед. служба. Органи військ. контррозвідки, особливі відділи, розташовані на тер. УРСР, перебували в прямому підпорядкуванні 3-го гол. управління КДБ СРСР.

Після перейменування КДБ при РМ СРСР на КДБ СРСР, згідно з указом Президії ВР УРСР від 20 лип. 1978 КДБ при РМ УРСР також було перейменовано на КДБ УРСР.

Формально, згідно з Конституцією УРСР 1978 (ст. 122, 123), КДБ належав до категорії союзно-респ. держ. к-тів і мав перебувати у подвійному підпорядкуванні як РМ УРСР, так і КДБ СРСР. Однак фактично кер-во органами держ. безпеки здійснювали вищі парт. органи СРСР — ЦК КПРС та політбюро ЦК КПРС.

В УРСР після ухвалення ВР 16 лип. 1990 Декларації про державний суверенітет України було взято курс на побудову власних органів держ. безпеки. Відразу після проголошення незалежності України 24 серп. 1991 (див. Акт проголошення незалежності України) ВР України ухвалила постанови «Про політичну обстановку на Україні і негайні дії ВР України по створенню умов неповторення надалі військового перевороту», «Про департизацію державних органів, установ та організацій», «Про військові формування в Україні». Згідно з цими актами всі дислоковані на тер. України військ. формування, у т. ч. КДБ і його війська, були підпорядковані Верховній Раді України, співробітники органів держ. безпеки мали припинити протягом 10 днів членство в будь-якій політ. партії та русі, а до 1 листоп. 1991 на розгляд ВР України мало бути внесено проект закону про органи держ. безпеки України.

Станом на 1991 КДБ УРСР включав наступні підрозділи: управління — 1-ше (розвідка), 2-ге (контррозвідка), 3-тє (боротьба з організованою злочинністю), 4-те (контррозвідувальна робота на транспорті), «З» (захист конституційного ладу і боротьба з тероризмом), 6-те (контррозвідувальний захист економіки), 7-ме (зовн. спостереження), оперативно-тех., кадрів, урядового зв’язку; служби — «Р», інформаційно-аналітичну, 9-ту (охорона керівників комуніст. партії і уряду), юрид., охорони, військ.-мед.; відділи — слідчий, 8-й (шифрувальна і дешифрувальна робота), 10-й (архів.), мобілізаційний, фінансовий, госп., буд.; а також інспекцію, секретаріат і слідчий ізолятор.

КДБ України припинив існування 20 верес. 1991 після видання ВР України постанови «Про створення Служби національної безпеки України». Відповідно до пункту 3 цієї постанови КДБ України було ліквідоване, а його матеріально-тех. потенціал (крім матеріально-тех. засобів підрозділів шифрувального зв’язку та служби охорони) передано СБУ України.

Підставами до ліквідації КДБ визначалися: необхідність повного реформування колиш. союзної та респ. системи органів держ. безпеки після проголошення незалежності України; ліквідація відомчого монополізму у сфері держ. безпеки (органи, що забезпечують шифрувальний зв’язок переходили в підпорядкування ВР України; служба охорони вищих посадових осіб д-ви передавалася до Респ. гвардії України); необхідність захисту інтересів державної безпеки незалежної України.

КДБ УРСР очолювали — В.Нікітченко (30 трав. 1954 — 20 лип. 1970), В.Федорчук (20 лип. 1970 — 4 черв. 1982), С.Муха (4 черв. 1982 — 25 трав. 1987), М.Голушко (25 трав. 1987 — 20 верес. 1991).


Література:

Лубянка. ВЧК–ОГПУ–НКВД–НКГБ–МГБ–МВД–КГБ 1917–1960. Справочник. М., 1997; Коровин В.В. История отечественных органов безопасности. М., 1998; Колпакиди А., Прохоров Д. Внешняя разведка России. СПб., 2001; Млечин Л.М. КГБ. Председатели органов госбезопасности. Рассекреченные судьбы. М., 2003; Маринин В. КГБ: структура и функции. «В мире спецслужб», 2004, № 1; Хлобустов О. КГБ – шаги становления. «Власть», 2004, № 11.

В.Т. Окіпнюк.

Текст статті: Енциклопедія історії України: Т. 4: Ка-Ком / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во «Наукова думка», 2007. - 528 с.: іл.

Cc.logo.circle.svg Cc-by new.svg Cc-sa.svg
Тексти доступні на умовах ліцензії
"Creative Commons Із зазначенням авторства
— Розповсюдження на тих самих умовах"

Постiйна web-адреса статтi: http://history.org.ua/?encyclop&termin=Komitet_derzh_bezpeky

Ваш відгук може стати першим >>>

Робота над Енциклопедією історії України триває: певна кількість статей знаходиться на стадії підготовки до друку. Зверніть увагу, що гіперпосилання на ще неопубліковані матеріали позначені напівпрозорим шрифтом.

Вікіпедія
ВІКІДЖЕРЕЛА
ВИКИТЕКА
Енциклопедія українознавства
The Internet Encyclopedia of Ukraine
Енциклопедія УСЕ
Українська енциклопедія
Малий словник історії України
Довідник з історії України: e-версія
Ілюстрована енциклопедія історії України
Енциклопедія українського козацтва
Енциклопедія Києва
Гасла до енциклопедії Львова
Гасла до енциклопедії НТШ
Острозька академія:
енциклопедичне видання
КАМ’ЯНЕЦЬ І КАМ’ЯНЕЧЧИНА
ВІД А ДО Я
Українці в Сполученому Королівстві
Інтернет-енциклопедія
Поп Иван
Энциклопедия Подкарпатской Руси
Україна в міжнародних відносинах Енциклопедичний словник-довідник
Міжнародний біографічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР
Квазіенциклопедія ОУН-УПА
Электронная историческая энциклопедия
Николаевская область
slounik.org: беларускія слоўнікі і энцыкляпэдыі
Беларускія слоўнікі і энцыкляпэдыі
Slownik geograficzny Krolestwa Polskiego i innych krajow slowianskich
Slownik Staropolski
Советская историческая энциклопедия
Holocaust Encyclopedia
Енциклопедiя полiтичної думки
Юридична енциклопедія
Юридична енциклопедія
Енциклопедія української літератури
Енциклопедія пам’яток
Україна XIII–XVIII ст. :
Eнциклопедичний бібліографічний довідник
100 видатних імен України
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Энциклопедия культур
Українська Радянська Енциклопедія
Encyklopedia
PWN
Мир
энциклопедий
Большая
советская
энциклопедия
Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона
academic.ru
Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона
RUBRICON.COM
Енциклопедія постмодернізму
Encyklopedia PWN
Большая военная энциклопедия
Электронная энциклопедия "История университета в биографиях и портретах
[Таврійський національний
університет ім. В.І.Вернадського]
Енциклопедія Трипільської цивілізації
Шевченківська енциклопедія
Живая филокартическая энциклопедия
Новая философская энциклопедия
Енциклопедія Української діаспори
The YIVO Encyclopedia of Jews in Eastern Europe
Велика українська енциклопедія


Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Таким же чином можете повідомити про непрацюючі посилання
Система Orphus

Етичний кодекс
членів Фулбрайтівського
товариства України

Recommendation Rec(2001)15 on history teaching in twenty-first-century Europe.
(переклад з англійської)«Про викладання історії в Європі у ХХІ столітті»

European Parliament resolution of 2 April 2009 on European conscience and totalitarianism
(переклад з англійської)«Резолюція Європейського Парламенту від 2 квітня 2009 року щодо європейської свідомості та тоталітаризму»

L`association Liberté pour l`histoire
(переклад з англійської)«Блуазьке звернення» Асоціації французьких істориків «Свободу історії!»

Міжнародний комітет
історичних наук (ICHS)

Універсальна декларація архівів

Підтримати

Principles of Access to Archives
Adopted by International Council on Archives
Annual General Meeting on August 24, 2012
Internet Encyclopedia Of Ukraine
The Internet Encyclopedia
of Ukraine

Український історичний
портал
Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.
ІЗБОРНИК:
Історія України IX-XVIII ст.
Першоджерела та інтерпретації

Web-бібліографія старої України.1240–1800

Європейська бібліотека:
Ресурси 47 національних бібліотек

Портал Ukrainica

VIFAOST
Віртуальна бібліотека "Східна Європа"

Історія та гуманітарні дисципліни

"Міста та села України"
Багатотомне енциклопедичне видання

Фонд «Osrodka KARTA»

Портал
«Уроки истории»

EuroDocs: Online Sources
for European History

"Відлуння віків"

The History Network for Young Europeans

Military Ukraine
Воєнно-історичний форум

Історія цивілізацій

"Історична правда"

Україна Incognita:
Історичний веб-проект

"Український воєнно-історичний портал"

Історія:
Сумський історичний портал

Historians.in.ua

КРИТИКА
простір незалежної думки

История городов и сел

Фото-Планета.
Фотографії міст,
селищ, сіл.
Україна

АРГУМЕНТ:
История

Старожитності

CEJSH – The Central European Journal of Social Sciences and Humanities

Российский индекс научного цитирования – портал е-Library.ru

Slavic
Humanities Index

___________________________________

Керівник проекту – Валерій Смолій
Концепція проекту – Геннадій Боряк
Редакція і переклад текстів – Ольга Шаленко
Програмування – Олексій Жданович
Макет і редакція сайту – Сергій Балик, Тетяна Водотика, Оксана Ганжа, Наталія Кашеварова,
Олена Ковальчук, Надія Лісунова, Кирило Мачача, Тетяна Омельчук,
Георгій Папакін, Оксана Юркова
Copyright © 2008 – 2011 Інститут історії України Національної академії наук України
Всі права застережені