Бібліографічне посилання: Маркова О.Є.,
Шандра В.С.
ХАРКІВСЬКА ГУБЕРНІЯ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Kharkivska_huberniia (останній перегляд: 12.07.2025)
Енциклопедія історії України ( Т. 10: Т-Я ) в електронній біблотеці
ХАРКІВСЬКА ГУБЕРНІЯ
ХАРКІВСЬКА ГУБЕРНІЯ — адм.-тер. одиниця у складі Рос. імперії, створена указом рос. імп. Катерини II від 20 травня 1765 на території колиш. 5-ти слобідських козацьких полків із назвою Слобідсько-Українська губернія. Її облаштування здійснював прем’єр-майор Є.Щербінін. Сенатським указом від 25 квітня 1780 вона отримала нову назву — Харківське намісництво з поділом на 15 повітів: Харківський, Чугуївський, Вовчанський, Золочівський, Валківський, Охтирський, Краснокутський, Богодухівський, Сумський, Миропольський, Білопольський, Лебединський, Недригайлівський, Хотмизький, Ізюмський. Заснуванням місц. адміністративної установи — Харківського намісницького правління — займався генерал- фельдмаршал П.Румянцев-Задунайський. Її відкриття відбулося 9 грудня 1780. Запроваджений адм.-тер. поділ пришвидшив ліквідацію козацького самоврядування у Слобідській Україні. Рос. імп. Павло I указом від 12 грудня 1796 повернув губернії назву Слобідсько-Української, а 31 грудня 1796 схвалив для неї штатний розпис, повернувши 1797 її в межі 1765. Слобідсько-Укр. губ. 5 грудня 1835 було знову перейменовано на Харківську. Імперська експансія набувала й політ. виміру, бо Х.г. і Харків. намісництво входили до складу генерал-губернаторств: до Воронезького 1779—81, під управління катериносл. і таврійського генерал-губернатора кн. Г.Потьомкіна — 1787—90. 1836 Х.г. включена до Малоросійського генерал-губернаторства, і Харків став його центром. Перебувала в його складі до 1856, часу завершення адм. інтеграції Слобожанщини і Малоросії у складі Рос. імперії. Тоді до Х.г. входило 11 повітів: Сумський, Лебединський, Охтирський, Богодухівський, Харківський, Валківський, Зміївський, Вовчанський, Куп’янський, Ізюмський і Старобільський. Повіти 1837 були поділені на стани (по 2 в кожному повіті) і волості (55). Порубіжне становище губернії вплинуло на розташування тут військових поселень. Округи Укр. військ. поселення, засновані 1817 і 1824 з метою створити єдиний пояс від Чугуєва до Пд. Бугу, формувалися на основі Чугуївського козац. війська, а тому тут поселяли кавалерію (3-тю уланську та 3-тю кірасирську д-зії та ін.), яка займала частину Старобільського, Куп’янського, Ізюмського, Вовчанського і Зміївського повітів. Кожний із 8-ми округів (Біловодський був кіннозаводським) розподілявся також на волості. Ліквідація військ. поселень затягнулася до поч. 1860-х рр. Відмова від генерал-губернаторського управління і військ. поселень свідчила про зарахування Х.г. до категорії внутрішніх, що уможливило проведення в ній ліберальних реформ рос. імп. Олександра II у повному обсязі. Там засновувалися органи місц. самоврядування — земства (1864) та міські думи й управи (1870), а також нові суди (1865). На 1864 в губернії існувало 3437 населених пунктів, у т. ч.: міст — 17, монастирів — 1, слобід — 283, сіл — 1070 (у т. ч. 321 із церквою), сілець — 67, хуторів — 1976, слобідок — 2, селищ — 2, дач — 13, станцій — 3, млинів і з-дів — 3 із числом жителів 1 539 184 особи. В екон. відношенні Х.г. була аграрно-промисловою. За даними 1901, на 340 пром. підпр-вах (117 металообробних, 26 цукрових з-дів, 43 гуральні та ін.) працювали 38 372 робітники. Ремісництвом займалися 39 159 осіб. Промисли включали: гончарний, випалювання деревного вугілля, каменярський, ткацтво вовняних поясів, доріжок, виготовлення с.-г. знарядь тощо. У землеробстві перевага віддавалася озимим хлібам, вирощуванням тютюну та буряку. За даними 1910, у Х.г. було вже 4218 населених пунктів з населенням 3417 тис. осіб. Гол. поштові тракти: Московський і Кавказький. У 1870—80-ті рр. інтенсивно будувалися залізниці, що пов’язано з експортом хліба, с.-г. продукції, стратегічними й госп. завданнями. Залізниці Москва — Курськ (нині місто в РФ) — Харків, Харків—Кременчук, Харків—Миколаїв, Харків — Таганрог (нині місто Ростовської обл., РФ) — Ростов (нині місто в РФ), Харків—Севастополь збільшили товарний обіг і зовн. торгівлю. 1902 відкрилася Харків. кам’яновугільна і залізоторгова біржа, через яку укладалися величезні угоди на продаж вугілля й заліза. За постановою ВУЦВК від 3 червня 1925 Х.г. було ліквідовано. Дж.: Полное собрание законов Российской империи. СПб., 1830, т. 17: 1765—1766, № 12342, 12397, 12430; Т. 20: 1775—1780, № 15004, 15097; Т. 24: С 6 ноября 1796 по 1798, № 17634, 17702, 17948; Полное собрание законов Российской империи, собрание второе, т. 10, отд. 2: 1835, № 8654. СПб., 1836; Харьковская губерния: список населенных мест по сведениям 1864 года. СПб., 1869; Харьковский календарь и памятная книжка на 1885. Х., 1884; Описи Харківського намісництва кінця ХVIII ст. К., 1991. |