Бібліографічне посилання: Бажан О.Г.
КЕНГІРСЬКЕ ПОВСТАННЯ В'ЯЗНІВ ГУЛАГУ 1954 [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 4: Ка-Ком / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2007. - 528 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Kengirske_povstannya (останній перегляд: 29.03.2024) Енциклопедія історії України ( Т. 4: Ка-Ком ) в електронній біблотеці
КЕНГІРСЬКЕ ПОВСТАННЯ В'ЯЗНІВ ГУЛАГУ 1954
КЕНГІРСЬКЕ ПОВСТАННЯ В'ЯЗНІВ ГУЛАГУ 1954 – один з найбільших виступів в'язнів у СРСР у післясталінський період історії цієї країни. Повстання почалося в 3-му від-ні й було підтримане ін. від-нями концтабору особливого режиму Степлаг, що був створений на базі ліквідованого у верес. 1948 Джезказганського табору для військовополонених № 39 і який зайняв частину тер. Карлагу (від смт Карсакпай до м. Балхаш, нині обидва в Карагандинській обл., Казахстан). На поч. 1950-х рр. до структури Степлагу МВС СРСР входило 9 табірних від-нь, на серед. 1954 – 6: 1-ше – у смт Джезказган (Рудник, нині смт Жезказган), 2-ге – у с-щі Перевалка, 3-тє – в с-щі Кенгір, 4-те – у с-щі Джезди (нині смт Жезди), 5-те – в с-щі Теректи і 6-те – у селищі Східно-Коунрад (нині смт Шигиз-Конират). У Степлазі відбували покарання, гол. чином засуджені за військ. злочини в лавах Червоної армії (див. Радянська армія), а також за участь в націоналістичному русі в Західній Україні та в республіках Прибалтики. На момент повстання у Степлазі утримувалися 20 698 осіб, із них, зокрема: 9596 (46,3 %) українців; 4637 (22,4 %) латишів, естонців, литовців, 2661 (12,8 %) росіянин. В'язні працювали на буд-ві Кенгірського водосховища, гідровузла і ТЕЦ, на збагачувальній ф-ці та об'єктах соцкультпобуту с-ща Кенгір, на рудниках, шахтах і кар'єрах поблизу смт Джезказган (Рудник), у Джездах і Балхаші. Причиною повстання стали нестерпні умови життя і праці в'язнів, свавілля з боку адміністрації та відлуння про виступи і страйки у концтаборах у Воркуті (нині місто в Республіці Комі, РФ) і Норильську (нині місто в Таймирському (Долгано-Ненецькому) автономному окрузі Красноярського краю, РФ) влітку 1953. Безпосереднім приводом до повстання стало невмотивоване застосування автоматичної зброї охоронцем під час конвою ув'язнених з місця їхньої роботи до концтабору в с-щі Кенгір, унаслідок чого загинули або отримали поранення бл. 50 осіб. Обурені в'язні розгромили штрафний і слідчий ізолятори, зруйнували огорожі між табірними пунктами і витіснили адміністрацію за межі концтабору. Акції непокори – невихід на роботи та невиконання наказів адміністрації – тривали з 16 трав. до 26 черв. У них брали участь майже всі категорії ув'язнених. Повстанці створили власний орган самоуправління – Комісію з розслідування застосування зброї з боку охорони концтабору, яку очолив К.Кузнецов і яка мала 3 відділи – військовий, безпеки та пропагандистський. Проте безпосередньо повстанням керував Конспіративний центр (до його складу входило 5 осіб з числа вояків Української повстанської армії та прибалтійських націоналістів – І.Кондратас, В.Ус, О.Суничук, Вахаєв і Г.Келлер). У своїх вимогах повстанці домагалися скасування каторжного режиму утримання в таборах, зняття обмежень на листування з родичами, зниження терміну ув'язнення тим, хто був засуджений на 25 років, встановлення оплати праці ув'язненим на рівні з вільнонайманими робітниками, запровадження 8-годинного робочого дня. За допомогою листівок, плакатів і радіоефіру (з рентгенівської апаратури був споруджений радіопередавач) учасники руху спротиву намагалися донести правду про причини повстання та про свої вимоги жителям навколишніх сіл. Кер-во концтабору, з яким велися переговори, вимагало припинити спротив і обіцяло певні поступки. Однак повстанці обстоювали необхідність зустрічі з вищим кер-вом СРСР. У ніч з 25 на 26 черв. військова охорона за підтримки танків вчинила розправу над повстанцями, було вбито сотні людей. Кенгірське повстання описане у багатьох документальних і художніх творах, зокрема в кн. А.Солженіцина "Архіпелаг ГУЛАГ". |