Бібліографічне посилання: Варварцев М.М., Мартинов А.Ю. ФРАНЦУЗЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1789–1804 [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Frantsuzka_revoliutsiia_1789 (останній перегляд: 08.06.2025)
Енциклопедія історії України ( Т. 10: Т-Я ) в електронній біблотеці

ФРАНЦУЗЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1789—1804, Французька революція кінця 18 століття стала епохальною подією всесвітньої історії. В історіографії триває дискусія щодо хронологічних меж та періодизації Ф.р. У рад. історіографії усталеною була періодизація за ознакою зміни класового складу провідних суспільно-політ. сил, які здійснювали революцію. Тому її верхньою хронологічною межею вважалося завершення періоду правління Директорії та прихід до влади Наполеона Бонапарта (див. Наполеон I). Найчастіше історію Ф.р. умовно поділяють на три періоди: 1789—94, коли точилася боротьба між фельянами (прихильниками конституційної монархії), жирондистами (республіканцями), якобінцями (радикальними демократами) та роялістами (прихильниками абсолютизму); 1794— 99 — від страти М.Робесп’єра і до захоплення влади Наполеоном Бонапартом; 1799—1804 — від консульства Наполеона до відновлення Франц. імперії.

Падіння франц. Старого режиму обумовлювалося слабкістю абсолютистської системи. Причини революції поступово визрівали впродовж правління короля Людовіка ХVI Бурбона (1774—92). Місц. власті відстоювали ідеї збереження церк. та дворянських привілеїв та висували претензії на контроль королів. законів. Загострювалися суперечності між вищою аристократією, помісним дворянством у провінціях та буржуазією. Вищий і нижчий клір духовенства також був невдоволений своїм становищем. Буржуазія заперечувала цехові порядки. Ремісництво і селянство

диференціювалися в соціальному та правовому відношенні. Постійний дефіцит держ. фінансів спричинявся надмірними витратами королівського двору. Для його покриття використовувалася практика високовідсоткових позик та жорсткого стягування податків, на чому наживалися відкупщики податків (див. Відкуп). Дворянство сплачувало до революції лише поземельний податок, а духовенство оподатковувалося "добровільно". Осн. податковий тягар припадав на найбідніші верстви франц. сусп-ва.

Опозиція Старому режимові формувалася під впливом ідей Просвітництва, гасел Амер. революції 1775—83: ідей свободи та рівності. Привілейовані вищі верстви вимагали обмеження абсолютної монархії. Буржуазія як третій стан претендувала на участь в ухваленні політ. рішень. Після Версальського миру 1783, який завершив війну з Великою Британією за незалежність США (туди Франція направила добровольців під командуванням М.-Ж. де Лафайєта), салони, клуби, ложі вільних мулярів стали центрами опозиційних ліберальних аристократів, духовенства і буржуазії (М.-Ж. де Лафайєт, О.-Г. де Мірабо, Ш.-М. де Талейран, Е.-Ж.Сійєс та ін.).

Безпосереднім приводом для Ф.р. були екон. проблеми, викликані промисловою та сільськогосподарською кризами 1786—88, які спричинили держ. банкрутство. Унаслідок цього в брошурі "Що таке третій стан " абат Е.-Ж.Сійєс вимагав участі представників народу в уряді. Намагаючись вирішити фінансові проблеми, Людовік ХVI Бурбон 5 травня 1789 скликав у Версалі (Франція) Ген. штати, які відразу почали вимагати голосування за кількістю голосів, а не за станами. 17 червня 1789 депутати проголосили свої зібрання Нац. зборами, яким поставили задачу підготовки конституції.

14 липня 1789 народ штурмом здобув королів. в’язницю Бастилія як символ абсолютизму. Революція охопила також провінцію. 5 серпня 1789 Нац. збори ухвалили рішення про скасування феод. ладу (див. Феодалізм) і звільнення селян. Зі станової д-ви формувалася класова д-ва зі свободою посад і занять. Символом цього стало прийняття 26 серпня 1789 "Декларації прав людини і громадянина", якою було проголошено особисту свободу, рівність у правах та перед законом.

Радикалізація революції стимулювала появу політ. клубів: поміркованих фельянів (Ж.-С.Байї, М.-Ж. де Лафайєт), які виступали проти подальшого розвитку революції, а також радикальних кордельєрів (Ж.-Ж.Дантон, К.Демулен, Ж.-П.Марат) і якобінців (М.Робесп’єр, Л.-А.Сен-Жюст), які заперечували помірковану конституційну монархію. Спроба Людовіка ХVI нелегально емігрувати з країни спровокувала нову кризу. За її наслідками 3 вересня 1791 прийнято конституцію, яка обмежувала монархію повноваженнями Законодавчих зборів. Опинившись перед загрозою інтервенції з боку роялістських сил еміграції, підтриманих європ. монархіями, у квітні 1792 революц. Франція оголосила війну габсбурзькій Австрії. Виявом патріотичного піднесення французів був марш "Марсельєза", що став нац. гімном. У вересні 1792 Франція була проголошена республікою.

21 січня 1793 було страчено короля Людовіка ХVI Бурбона. У червні 1793 Конвент прийняв нову конституцію, яка, відповідно до ідей Ж.-Ж.Руссо, проголосила абсолютний суверенітет народу. У липні 1793 до влади прийшли якобінці, котрі встановили "диктатуру страху". Революц. трибунал здійснював терор проти "ворогів народу". У травні 1794 була здійснена спроба заміни християнства на "культ розуму". Терор увінчався великою чисткою його ініціаторів — якобінців. Повалення 28 липня 1794 диктатури якобінців привело до влади Директорію.

1799 корумповану Директорію з політ. сцени усунув ген. Наполеон Бонапарт. Цим контрреволюція підвела риску під завоюваннями Ф.р., символом чого став Кодекс Наполеона (1804), який юридично закріпив осн. буржуазно-демократ. принципи. Згуртованість народу як нації започаткувала епоху Модерного часу в європ. історії. Запровадження загальної військової повинності відкрило шлях до масових армій та тотальної війни. Підвищення по службі офіцерів здійснювалося за їхніми заслугами, а не за походженням. Наполеонівські війни поширили ідеї Ф.р. по всій Європі.

Проголосивши "війну народів проти королів", діячі Ф.р. звертали увагу й на Україну. 1790 франц. МЗС склало меморандум "Про небезпеку для Європи анексіоністської політики Росії", в якому Україна називалася жертвою царизму. Законодавчі збори пильно стежили за сусп. настроями у Східній Європі. Франц. радикали вважали, що Польща й Україна мають поширити гасла свободи на Півночі. Франц. респ. влада виступала за створення мережі агентів для революц. пропаганди в Україні. Якобінці сподівалися залучити українців до боротьби проти Рос. імперії. Укр. питання трактували крізь призму революц. звільнення народів Європи. У книзі депутата Конвенту Ж.-Ф.Гаррана де Кулона "Політичні студії старої і нової польської держави" (1795) наголошувалося на істор. традиціях українців у боротьбі за незалежність.

Розпочинаючи похід у Росію 1812, франц. імп. Наполеон I Бонапарт у разі перемоги планував включити Правобережну Україну до складу Великого герцогства Варшавського (див. Варшавське князівство). Галичина й Волинь були обіцяні австрійцям за допомогу у війні. На території Лівобережної України і Пд. України передбачалося створити дві підпорядковані Франції д-ви (див. "Наполеоніда"). Укр. дворянство було невдоволене такими планами. У Бородінській битві 1812 брали участь Охтирський, Одеський, Чернігівський, Київський і Тернопільський полки.

У червні 1815 Віденський конгрес 1814—1815 підбив підсумки революц. епохи. Франція залишилася в кордонах 1792, Велика Британія стала великою колоніальною імперією, зацікавленою в балансі сил в Європі. Рос. імперія перетворилася на провідну континентальну д-ву, зацікавлену у збереженні статус-кво. В Європі встановився охоронний режим "Священного союзу" монархій. У загальноєвроп. політ. сенсі Ф.р. "завершують" нац. буржуазно-демократ. революції 1848—1849 років у Європі.

Посиленню антимонархічних та антикріпосницьких настроїв в Україні сприяла інформація про франц. революц. події, яка поширювалася в рос., польс., австрійс. часописах. Ідеї революції вітали добре відомі укр. інтелектуалам визначні діячі к-ри і науки: поети Ф.Шіллер, У.Водсворт, драматург Р.Шерідан, композитор Л. ван Бетховен, філософи І.Кант, Т.Пейн та ін. Ідейні впливи франц. вільнодумства знайшли відображення в поемі "Енеїда" І.Котляревського, оді "На рабство" та комедії "Ябеда" В.Капніста та ін.

Наприкінці 18 ст. на Поділлі та Волині виникли масонські ложі (див. Масонство). Особливо масонський рух в Україні посилився після Війни 1812. До лож входили аристократи та офіцери.

На Полтавщині поширювалася франц. революц. публіцистика. У Львові ідеями Ф.р. переймалися університетська професура і студентство. На Київщині та Поділлі з підтримкою франц. республіканців виступав шляхтич С.Познанський, який наполягав, аби в Україні люди були рівними, як у Франції. На Харківщині в середовищі військових і чиновників постав гурток, очолюваний майором В.Пассеком. Прихильником ідей Ф.р. повернувся з Парижа (Франція) відставний офіцер П.Капніст, який на честь революц. перетворень створив "республіку" у своєму маєтку в с. Турбайці на Полтавщині. На Сумщині гурток А.Паліцина пропагував дослідження і переклади творів франц. енциклопедистів, ліберальні проекти трансформації суспільно-політ. й екон. устрою Рос. імперії розробляв В.Каразін.

Інтерес до уроків Ф.р. виявляли декабристські т-ва (див. Декабристів рух). "Вельми корисною" називав цю революцію П.Пестель. Упродовж 1820-х рр. зі спадщиною Вольтера, Ш.-Л. де Монтеск’є, Ж.-Ж.Руссо знайомилася молодь на лекціях професорів-вільнодумців Ніжинської гімназії вищих наук князя Безбородька. У 1840-х рр. засновники Кирило-Мефодіївського товариства, складаючи демократ. засади політ. відродження України, надихалися ідеями Ф.р. Разом із тим, у своєму програмному документі "Книга буття українського народу" кирило-мефодіївці негативно оцінювали ексцеси якобінського терору. Протягом 19—20 ст. до істор. досвіду Ф.р. зверталися визвол. рухи в Україні, які ставили за мету повалення самодержавства, здобуття нац. і соціальної свободи. Вони започаткували традицію відзначення дня взяття Бастилії, виконання "Марсельєзи" та легітимізували ін. ритуали й символи Ф.р., яка започаткувала домінування модерних ідеологій: лібералізму, консерватизму, соціалізму, націоналізму.