ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1    Том (Україна - Українці) Кн. 2
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ДЕМОКРАТІЯ

  Бібліографічне посилання: Нагорна Л.П. ДЕМОКРАТІЯ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2004. - 688 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Demokratiya (останній перегляд: 28.03.2024)
Енциклопедія історії України ( Т. 2: Г-Д ) в електронній біблотеці

ДЕМОКРАТІЯ

ДЕМОКРАТІЯ (грец. δημοκρατία – народовладдя). Поняття "демократія" полісемантичне, а сама Д. багатовимірна: існують понад 200 визначень цього поняття і десятки різновидів власне Д., у т. ч. Д. політ., екон., соціальна, вироб., громад., управлінська, військ., інформаційна, процедурна. Найпоширенішим є вживання терміна "демократія" для означення – а) політ. принципу, суть якого полягає у визнанні (частіше формальному, ніж фактичному) народу єдиним джерелом влади на всій тер. країни, а також у проголошенні рівності прав усіх учасників політ. процесу; б) форми держ. політ. устрою та соціального самоврядування, що являє собою систему держ., громадян. та ідеологічних інституцій, які забезпечують участь громадян в управлінні державою, узгоджують різноспрямовані інтереси, відшуковують політ. компроміси, створюють умови для цивілізованого співжиття. Як форма держ.-політ. устрою Д. виникла в процесі формування держ. організмів і тривалий час співіснувала з ін. формами управління – монархічною, аристократичною, олігархічною. Авторство терміна "демократія" пов'язують з ім'ям Перікла, який означив ним лад, що впроваджувався під його (Перікла) началом в Афінах і протиставлявся тиранії (пізніше гол. антиподом поняття "демократія" стало поняття "диктатура"). Платон охарактеризував Д. як "лад, що не має належного управління, але є приємним і різноманітним", бо не сковує, як ін. устрої, свободи громадян. Утім, Платон виразно окреслював і вади Д., наголошуючи, що вона сприяє переродженню свободи у свавілля, а отже, сама продукує сили, які спричиняють її загибель. Тому він вважав Д., як і олігархію, неправильною, спотвореною формою д-ви. Арістотель теж досить скептично ставився до Д., більш досконалою формою д-ви він вважав "політію" – щось середнє між олігархією і Д. "Політія", вочевидь, це лад досить близький до поміркованої цензової Д., коли в д-ві політ. правами користується лише ч. нас. – більшість т. зв. вільного нас., а напруга, зумовлена протистоянням бідних і багатих, не перетворюється в руйнівну силу через те, що в сусп-ві чисельно, за кількістю своїх представників, переважає заможна середня верства.

Антич. традиція тлумачення Д. в рамках вчень про форми д-ви проіснувала аж до кін. 18 ст. Після Французької революції кінця 18 століття поняття "демократія" набуло більш широкого змісту, стало базовим поняттям нової демократичної системи поглядів. Д. починають розуміти як форму гармонізації свободи і рівності, інтересів політ. влади й широких сусп. верств. Водночас наростає критика Д. Зокрема про небезпеку заперечення свободи через впровадження демократ. "рівності у рабстві" застерігав французький соціолог А. де Токвіль, доводячи, що грань між Д. і деспотією умовна – Д. таїть у собі загрозу "тиранії більшості". Про можливі спотворення рівності за умов Д. писав М.Вебер, констатуючи, що природа держ. чиновників спонукає їх видавати власні інтереси за заг.-народні.

Досвід 20 ст. показав: Д. є хоч і не ідеальною, але все ж найкращою формою держ. устрою, тому що лише за демократ. устрою по-справжньому цінується людське життя і забезпечується право кожної людини на свободу. Характерними особливостями демократ. порядку є: право більшості на владу, гарантування прав меншості, виборність органів влади, обізнаність громадян у сусп. справах, свобода зборів і асоціацій, свобода висловлювання громадянами власної думки. Цінності Д. – виборність, змагальність, гласність, підзвітність – у поєднанні з моральними цінностями справедливості, відповідальності, порядності забезпечують оптимальний паритет у взаємовідносинах людини і влади.

Сила демократ. систем – у створенні конституційних гарантій, які стоять на заваді монополізації політ. влади (заг. виборче право, свобода слова й інформації, розмежування законодавчої, виконавчої і суд. гілок влади тощо). Механізмами реалізації Д. виступають д-ва, громадянське суспільство, регіональне й місц. самоврядування.

Принцип рівності – основоположний у системі демократ. принципів. Він реалізується через гарантоване д-вою кожному громадянинові право на захист власної індивідуальності від дискримінації за ознакою статі, расової чи етнічної приналежності, реліг. чи ін. переконань та надання сусп-вом усім громадянам рівних можливостей для самореалізації. Демократ. сусп-ву обов'язково притаманний також певний рівень екон. свободи громадян, що забезпечується їх правом на приватну власність.

Участь народу в здійсненні держ. влади може бути безпосередньою (прямою) і опосередкованою (представницькою), відповідно розрізняють і Д. безпосередню і Д. представницьку. Безпосередньою є така Д., за якої влада в д-ві здійснюється всім народом, напр., за допомогою референдумів чи плебісцитів. Представницька Д. базується на обранні громадянами офіц. осіб для прийняття останніми (як представниками народу) політ. рішень і здійснення завдань управління; ці особи є підзвітними народові. Представницька демократія, яка діє відповідно до норм конституції, називається ще конституційною. Вибори є гол. інструментом, за допомогою якого народ в умовах представницької Д. передає своїм представникам право на реалізацію свого суверенітету.

На нинішньому етапі істор. розвитку Д. є антитезою тоталітаризмові й авторитаризмові (див. Авторитарні режими), становить найбільш органічну форму природної самоорганізації соціумів. Ступінь відповідності принципів народовладдя принципам гуманізму і свободи розглядається сьогодні як міра цивілізованості країни і сусп-ва. Найбільш розвинутою вважається ліберальна Д. (конституційний лібералізм), яка базується на законодавчому закріпленні всіх природних прав і свобод людини та на поділі влад, забезпеченому ефективною системою стримувань і противаг. Така форма Д. є неможливою без постійних широких дискусій в сусп-ві щодо заг. блага, нац. інтересів, принципів політ. діяльності. Сучасна Д. є інструментом вільного самовизначення громадянина і засобом мирного розв'язання соціальних та ін. проблем. Вона є не лише оптимальною формою політ. устрою, а й дієвим механізмом, що обмежує втручання влади в приватне і громад. життя. Вона також здатна адаптуватися до новітніх глобалізаційних викликів (див. Глобалізація).

Життєвість Д. як політ. принципу ґрунтується на її закоріненості в глибинних архетипах свідомості та природі людини. Як сусп. істоті людині притаманна співучасть в громад. житті та в імітаційних політ. іграх. Як істоті духовній їй притаманна свобода. Тому в більш чи менш розвинутому вигляді елементи Д. існують за будь-якого сусп. ладу. Але утвердження Д. як сусп. цінності й основи цивілізованого співжиття потребує великих скоординованих зусиль соціуму. Як "рукотворне явище" і вразлива форма влади Д. існує лише там, де сусп-во витрачає чималі зусилля на її підтримку, розвиток і захист від спотворень.

Україна має власну, глибоко закорінену демократ. традицію. Вже в історії Київської Русі та Галицько-Волинського князівства виразно проглядаються початки боротьби монархічної (князівська влада), аристократичної (рада бояр) та демократ. (віче) традицій. Властивий Великому князівству Литовському й Короні Польській патримоніальний тип сусп. організації базувався на компромісі між "Річчю Посполитою монаршою" і "Річчю Посполитою земською". Фактично йшлося про поділ влад між монархом, церк.-магнатською елітою й земськими шляхетськими спільнотами. Елементи Д. знаходимо в козац. самоврядуванні, організації міськ. життя на принципах магдебурзького права, визнанні в тогочасних політ. трактатах (див. "Пакти і Конституція прав і вольностей війська Запорозького" 1710) за кожною людиною права на свободу й самовизначення, в діяльності громад, кооперативів тощо. Проте ці елементи Д. так і не розвинулися ні в самодержавній Російській імперії, ні в консервативній Австро-Угорщині.

Апогеєм руйнування зародків демократ. традицій в Україні (під маскою їх розвитку) став рад. різновид тоталітаризму, в якому абсолютизація особистої влади харизматичного лідера поєднувалася з цілковитим викоріненням опозиції, масовими репресіями, зовн. експансією. Оголосивши рад. Д. найвищим типом Д., докорінно протилежним бурж. Д., правляча в СРСР комуніст. партія (див. Комуністична партія Радянського Союзу) відверто експлуатувала можливості імітування Д. За ширмою нібито найдемократичнішого принципу – демократичного централізму принципу втілювалися принципи ігнорування прав меншості та інакодумців і автоматичного підпорядкування нижчих органів управління вищим. За допомогою можливостей бюрократичної і деспотичної д-ви та масової партії в СРСР підтримувалася ілюзія співучасті мас у творенні нового ладу. Додатковим засобом "тримати в узді" респ. еліти були декларативні запевнення влади в прихильності до нац. цінностей на фоні кампаній викорчовування "буржуазного націоналізму".

Зміна політ. курсу після смерті Й.Сталіна (див. Десталінізація) хоча й проводилася під гаслами демократизації, але майже не вплинула на тогочасні методи управління з їх опорою на бюрократичний апарат, а не на нар. ініціативу. Номенклатурні засади кадрової політики, режим суворої секретності, регламентація духовної сфери, по суті, заперечували гол. принципи Д.

Перебудова, яку ініціював М.Горбачов, базувалася на афішуванні гласності, розширення участі трудових колективів у вирішенні вироб. завдань, зміцнення законності. Але непослідовність влади в реалізації проголошених нею змін стала причиною того, що процес демократизації життя в СРСР наприкінці 1980-х рр. став просуватися шляхом проведення мітингів, демонстрацій, страйків, здійснення актів громад. непокори. Реальне приведення в дію перед тим лише формально легітимних (зафіксованих у конституціях СРСР і УРСР) засобів прямої Д. в Україні сприяло еволюції опозиційного руху в напрямі боротьби за нац. відродження та суверенну укр. державність. Істотно трансформувавши всю систему світобачення, "революція знизу" надала потужного імпульсу процесам нац. самоусвідомлення й самостановлення.

Процес переходу укр. соціуму від авторитарної політ. системи до Д. загалом досить коректно може бути витлумачений за допомогою схем і понять, якими оперують сучасні теорії "демократичного транзиту". Він відбувся мирним еволюційним шляхом завдяки "тиску знизу" в умовах розгубленості й дезорганізації вищого держ. кер-ва та більшості місц. структур влади. Ставка "консерваторів" на недемократ. методи розв'язання назрілих конфліктів виявилася для них фатальною.

Сучасна укр. д-ва є демократ. за всіма осн. формально-юрид. ознаками: Конституція України 1996, виборче право й виборча система загалом відповідають критеріям Д. Але Д. в Україні ще не є дієвою, вона не стала засобом і механізмом гуманізації життя.

Справжня Д. органічно сполучає свободу із законослухняністю, незалежність з відповідальністю, принциповість із толерантністю.

дата публікації: 2004 р.

Література:
  1. Демократія в Україні: минуле і майбутнє. К., 1993
  2. Невичерпність демократії. К., 1994
  3. Шумпетер Й.А. Капіталізм, соціалізм і демократія. К., 1995
  4. Даль Р. О демократии. М., 2000
  5. Дашутін Г.П., Михальченко М.І. Український експеримент на терезах гуманізму. К., 2001
  6. Ревель Д.-Ф. Друга молодість демократії. Майбутнє демократичного імпульсу. К., 2001
  7. Пазенок В. Демократія і людина. "Політика і час", 2003, № 2
  8. Лебедева Т.П. Либеральная демократия как ориентир для посттоталитарных преобразований. "Полис", 2004, № 2.

Посилання:
  • АРІСТОТЕЛЬ
  • АВТОРИТАРНІ РЕЖИМИ
  • БОЯРИ
  • ДЕМОКРАТИЧНОГО ЦЕНТРАЛІЗМУ ПРИНЦИП
  • ДЕРЖАВА
  • ДЕСТАЛІНІЗАЦІЯ
  • ФРАНЦУЗЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1789–1804
  • ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • ГЛОБАЛІЗАЦІЯ
  • ГОРБАЧОВ МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ
  • ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО
  • ГУМАНІЗМ
  • КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ
  • КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ 1996
  • КОРОНА, КРОНА
  • КИЇВСЬКА РУСЬ, СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ЯДРА ДЕРЖАВИ
  • МАГДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО
  • ПАКТИ ТА КОНСТИТУЦІЇ ЗАКОНІВ І ВОЛЬНОСТЕЙ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО 1710
  • ПЛАТОН
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • СРСР, СОЮЗ РАДЯНСЬКИХ СОЦІАЛІСТИЧНИХ РЕСПУБЛІК
  • СТАЛІН ЙОСИФ ВІССАРІОНОВИЧ
  • ТОТАЛІТАРИЗМ
  • УГОРЩИНА
  • ВЕБЕР МАКС
  • ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКЕ
  • ВІЧЕ
  • ВЛАДА
  • ВИБОРЧА СИСТЕМА
  • ВИБОРЧЕ ПРАВО

  • Пов'язані терміни:
  • ДЕРЖАВА
  • ДЕРЖАВА ЯК ЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ ФЕНОМЕН
  • ІСТОРІЯ ПОНЯТЬ
  • КАНТ ІММАНУЇЛ
  • КАПІТАЛІЗМ
  • КОЛОКОЛ
  • КОМПАРТІЙНО-РАДЯНСЬКА СИСТЕМА ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В СРСР: ТВОРЕННЯ, ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ, КРАХ
  • КОНСЕРВАТИЗМ: ПОЛІТИЧНА ДОКТРИНА І РЕАЛЬНА ПОЛІТИКА
  • КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ 1996
  • КОНСТИТУЦІЙНА РЕФОРМА В СРСР 1936
  • КОНСТИТУЦІЙНИЙ ВИМІР УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ (ДО ПОЧАТКУ 1990-Х РОКІВ)
  • ЛИСТОПАДОВА РЕВОЛЮЦІЯ В НІМЕЧЧИНІ 1918
  • ЛІВІЯ, СОЦІАЛІСТИЧНА НАРОДНА ЛІВІЙСЬКА АРАБСЬКА ДЖАМАХІРІЯ
  • ЛИСЯК-РУДНИЦЬКИЙ ІВАН ПАВЛОВИЧ
  • МАРКСИЗМ ЯК ІДЕОЛОГІЧНА ТЕЧІЯ
  • МЕТТЕРНІХ КЛЕМЕНС-ВЕНЦЕЛЬ-НЕПОМУК-ЛОТАРЬ
  • МОНАРХІЯ
  • НАЦІОНАЛІЗМ
  • НАЦИЗМ
  • НІМЕЧЧИНА
  • НОВІТНЯ ІСТОРІЯ
  • НОВІТНЯ ІСТОРІОГРАФІЯ
  • ОСОБИСТІСТЬ В ІСТОРІЇ
  • ПАРЛАМЕНТ
  • ПАРТІЯ СОЦІАЛІСТІВ-РЕВОЛЮЦІОНЕРІВ
  • ПАРТНЕРСТВО ЗАРАДИ МИРУ
  • ПОКРОВСЬКИЙ ОЛЕКСІЙ ІВАНОВИЧ
  • ПОЛЬСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1830–1831
  • ПРОСВІТНИЦТВО
  • РАДІО СВОБОДА
  • РЕВОЛЮЦІЇ
  • РОСІЙСЬКИЙ ФАШИЗМ
  • СТАЛІНІЗМ
  • ТОВАРИСТВО З'ЄДНАНИХ СЛОВ'ЯН
  • УКРАЇНСЬКА СОЦІАЛІСТИЧНО-РАДИКАЛЬНА ПАРТІЯ (УСРП)
  • УКРАЇНСЬКА ХАРТІЯ ВІЛЬНОЇ ЛЮДИНИ
  • ЗАЛІЗНИЙ ВІК


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)