Бібліографічне посилання: Проскурова С.В.
ЧУМАЦТВО [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Chumatstvo (останній перегляд: 29.03.2024) Енциклопедія історії України ( Т. 10: Т-Я ) в електронній біблотеці
ЧУМАЦТВО
ЧУМАЦТВО — традиційний торговельно-візницький промисел, поширений в Україні у пізньосередньовічний та ранньомодерний час. Полягав у доставці вантажів (солі, риби, збіжжя, ін. товарів) з метою продажу на великі відстані з використанням возів, запряжених волами. Для захисту екон. інтересів, життя і майна в дорозі самостійні господарі-власники об’єднувалися у професійні громади — валки. Ч. відігравало важливу роль у розвитку екон. зв’язків між укр. землями до серед. 19 ст. — часу появи залізниць та парового судноплавства. Як релікт проіснувало до поч. 20 ст. Причинами виникнення та поширення Ч. були: 1) значна віддаленість соляних промислів (зосереджених у Прикарпатті, Криму, Дніпровсько-Бузькому лимані, у Слобідській Україні) та місць пром. вилову риби (у пониззі Дніпра, на Дону, в Азовському морі) від густозаселених районів Середнього Подніпров’я та Поділля, які були осн. споживачами солі й риби; 2) традиційні екон. пріоритети укр. населення — землеробство та скотарство, що давали змогу накопичити надлишкові запаси збіжжя для реалізації та забезпечити промисел надійною тягловою силою; 3) виникнення й зміцнення козацтва українського, що сприяло забезпеченню захисту чумацьких валок під час пересування землями Вольностей Війська Запорозького низового; 4) небезпеки та значні фізичні труднощі, пов’язані з пересуванням осн. шляхами, котрі сполучали Центр України та Подніпров’я із Кримом, Причорномор’ям та Приазов’ям, що викликало необхідність вироблення напіввійськ. принципів соціальної організації чумацьких валок для ефективного захисту свого життя та майна. Рос. писемними джерелами промисел під назвою "чумакування" вперше зафіксовано 1637. Однак насправді його витоки сягають доби середньовіччя. Перші писемні згадки про соляну торгівлю на Русі належать до кінця 11 ст., коли сіль на Подніпров’я доставляли з Галича (давнього). До 1170 відноситься літописна згадка про Соляний шлях. 1253 Г. де Рубрук згадує купців з Русі, які прибували в Судак критими возами, запряженими волами, і привозили хутра й сіль в обмін на тканини, вино та прянощі. На розвиток Ч. у 18 ст. впливали як сприятливі (відносна політ. стабілізація, розширення екон. зв’язків укр. земель, утвердження козац. землеволодіння), так і несприятливі (ліквідація укр. самоврядування, переорієнтація укр. торгівлі на рос. ринки, загострення соціальних протиріч, закріпачення селянства), чинники. Їхня сукупна дія наклала специфічний відбиток на характер Ч., що поступово трансформувалося в торговельно-візницький, а згодом, у 19 ст., — переважно у візницький промисел. Зростання обсягів рос. зовн. торгівлі через чорномор. та азовські порти вимагало інтенсифікації та здешевлення перевезень зерна та ін. товарів експортної групи. Напр., наприкінці 1850-х рр. тільки в Одесу, через порт якої найбільш інтенсивно відбувався експорт пшениці, щороку доставлялося до 2,5 млн четвертей (див. Чверть) хліба. Відбувалися зміни в соціальній базі Ч. До участі в ньому залучалися все ширші верстви населення України, особливо її Півдня, — державні селяни, кріпаки, військ. поселенці, іноз. колоністи, навіть збіднілі дворяни. Розширилася його географія: в орбіту Ч. втягувалися Поділля, Чернігівщина, Бессарабія та Кубань. У той же час зростання прибутків від Ч. відбувалося переважно за рахунок його переорієнтації на доставку збіжжя. Традиційна соляна торгівля почала поступово згортатися, хоча й продовжувала відігравати значну роль. Одночасно з концентрацією торг. капіталу відбувалася соціальна трансформація Ч. Більшість чумаків із дрібних, але самостійних господарів, які торгували на власний кошт та ризик, перетворювалися на перевізників чужого товару. Остаточно екон. основи Ч. були підірвані бурхливим буд-вом залізниць у 1860—70-ті рр. Проте ще й у 1880-ті рр. чисельність чумаків в Україні досягала 210 тис. осіб. Матеріальна к-ра Ч. сформувалася за доби середньовіччя. Про це свідчать: архаїчність конструкції чумацького воза; відсутність західноєвроп. чи тюркських впливів на етимологію термінів, які стосуються будови воза; використання в традиційних осередках Ч. одних і тих же порід дерев для виготовлення одних і тих же деталей воза; спільність комплексів госп. інвентарю в різних осередках Ч. (принаймні протягом 18—19 ст.); використання в якості тяглової сили виключно волів, що є ознакою хліборобської цивілізації (на відміну від кочової, осн. тягловою силою якої був кінь). На формування традиційних комплексів одягу, харчування та житла чумаків значний вплив справила матеріальна к-ра козацтва. Чумацький віз — мажа — виготовлявся з мінімальним застосуванням металу. Приводячись у рух зусиллями пари волів, він міг здолати сотні верст із навантаженням до 100 пудів солі або збіжжя. Термін згадується в писемних джерелах серед. 15 ст. Походить від угор. mazca й означає "великий купецький віз, запряжений волами". Більшість чумацьких шляхів проходили в пд. напрямку, з’єднуючи внутр. регіони України з узбережжями Чорного та Азовського морів, багатими на сіль і рибу. Варто зазначити, що напрямки залізниць, збудованих у 1860—70-ті рр., як правило, майже збігалися з напрямками старих чумацьких шляхів. Шляхи часто перетиналися великими й малими річками. Через вузькі річки чумаки переправлялися вбрід або мостили гаті, через широкі — перевозили волів та вози поромами. Так, у 18 ст. нараховувалося 22 переправи через Дніпро і 9 — через Пд. Буг. У серед. 19 ст. однією з найбільших переправ через Дніпро була Бериславська (в районі м. Берислав). Протягом 1847—58 нею щорічно переправлялися в середньому 37 тис. возів із сіллю. Крім того, приватні пороми перевозили ще бл. 25 тис. возів із сіллю щороку. На поромі вміщалися 40 навантажених возів із волами. Рух чумацьких валок було чітко організовано. Вирушаючи в дорогу до сходу сонця, за день валка проходила в середньому 15—20 верст, що визначалося погодними умовами. В залежності від протяжності шляху валки робили 2—3 ходки за сезон. Соціонормативна к-ра Ч. формувалася під впливом норм як звичаєвого, так і писаного права. Маючи у своїй основі напіввійськ. організацію купецьких караванів доби раннього середньовіччя, пізніше чумацька професійна громада зазнала значного впливу як козацької, так і цехової організації. Соціальна організація чумацької валки виявилася надзвичайно стійкою і життєздатною, проіснувавши практично без змін до серед. 19 ст. Вона занепала лише тоді, коли докорінно змінилися соціально-екон. умови і, певною мірою, психологія широких верств укр. населення. Етикетна к-ра промислу, порядок укладання угод, взаємини з укр. населенням (сільс. громадами, козаками, шляхтою), представниками ін. етносів (насамперед татарами, поляками, євреями, росіянами) базувалися виключно на нормах "чумацького звичаю", який визначав місце Ч. в соціальній стратифікації суспільства, його етнічну й корпоративну самоідентифікацію. Духовна к-ра Ч. була к-рою окремої професійної групи. Про це свідчать певні відмінності чумацьких фольклору, ритуалів, обрядів та звичаїв від загальноукраїнських, а саме: наділення надприродними властивостями вола, півня; пережитки традицій прадавніх чол. громад (наділення надприродною силою отамана валки, розвинена кругова порука); розгалужена ритуалізація повсякденного життя, характерна для всіх традиційних промислів доби середньовіччя. |