Бібліографічне посилання: Синиця Є.В.
ЧЕРНЯХІВСЬКА КУЛЬТУРА [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Cherniakhivska_k_ra (останній перегляд: 29.03.2024) Енциклопедія історії України ( Т. 10: Т-Я ) в електронній біблотеці
ЧЕРНЯХІВСЬКА КУЛЬТУРА
ЧЕРНЯХІВСЬКА КУЛЬТУРА — одне з найяскравіших археол. явищ пізньорим. часу (3 — поч. 5 ст.). Пам’ятки Ч.к. залишені різноетнічним населенням, яке проживало на півдні Сх. Європи (у лісостеповій та степовій частинах України, на території сучасних Бєлгородської та Курської областей РФ, у Молдові, значній частині Румунії; румун. пам’ятки частіше називають к-рою Синтана-де-Муреш). Епонімну пам’ятку, могильник у с. Черняхів (нині село Кагарлицького р-ну Київ. обл.; див. Черняхів), відкрив 1900—01 В.Хвойка. Натепер відомо понад 3,5 тис. черняхівських пам’яток. В ареалі Ч.к. дослідники виділяють кілька локальних варіантів, серед яких найбільш яскраво вирізняються такі: Волинь та Середнє Подніпров’я; Пн.-Зх. Причорномор’я; Середня і Верхня Наддністрянщина (пам’ятки типу Черепин-Теремці; див. Черепин); міжріччя Нижнього Дністра та Дунаю. Ч.к. притаманні великі відкриті поселення, розташов. на зручних для ведення землеробського госп-ва ландшафтних ділянках; городища є винятками (відомо лише 3 пам’ятки). На поселеннях відомі як заглиблені, так і наземні споруди, що значно різняться за розмірами, конструкціями стін, типами опалювальних споруд. У причорномор. зоні домінують багатокамерні кам’яні споруди із внутр. дворами, населення дністро-дунайського міжріччя користувалося здебільшого наземними глинобитними житлами, для пам’яток Верхнього та Середнього Подністров’я характерні невеликі заглиблені споруди, практично повсюдно в черняхівському ареалі трапляються наземні "довгі будинки", розділені на житлову та госп. частини. Певні типи споруд у різних комбінаціях здебільшого співіснують у межах однієї пам’ятки. Поруч із житловими спорудами існували ями-комори, наземні госп. будівлі, майстерні, гончарні та залізоплавильні горни та ін. Характерною рисою Ч.к. є великі біритуальні могильники, що містять поховання за різноманітними видами обрядів кремації та інгумації, вміщені в різні типи могильних споруд. Гол. культурооб’єднавчим елементом Ч.к. є високоякісний керамічний посуд, виготовлений на гончарному крузі та обпалений у горнах за провінційно-рим. зразками. Поруч із гончарним посудом у побуті використовували також ліплений від руки. Частка гончарного посуду поступово зростала з часом і на пам’ятках періоду розквіту Ч.к. (серед. — 2-га пол. 4 ст.) становила зазвичай понад 80 %, хоча у певних регіонах ліпна кераміка залишалася панівною і в цей час. Матеріали Ч.к. свідчать про високорозвинену металообробку (зокрема ювелірну справу), спеціалізоване косторізне ремесло, виготовлення жорен тощо. На поселенні Комарів (Кельменецький р-н Чернів. обл.) досліджений єдиний у всьому Європ. Барбарикумі (варварському світі Європи, що існував поза межами Рим. імперії) склоробний осередок. Хоча Ч.к. характеризують як "культуру римських впливів", або "провінційно-римську культуру", вироби черняхівських ремісників — це доволі своєрідний комплекс, який дає можливість відокремити ці старожитності і від власне к-ри рим. провінцій, і від пам’яток решти європ. варварів. Екон. підґрунтям для існування в середовищі носіїв Ч.к. спеціалізованого ремесла було розвинуте комплексне сільське госп-во, що базувалося на орному рільництві з використанням т. зв. важкого плуга, запозиченого від антич. населення. Можливість отримувати стабільні високі врожаї з родючих ґрунтів робила непотрібними порівняно часті переселення / госп. мікроміграції, про що свідчать тривалі (зазвичай — 100—150 років) періоди існування поселень та функціонування могильників. Важливу роль в економіці носіїв Ч.к. відігравали також обмінні операції, як внутрішні, так і зовнішні. Чималу кількість ремісничих виробів та харчів (насамперед вино та олію в амфорній тарі, знахідки котрої є пересічними на пам’ятках Ч.к.) черняхівське населення отримувало, слід думати, також через інститут федератських стипендій, виплачуваних Рим. імперією (див. Рим Стародавній) східноєвроп. варварам; частина стипендій надходила у грошовому вигляді. Археол. контекст монетних знахідок в ареалі Ч.к. (доволі численні скарби), проте, свідчить, що срібні рим. монети використовували здебільшого як засіб накопичення, а не обігу. Строкатість старожитностей Ч.к. спонукала дослідників до висновку, що у складі її носіїв були представники різних етнічних груп. За специфікою ліпного керамічного посуду, певними рисами домобудування та поховального обряду, а також деяких виробів з металу і кістки розрізняють черняхівські пам’ятки вельбарської та пшеворської традицій (германські; див. Вельбарська культура, Пшеворська культура), київ. традиції (предки слов’ян; див. Київська культура, Слов’яни (давні)), пізньоскіфсько-сарматської (див. Сармати) та гетської (див. Гети) традицій. Специфічні культ. риси, притаманні германцям, зустрічаються в ареалі Ч.к. практично повсюдно (із найбільшою концентрацією на Волині), ін. етнокульт. традиції більш локальні (київська — на пн. сх. черняхівського ареалу, пізньоскіфсько-сарматська — на пд. сх., а також у примор. смузі між Дніпром та Дністром, гетська — між пониззям Дністра та Дунаєм). Формування Ч.к. пов’язують з інтенсивними контактами східноєвроп. варварів з Рим. імперією в ході Готських (Скіфських) війн 230—270-х рр. Розквіт черняхівських старожитностей (серед. — 3-тя чв. 4 ст.) припадає на період існування т. зв. д-ви Германаріха, що інституалізувала політ. панування готів над рештою варварів регіону, забезпечила відносну внутр. воєнно-політ. стабільність, а також сталі економічно вигідні контакти з Рим. імперією. Початок руйнації Ч.к. (рубіж 4—5 ст.) припадає на час вторгнення гунів (бл. 375), які завдали низку воєнних поразок готам, що спричинило втрату готами політ. зверхності в регіоні та відтік значної кількості носіїв Ч.к. в Подунав’я. Більш вагомим наслідком цих подій стали руйнація системи зв’язків із середземномор. цивілізаційним осередком (Рим. імперією) та переселення в ареал Ч.к. населення, яке значно поступалося за рівнем розвитку носіям черняхівських старожитностей. |