ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1    Том (Україна - Українці) Кн. 2
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ЖОВКВА

  Бібліографічне посилання: Капраль М.М. ЖОВКВА [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Zhovkva (останній перегляд: 28.03.2024)
Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці

ЖОВКВА

ЖОВКВА (у 1951–1991 – Нестеров) – місто Львівського р-ну Львівської обл. Населення 13,6 тис. осіб (2014). Попередником міста Жовкви було село Винники, засноване на майбутній міській території, очевидно, ще в княжі часи. Перша задокументована звістка про нього датується 1395. Назву поселення дослідники пов’язують з виноробним промислом. У 1560 село стало власністю родини Жолкевських. Локація міста поруч з селом відбулася наприкінці 16 ст. за ініціативи польного коронного гетьмана Станіслава Жолкевського. З 1598 велася міська книга, де поселення фігурує як "місто Винники або Нова Жовква". З плином часу топонім Жовква закріпилося за містом, а село Винники стало його північним передмістям. Формально Жовква отримала міські права за привілеєм польського короля Сигізмунда ІІІ від 22 лютого 1603.

Жовква складалася з трьох основних частин: замок Жолкевських, оточене укріпленнями середмістя та передмістя. Композиційна вісь міського простору проходила через замок, Ринок та головну вулицю (сучасно вул. Запорізька), що вела до Жидівської брами. З північного боку до ринкової площі прилягав квартал будинків з суцільною аркадою ренесансного типу. Важливими композиційними елементами Жовкви стали сакральні об’єкти: костьол св. Лаврентія; церква Різдва Богородиці (пізніше – василіанський монастир; див. Жовківський монастир Різдва Христового), синагога і домініканський костьол.

Поза мурами міста спершу активніше розвивалося Львівське передмістя, вздовж дороги до головного міста Руського воєводства. Друге – Глинське (пізніше Краківське) – передмістя ще в 1640-х рр. іменувалося Новим. 1606 на південь від міських мурів був закладений звіринець площею в кілька десятків гектарів, де господар міста С. Жолкевський збирався полювати на велику звірину й одночасно розбити ландшафтний парк для відпочинку. В огородженому просторі вільно жили олені, серни та інші тварини. Жовква у 18 ст. неодноразово зазнавала руйнувань та втрат серед населення передовсім через пожежі, меншою мірою – через постої військ та епідемії (найзначніша 1770). Найбільш руйнівною виявилася пожежа 17 червня 1718, коли вигоріли вся східна частина середмістя.

Міський устрій Жовкви наближався до устрою сусіднього великого міста Львова. У місті урядували війт та чотири райці, які обиралися на рік. Перший райця керував Жовквою три місяці (тоді він іменувався бурмистром), потім, на другий квартал, його змінював інший райця. Судову владу здійснював війт разом з колегією з шести лавників, розглядаючи серед усього й кримінальні справи, відповідно до норм магдебурзького права. Великий вплив на вибори міських урядників мав власник Жовкви – саме він безпосередньо обирав війта та одного з чотирьох райців.

За реєстром подимного податку (див. Подимне) за 1743 у середмісті та на Львівському передмісті налічувалося 256 будинків. З них у середмісті – 219 (150 єврейських і 69 християнських), на передмісті – 37 будинків (18 та 19, відповідно). Можна припустити, що місто з передмістями у середині 17 ст. могло заселяти 5 тис. осіб, а в 2-й половині 17 – 18 ст. – вже тільки 3–4 тис. осіб.

Характерною особливістю Жовкви, у порівнянні з Львовом та іншими містами, заснованими давніше, була відсутність "національних" (етнічних) кварталів, де масово проживали б представники однієї громади та не допускалися б інші етноси й релігії. Приватні власники міста, будучи римо-католиками, керувалися засадами релігійної толерантності, прагнучи привабити якнайбільше потенційних мешканців до новозаснованої Жовкви.

Після переходу Галичини до складу Австрійських Габсбургів імперії (1772), Жовква тривалий час була адміністративним центром (1773–82 – дистрикту в межах Львівського округу (циркулу), 1793–1849 – Жовківського округу). Місто стало також центром судового та податкового округу.

У 1890 відбулося приєднання села Винники. На кінець 19 ст. територія міста в адміністративно-просторовому плані поділялася на шість частин: Середмістя, Львівське передмістя, Широке передмістя, Туринецьке передмістя, Глинське передмістя, Винники. Наприкінці 18 – у 1-й половині 20 ст. Жовква – типове аграрно-торгівельне місто Галичини, мешканці котрого займалися городництвом, рільництвом, шинкуванням спиртних напоїв, ремеслами й торгівлею.

Прокладення залізничної колії наприкінці 19 ст. та облаштування нової якісної дороги Львів – Варшава, що пройшла через Жовкву, сприяли швидкому розвитку виробництва та промисловості. Передовсім важливо згадати про склозавод Лілієна, який розташувався на західній околиці Глинського передмістя. Жовква віддавна славилася порцеляновими виробами. Відомо, що наприкінці 18 ст., за сприяння князя Міхала Радзивілла, тут діяла порцелянова мануфактура.

Населення міста в австрійський час зростає – як завдяки природному приросту, так й міграційним потокам. У 1787 у Жовкві нараховувалося 4,5 тис., у 1877 – 6,5 тис., у 1910 – 9,5 тис. осіб. Етноконфесійне обличчя міста визначало єврейське населення, яке становило від 60 % у 1860-х рр., до 40 % у 1910-х рр. Ситуація не змінювалася кардинально до середини 20 ст.: восени 1941 в окупованій німцями Жовкві нараховувалося 4686 (44,0 %) євреїв; 3539 (33,2 %) українців, 2347 (22,0 %) поляків, 50 (0,5 %) німців.

Під час Першої світової війни місто у вересні 1914 зайняли російські війська. Австро-Угорщина повернула контроль над містом у червні 1915. Від 1 листопада 1918 до 16 травня 1919 місто перебувало під адміністрацією Західноукраїнської Народної Республіки. У міжвоєнний період Жовква отримала статус повітового міста Львівського воєводства у складі Польщі.Друга світова війна, німецька окупація, входження Західної України до складу УРСР та СРСР спричинили значні зміни в соціальному, національному, громадському житті Жовкви. У 1942 на території єврейського кварталу було організоване гетто, у 1943 близько 3500 євреїв розстріляли на жовківському стрільбищі. Внаслідок винищення євреїв нацистами 1943 та примусового переселення поляків до Польщі в 1944–46 серед місцевого люду почали переважати українці. Кількість жовківчан зростала за рахунок переселенців з Закерзоння. Решта новоприбулих – це здебільшого українці й росіяни з УРСР та інших республік СРСР, котрі потрапили до міста в процесі його радянізації. Наслідком військових дій були зруйновані не тільки окремі будинки міста, але й цілі квартали, розташовані на території ренесансного середмістя.

У 1951 Жовкву перейменували на Нестеров, на честь російського пілота П.Нестерова, який у 1914 неподалік від міста здійснив перший таран. У 1977 на території середмістя для опіки над пам’ятками Жовкви була створена філія Львівського державного історико-архітектурного заповідника, а 1994 на її основі – "Жовква", історико-архітектурний заповідник.

Характерною особливістю розвитку містобудівного укладу Жовкви кінця 20 – початку 21 ст. стало припинення роботи великих промислових підприємств. Натомість значно зросла питома вага сфери послуг і туризму. Жовква залишається передусім центром адміністративного, побутового, освітнього, лікарняного обслуговування населення району. З іншого боку, велика кількість пам’яток архітектури, містобудування, історії, ландшафту, унікальність планувально-просторового укладу ренесансного міста 17 ст. та його трансформації в 19–20 ст. зумовлюють розвиток Жовкви як туристичного міста-музею, пов’язаного з визначними особами та подіями України й Польщі.

У 2020 внаслідок реалізації в Україні адміністративно-територіальної реформи та укрупнення районів Жовква втратила статус районного центру, ставши центром Жовківської об’єднаної територіальної громади.

Основні пам’ятки архітектури: Жовківський замок (закладений наприкінці 16 ст.); костел св. Лаврентія (17 ст.), Василіанський монастир (17–20 ст.; при ньому діяла Жовківська друкарня), Домініканський монастир (17–18 ст.), синагога (кінець XVII ст.), дерев’яна церква Св. Трійці (18 ст.), внесена 2013 до Списку світової спадщини ЮНЕСКО.

З містом пов’язані відомі історичні особи: Йов Кондзелевич; Ян ІІІ Собєський; Іван Руткович; Михайло Король –адвокат, доктор права, громадсько-політичний діяч, провідник місцевої української громади, голова "Руської Ради"; отець Яким Фещак – капелан УГА, редактор журналу УГКЦ "Місіонар"; Герш Лаутерпахт — юрист, один із авторів концепції прав людини як норми міжнародного права; Маріанна Кіяновська– українська поетеса, прозаїк, перекладачка.

дата публікації: 2021 р.
остання редакція: 2021 р.

Література:
  1. Schneider A. Starożytności miasta Żółkwi krótko opisane na pamiątkę obchodu uroczystości odnowienia kościoła farnego w tem mieście dnia 12. września 1867 r. Lwów, 1867
  2. Barącz S. Pamiątki miasta Żółkwi. 2-e wyd. Lwów, 1877
  3. Zubrzycki Sas J. Żółkiew. Studyum architektoniczne. Kraków, 1901
  4. З минулого Жовкви. Жовква, 1930
  5. Каліка Я.Ф., Яремич Г.Р. Нестеров: Путівник. Львів, 1990
  6. Motak M. Uwagi o rozplanowaniu przestrzennym Żółkwi i Stanisławowa – magnackich założeń miejsko-rezydencjonalnych okresu renesansu. В кн.: Sprawozdania z posiedzień komisji naukowych PAN, oddział w Krakowie. T. 38, z. 2. Kraków, 1994
  7. Посацький Б. Просторовий розвиток Жовкви у контексті транскордонних зв’язків між Україною і Польщею. В кн.: Історична, мистецька та архітектурна спадщина Жовкви: проблеми охорони, реставрації та використання. Жовква – Львів, 1998
  8. Gąsiorowski S. Chrześcijanie i Żydzi w Żółkwi w XVII i XVIII wieku. Kraków, 2001 (Prace Komisji historii i kultury Żydów. T. 4)
  9. Бевз М., Оконченко О., Оконченко І. Розвиток системи міських укріплень Жовкви у XVI–XVIII століттях. В кн.: Записки Наукового товариства імені Шевченка. Т. 249. Львів, 2005
  10. Парцей М. Стародавня Жовква. Львів, 2005
  11. Слободян В. Українські церкви Жовкви від найдавніших часів до середини ХХ ст. В кн.: Жовква крізь століття. Матеріали наук. конференції, присвяч. 15-й річниці утворення ДІАЗу в Жовкві 22–24 квітня 2010 р. Вип. 1. Жовква, 2010
  12. Незалежний культурологічний часопис «Ї». Ч. 67: Жовква Żółkiew, Scholkew, זשולקווה. Львів, 2012
  13. Атлас українських історичних міст. Т. 3: Жовква. Львів, 2016
  14. Капраль М. Історико-урбаністичний розвиток Жовкви від заснування до кінця XVІІI ст. В кн.: Український археографічний щорічник. Нова серія. Вип. 19-20. К., 2016

див. також ресурси Електронної бібліотеки “Україніка” (НБУВ)



Посилання:
  • АВСТРІЙСЬКИХ ГАБСБУРГІВ ДЕРЖАВА
  • АВСТРО-УГОРЩИНА
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ГАЛИЧИНА
  • КОНДЗЕЛЕВИЧ ЙОВ
  • ЛАВНИКИ
  • ЛЬВІВ
  • ЛЬВІВСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-АРХІТЕКТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК.
  • МАГДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО
  • НЕСТЕРОВ ПЕТРО МИКОЛАЙОВИЧ
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • ПОДИМНЕ
  • РАЙЦІ
  • РУСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • РУТКОВИЧ ІВАН
  • СИГІЗМУНД ІІІ ВАЗА
  • ЯН ІІІ СОБЄСЬКИЙ
  • ЗАКЕРЗОННЯ
  • ЖОЛКЕВСЬКИЙ СТАНІСЛАВ
  • ЖОВКІВСЬКА ДРУКАРНЯ
  • ЖОВКІВСЬКИЙ МОНАСТИР РІЗДВА ХРИСТОВОГО
  • ЖОВКВА, ІСТОРИКО-АРХІТЕКТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК
  • ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА (ЗУНР)

  • Пов'язані терміни:
  • БАРОНЧ САДОК
  • ЧЕРВОНОГРАД, МІСТО ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛ.
  • ДОСИФЕЙ (ДОСОФТЕЙ) СУЧАВСЬКИЙ
  • ДРУКАРСТВО І КНИГОВИДАННЯ В УКРАЇНІ
  • ІКОНИ, УКРАЇНСЬКІ ІКОНИ
  • ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНІ ЗАПОВІДНИКИ
  • ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ МИХАЙЛО
  • КОНДЗЕЛЕВИЧ ЙОВ
  • КРИП'ЯКЕВИЧ ІВАН ПЕТРОВИЧ
  • КРОХМАЛЬ НАХМАН
  • КУЛИКІВ
  • ЛИСТОПАДОВА НАЦІОНАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНА РЕВОЛЮЦІЯ В ГАЛИЧИНІ 1918.
  • ЛЬВІВСЬКА ОБЛАСТЬ
  • МІЖНАРОДНА РАДА З ПИТАНЬ ОХОРОНИ ПАМ'ЯТОК І ВИЗНАЧНИХ МІСЦЬ
  • МИШУГА ЛУКА
  • НЕСТЕРОВ ПЕТРО МИКОЛАЙОВИЧ
  • ОЛЕСЬКИЙ ЗАМОК
  • ПАЛІЙ (ГУРКО) СЕМЕН ПИЛИПОВИЧ
  • ПОЛЬСЬКО-РАДЯНСЬКА ВІЙНА 1939
  • РУТКОВИЧ ІВАН
  • ШНАЙДЕР АНТОН
  • СОБЕСЬКИЙ ЯКІВ
  • СТУПНИЦЬКИЙ ІВАН-САТУРНІН
  • ТОВАРИСТВО ЛЕВА
  • УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКА ВІЙНА 1918–1919, ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКА ВІЙНА 1918–1919
  • ВАСИЛІАНИ
  • ВІДРОДЖЕННЯ І УКРАЇНА
  • ВРОЦЛАВСЬКА ДОРОГА
  • ВИННИКИ
  • ЗАПИСКИ ЧИНА СВ. ВАСИЛІЯ ВЕЛИКОГО
  • ЖОЛКЕВСЬКИЙ СТАНІСЛАВ
  • ЖОЛКІВ
  • ЖОВКВА, ІСТОРИКО-АРХІТЕКТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)