Бібліографічне посилання: Капраль М.М.
ЖОВКВА [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Zhovkva (останній перегляд: 28.03.2024) Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці
ЖОВКВА
ЖОВКВА (у 1951–1991 – Нестеров) – місто Львівського р-ну Львівської обл. Населення 13,6 тис. осіб (2014). Попередником міста Жовкви було село Винники, засноване на майбутній міській території, очевидно, ще в княжі часи. Перша задокументована звістка про нього датується 1395. Назву поселення дослідники пов’язують з виноробним промислом. У 1560 село стало власністю родини Жолкевських. Локація міста поруч з селом відбулася наприкінці 16 ст. за ініціативи польного коронного гетьмана Станіслава Жолкевського. З 1598 велася міська книга, де поселення фігурує як "місто Винники або Нова Жовква". З плином часу топонім Жовква закріпилося за містом, а село Винники стало його північним передмістям. Формально Жовква отримала міські права за привілеєм польського короля Сигізмунда ІІІ від 22 лютого 1603. Жовква складалася з трьох основних частин: замок Жолкевських, оточене укріпленнями середмістя та передмістя. Композиційна вісь міського простору проходила через замок, Ринок та головну вулицю (сучасно вул. Запорізька), що вела до Жидівської брами. З північного боку до ринкової площі прилягав квартал будинків з суцільною аркадою ренесансного типу. Важливими композиційними елементами Жовкви стали сакральні об’єкти: костьол св. Лаврентія; церква Різдва Богородиці (пізніше – василіанський монастир; див. Жовківський монастир Різдва Христового), синагога і домініканський костьол. Поза мурами міста спершу активніше розвивалося Львівське передмістя, вздовж дороги до головного міста Руського воєводства. Друге – Глинське (пізніше Краківське) – передмістя ще в 1640-х рр. іменувалося Новим. 1606 на південь від міських мурів був закладений звіринець площею в кілька десятків гектарів, де господар міста С. Жолкевський збирався полювати на велику звірину й одночасно розбити ландшафтний парк для відпочинку. В огородженому просторі вільно жили олені, серни та інші тварини. Жовква у 18 ст. неодноразово зазнавала руйнувань та втрат серед населення передовсім через пожежі, меншою мірою – через постої військ та епідемії (найзначніша 1770). Найбільш руйнівною виявилася пожежа 17 червня 1718, коли вигоріли вся східна частина середмістя. Міський устрій Жовкви наближався до устрою сусіднього великого міста Львова. У місті урядували війт та чотири райці, які обиралися на рік. Перший райця керував Жовквою три місяці (тоді він іменувався бурмистром), потім, на другий квартал, його змінював інший райця. Судову владу здійснював війт разом з колегією з шести лавників, розглядаючи серед усього й кримінальні справи, відповідно до норм магдебурзького права. Великий вплив на вибори міських урядників мав власник Жовкви – саме він безпосередньо обирав війта та одного з чотирьох райців. За реєстром подимного податку (див. Подимне) за 1743 у середмісті та на Львівському передмісті налічувалося 256 будинків. З них у середмісті – 219 (150 єврейських і 69 християнських), на передмісті – 37 будинків (18 та 19, відповідно). Можна припустити, що місто з передмістями у середині 17 ст. могло заселяти 5 тис. осіб, а в 2-й половині 17 – 18 ст. – вже тільки 3–4 тис. осіб. Характерною особливістю Жовкви, у порівнянні з Львовом та іншими містами, заснованими давніше, була відсутність "національних" (етнічних) кварталів, де масово проживали б представники однієї громади та не допускалися б інші етноси й релігії. Приватні власники міста, будучи римо-католиками, керувалися засадами релігійної толерантності, прагнучи привабити якнайбільше потенційних мешканців до новозаснованої Жовкви. Після переходу Галичини до складу Австрійських Габсбургів імперії (1772), Жовква тривалий час була адміністративним центром (1773–82 – дистрикту в межах Львівського округу (циркулу), 1793–1849 – Жовківського округу). Місто стало також центром судового та податкового округу. У 1890 відбулося приєднання села Винники. На кінець 19 ст. територія міста в адміністративно-просторовому плані поділялася на шість частин: Середмістя, Львівське передмістя, Широке передмістя, Туринецьке передмістя, Глинське передмістя, Винники. Наприкінці 18 – у 1-й половині 20 ст. Жовква – типове аграрно-торгівельне місто Галичини, мешканці котрого займалися городництвом, рільництвом, шинкуванням спиртних напоїв, ремеслами й торгівлею. Прокладення залізничної колії наприкінці 19 ст. та облаштування нової якісної дороги Львів – Варшава, що пройшла через Жовкву, сприяли швидкому розвитку виробництва та промисловості. Передовсім важливо згадати про склозавод Лілієна, який розташувався на західній околиці Глинського передмістя. Жовква віддавна славилася порцеляновими виробами. Відомо, що наприкінці 18 ст., за сприяння князя Міхала Радзивілла, тут діяла порцелянова мануфактура. Населення міста в австрійський час зростає – як завдяки природному приросту, так й міграційним потокам. У 1787 у Жовкві нараховувалося 4,5 тис., у 1877 – 6,5 тис., у 1910 – 9,5 тис. осіб. Етноконфесійне обличчя міста визначало єврейське населення, яке становило від 60 % у 1860-х рр., до 40 % у 1910-х рр. Ситуація не змінювалася кардинально до середини 20 ст.: восени 1941 в окупованій німцями Жовкві нараховувалося 4686 (44,0 %) євреїв; 3539 (33,2 %) українців, 2347 (22,0 %) поляків, 50 (0,5 %) німців. Під час Першої світової війни місто у вересні 1914 зайняли російські війська. Австро-Угорщина повернула контроль над містом у червні 1915. Від 1 листопада 1918 до 16 травня 1919 місто перебувало під адміністрацією Західноукраїнської Народної Республіки. У міжвоєнний період Жовква отримала статус повітового міста Львівського воєводства у складі Польщі.Друга світова війна, німецька окупація, входження Західної України до складу УРСР та СРСР спричинили значні зміни в соціальному, національному, громадському житті Жовкви. У 1942 на території єврейського кварталу було організоване гетто, у 1943 близько 3500 євреїв розстріляли на жовківському стрільбищі. Внаслідок винищення євреїв нацистами 1943 та примусового переселення поляків до Польщі в 1944–46 серед місцевого люду почали переважати українці. Кількість жовківчан зростала за рахунок переселенців з Закерзоння. Решта новоприбулих – це здебільшого українці й росіяни з УРСР та інших республік СРСР, котрі потрапили до міста в процесі його радянізації. Наслідком військових дій були зруйновані не тільки окремі будинки міста, але й цілі квартали, розташовані на території ренесансного середмістя. У 1951 Жовкву перейменували на Нестеров, на честь російського пілота П.Нестерова, який у 1914 неподалік від міста здійснив перший таран. У 1977 на території середмістя для опіки над пам’ятками Жовкви була створена філія Львівського державного історико-архітектурного заповідника, а 1994 на її основі – "Жовква", історико-архітектурний заповідник. Характерною особливістю розвитку містобудівного укладу Жовкви кінця 20 – початку 21 ст. стало припинення роботи великих промислових підприємств. Натомість значно зросла питома вага сфери послуг і туризму. Жовква залишається передусім центром адміністративного, побутового, освітнього, лікарняного обслуговування населення району. З іншого боку, велика кількість пам’яток архітектури, містобудування, історії, ландшафту, унікальність планувально-просторового укладу ренесансного міста 17 ст. та його трансформації в 19–20 ст. зумовлюють розвиток Жовкви як туристичного міста-музею, пов’язаного з визначними особами та подіями України й Польщі. У 2020 внаслідок реалізації в Україні адміністративно-територіальної реформи та укрупнення районів Жовква втратила статус районного центру, ставши центром Жовківської об’єднаної територіальної громади. Основні пам’ятки архітектури: Жовківський замок (закладений наприкінці 16 ст.); костел св. Лаврентія (17 ст.), Василіанський монастир (17–20 ст.; при ньому діяла Жовківська друкарня), Домініканський монастир (17–18 ст.), синагога (кінець XVII ст.), дерев’яна церква Св. Трійці (18 ст.), внесена 2013 до Списку світової спадщини ЮНЕСКО. З містом пов’язані відомі історичні особи: Йов Кондзелевич; Ян ІІІ Собєський; Іван Руткович; Михайло Король –адвокат, доктор права, громадсько-політичний діяч, провідник місцевої української громади, голова "Руської Ради"; отець Яким Фещак – капелан УГА, редактор журналу УГКЦ "Місіонар"; Герш Лаутерпахт — юрист, один із авторів концепції прав людини як норми міжнародного права; Маріанна Кіяновська– українська поетеса, прозаїк, перекладачка. |