Бібліографічне посилання: Машкін О.М.
ЗАЛІЗНИЦІ, залізничні шляхи на українських територіях в 19–20 ст. [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Zaliznyci (останній перегляд: 28.03.2024) Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці
ЗАЛІЗНИЦІ, ЗАЛІЗНИЧНІ ШЛЯХИ НА УКРАЇНСЬКИХ ТЕРИТОРІЯХ В 19–20 СТ.
ЗАЛІЗНИЦІ, залізничні шляхи на українських територіях в 19–20 ст. На укр. землях, що перебували в складі Австрійс. імперії (з 1867 – Австро-Угорщина), першу залізницю – Львів–Перемишль (нині м. Пшемисль, Польща) – побудовано 1861. На укр. теренах, що були в межах кордонів Російської імперії, спорудження першої держ. залізниці Одеса–Паркани (нині тер. Молдови)–Ольвіопіль (нині в межах м. Первомайськ)–Балта (залізнична ст. за 8 км від Балти) почали планувати ще 1845–50, але всі тодішні проекти не були реалізовані у зв'язку з початком Сх. (Крим.) війни 1853–56 (див. Кримська війна 1853–1856) та з інших, передусім фінансових, причин. Від кін. 60-х до серед. 70-х рр. 19 ст. було передано для експлуатації понад 4 тис. верст залізничних шляхів. За даними 1890–91, заг. протяжність залізничних шляхів на підвладних Рос. імперії укр. тер. становила 7572 версти, з них 4992 припадало на приватний і 2580 – на держ. сектори. Повністю приватними були: Донец., Курсько-Київ., Лозово-Севастопольська, Пд.-Зх. та Фастівська З. Частково приватними були: Катерининська, Курсько-Харково-Азовська, Лібаво-Роменська та Харково-Миколаїв. З. На поч. 20 ст. мережа З. ще більше розширилася (90 % з них створювалися або утримувалися на держ. кошти). 1917 їх заг. протяжність становила 20 тис. верст. У період громадянської війни в Україні 1917–1921 багато залізничних шляхів було виведено з ладу. За роки перших рад. п'ятирічок (див. П'ятирічні плани) залізничні шляхи в УСРР було відбудовано та розширено. В межах УРСР у 80-х роках 20 ст. знаходились залізниці: Пд.-Зх. (перший рух поїздів у межах тогочасної Пд.-Зх. залізниці відкрито 1870; сполучала Донбас, Криворіжжя й Придніпров'я з центр. й зх. ч. УРСР, з'єднувала, зокрема, Київ з Москвою; мала 5 відділків, заг. довжина 4637 км), Пд. (в тогочасних межах організована 1901; зв'язувала в єдиний нар.-госп. вузол Донбас і Придніпров'я з пром. р-нами центру та європ. пн. СРСР з Кавказом; 5 відділків, заг. довжина 3493 км), Львівська (організована 1939; 1953 об'єднана з Ковельською залізницею та Чернівецьким відділком Кишинівської залізниці; здійснювала транзитні зв'язки з багатьма європ. д-вами; 5 відділків), Донецька (створена 1953 шляхом об'єднання Пн.-Донецької та Пд.-Донецької залізниць; сполучала р-ни Кавказу та Нижнього Поволжя з р-нами Пд., Пд.-Заходу, Зх. та центру СРСР; 7 відділків, заг. довжина 2860 км), Одеська (перша в Україні залізниця; виконувала експортно-імпортні перевезення – взаємодіяла з Одес., Іллічівським, Мико-лаїв., Херсон., Ізмаїльським портами; заг. довжина 4090 км) та Придніпровська (зв'язувала Донбас з Криворізьким залізорудним басейном, курорти Криму з усією мережею залізниць СРСР; 4 відділки). У 50–60-х рр. 20 ст. як Пд., так і Пд.-Зх. З. були повністю електрифіковані, почалося їх забезпечення тепло- й електровозами, а від 1971 – системами автоблокування й напівавтоблокування. Зі здобуттям Україною незалежності її залізнична галузь стала підпорядковуватися виключно КМ України. |