ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1    Том (Україна - Українці) Кн. 2
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ЗАКАРПАТСЬКА УКРАЇНА, ЗАКАРПАТТЯ

  Бібліографічне посилання: Віднянський С.В. ЗАКАРПАТСЬКА УКРАЇНА, Закарпаття [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Zakarpatska_Ukraina (останній перегляд: 29.03.2024)
Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці

ЗАКАРПАТСЬКА УКРАЇНА, ЗАКАРПАТТЯ

ЗАКАРПАТСЬКА УКРАЇНА, Закарпаття – істор. назва тер. сучасної Закарпатської області. Найдавніші сліди присутності людини на цих землях виявлено поблизу смт Королеве, тут в 20-метрових геол. нашаруваннях знайдено 16 горизонтів залягання кам'яних виробів, що датуються раннім, середнім та пізнім палеолітом (див. Королево). Найдавніші кам'яні вироби датуються 1 млн років тому й належать Homo erectus. Стоянка поблизу смт Королево є найдавнішою з відомих в Україні стоянок первісної людини. Особливо швидко Закарпаття почало заселятися в період неоліту (6–4 тис. до н. е.). Тут знайдено чимало предметів часів мідного віку, бронзового віку та залізного віку. Помірно континентальний клімат і природні багатства Закарпаття роблять цю місцевість привабливою для проживання. Тут свого часу осіли фракійські племена, які залишили після себе пам'ятки куштановицької культури, та кельти, репрезентовані пам'ятками латенської к-ри (див. Латенські пам'ятки). Вчені вважають, що в Закарпатті в 3–1 ст. до н. е. склалася змішана кельто-фракійська к-ра, на основі якої утворився досить стійкий симбіоз племен, що проіснував бл. 200 років і сприяв поширенню цивілізаційних досягнень із зх. на укр. тер. Пізніше на Закарпатті з'явилися бастарни (їхня етнічна приналежність не з'ясована). В 2 ст. н. е. ч. Закарпаття була приєднана до рим. провінції Дакія. В часи Великого переселення народів через Закарпаття проходили гуни й авари. На Закарпатті побували герм. племена, в т. ч. гепіди. З перших століть н. е. почалося розселення слов'ян. За археол. даними, з 2 ст. н. е. тут міцно осіло хліборобське слов'ян. нас. – білі хорвати (див. Хорвати), матеріальна й духовна к-ра яких була тісно пов'язана з к-рою східнослов'ян. племен, що населяли Прикарпаття, Волинь, Придністров'я і Придніпров'я. В 9–10 ст. Закарпаття входило до складу Болг. д-ви, а з 2-ї пол. 10 ст. перебувало у сфері впливу Київської Русі, про що свідчить, зокрема, міграція сюди нас. із Прикарпаття. В "Повісті временних літ" є згадки про участь білих хорватів у війнах київ. князів проти Візантії та про похід вел. кн. київ. Володимира Святославича на білих хорватів 992. З того часу за Закарпаттям закріплюється назва "Русь". Після смерті вел. кн. київ. Володимира Святославича (1015) Закарпаття почав завойовувати угор. король Стефан I, його син Емеріх мав титул "князь русинів". На поч. 13 ст. всі землі Закарпаття опинилися під владою Угорщини. До поч. 20 ст. Закарпаття, перебуваючи в складі Угорщини, Австрії та Австро-Угорщини, мало назву "Угорська Русь". У 13–15 ст. сх. ч. Закарпаття колонізували волохи (румуни), а зх. – німці та словаки, водночас сюди збільшився потік селян-переселенців з укр. земель. Для захисту закарп. земель від татар. наскоків угор. феодали в 13–14 ст. замість києво-руської системи оборонних засік почали будувати тут замки, здатні витримувати тривалі облоги. Поступово в краї поширювалася адм.-тер. система Угорщини (жупи–комітати; тер. Закарпаття і прилеглі землі було поділено між 7 жупами і тільки 2 з них – Угочанська та Березька – охоплювали лише закарп. землі). В цілому поглиблювався процес феодалізації, утворювалися магнатські землеволодіння, причому панівна верства нас. в Закарпатті складалася з угорців, а кріпаками (див. Кріпацтво) тут були русини (українці). Не випадково закарп. русини-українці брали активну участь у повстаннях проти угор. феодалів, зокрема у Дожі Дєрдя повстанні 1514 та в нац.-визвол. війні, очоленій трансільванським кн. Ференцом II Ракоці (1703–11), за що отримали від останнього почесну назву "найвірнішого народу".

Тісні зв'язки Закарпаття з укр. землями ніколи не переривалися. Край у духовно-культ. й соціально-екон. відношеннях розвивався переважно тим самим шляхом, що й укр. землі на сх. від Карпат. Із Києва, Галича (давнього) та ін. рус. міст сюди доставлялися церк. книги, які потім переписувалися в монастирях краю. Закарпатці приїжджали до Києва, вчили слов'ян. грамоту в Києво-Печерському монастирі (див. Києво-Печерська лавра). Розширенню зв'язків краю з ін. укр. землями й розвитку к-ри та православ'я сприяли прихід і поселення в Мукачівській домінії наприкінці 14 ст. подільського кн. Федора Коріятовича. Він збудував у Мукачевому замок і монастир, поширив свою владу на Земплин (Земплийн) та Марамарош. За його правління за Карпати – на Загір'я – стало тікати від лихоліття чимало уродженців Галичини, Волині, Поділля, заселяючи Марамарощину, Бережанщину, Ужанщину та ін. тамтешні землі.

Коли після поразки від турец. війська султана Сулеймана I Кануні в битві під Могачем (1526) Угорщина була поділена між Османською імперією, Австрією та Трансільванським князівством, Закарпаття теж поділили: Пряшівщина та Ужгород опинилися під Австрією, а сх. частина – у складі Трансільванського князівства. Після австро-турец. війни 1683–99 за договором, підписаним на Карловицькому конгресі 1698–1699, до Австрії (з 1867 – Австро-Угорщина) відійшла і пд.-сх. ч. Закарпаття.

Зберегти свою мову і нац.-культ. самобутність закарп. русинам-українцям та укр. селянам, які переселилися на Закарпаття з ін. регіонів України, допомагала їхня реліг. окремішність у тамтешньому провладному катол. середовищі. Християнство сх. обряду поширилося на Закарпатті, вірогідно, ще за часів перебування цієї землі в межах Болгарії, під впливом діяльності Кирила і Мефодія. 1491 датується перша документальна згадка про правосл. єпархію в м. Мукачеве. 1646 укр. священство зх. (королів.) ч. Закарпаття прийняло католицизм у сх. обряді (див. Ужгородська церковна унія 1646). Служба Божа правилася на Закарпатті, як і на Західній Україні, укр. та церковнослов'ян. мовами. Однак після прийняття унії почалися конфлікти між православними й унійцями. Твердинею православ'я деякий час залишалася сх. ч. З.У. – Марамарощина, яка до 1720 в політ. відношенні належала Трансільванії (істор. обл. на пн. зх. Румунії). Від кін. 18 ст. унія була запроваджена по всьому Закарпаттю. В серед. та в 2-й пол. 19 ст. Закарпаття охопила хвиля нац.-культ. відродження. В цей час розгортають активну літ. й громад.-культ. діяльність "будителі" – І.Базилович, В.Довгович, М.Лучкай, О.Духнович, А.Добрянський, А.Кралицький, О.Павлович та ін., які черпали ідейно-худож. та сусп.-політ. імпульси переважно з політико-публіцистичних тв. рос. та укр. літ. Ч. інтелігенції З. У., не знайшовши застосування своїх інтелектуальних сил у краї, переїхали працювати до Російської імперії, де стали визнаними діячами науки і к-ри (П.Лодій, І.Земанчик, М.Балудянський, І.Орлай, Ю.Венелін та ін.), тоді як ін. ч., яка, за визначенням І.Франка, не порвала тісних зв'язків із простим народом і його мовою, а прагнула служити йому, очолила в 19 ст. процес нац.-культ. відродження краю й рух опору панівним колам Угорщини, що провадили політику мадяризації місц. населення. Щоправда, цей процес через низку причин набув досить відчутного русофільського забарвлення (див. Москвофільство), аж до утвердження як літературної "русинської мови", яка була, по суті, "язичієм" – сумішшю церковнослов'ян., рос. та укр. мов. Це призвело до того, що аж до поч. 20 ст. корінне укр. нас. Закарпаття не визнавало самоназву "українці" й називало себе "руснаками", "русинами", "руськими людьми" (див. Русинство політичне). Водночас завдяки діяльності "будителів" серед нас. Закарпаття набули поширення ідеї об'єднання слов'ян у боротьбі проти нац. та соціального гноблення. Зокрема, закарп. "будителям" – групі А.Добрянського–О.Духновича – належить ідея створення на правах "культурно-національної автономії" в рамках Австрійс. федеративної конституційної монархії окремого "коронного краю" закарп. і галицьких русинів. Ця ідея обґрунтовувалася посиланням на "кровну спорідненість" та "історичні права русинів". Угор. правлячі кола всіляко перешкоджали культ. й політ. зближенню закарпатців із галичанами, а після утворення 1867 Австро-Угорщини посилили курс на мадяризацію нас. краю, зокрема через підтримку греко-католиків (див. Українська греко-католицька церква) і заміну кирилиці лат. алфавітом. Бідою закарп. селянства після ліквідації кріпацтва 1848 (див. Селянська реформа 1848 в Галичині, на Буковині та Закарпатті) стали малоземелля й повна залежність від поміщиків та лихварів. Це змусило багатьох селян емігрувати до Пн. та Пд. Америки (за різними даними, кількість емігрантів із Закарпаття до США на 1914 становила від 100 до 300 тис. осіб). Не запобігла зубожінню закарпатців і Верховинська господарська акція угор. уряду 1897–1902, спрямована на піднесення економіки й покращення становища селянства Закарпаття.

Поч. 20 ст. був позначений, з одного боку, посиленням асиміляторської політики угор. уряду (запровадження угор. мови в церк. школах згідно з т. зв. законами А.Аппоньї 1902 і 1907, денаціоналізація місц. інтелігенції тощо) та новою хвилею москвофільської пропаганди з боку діячів Галичини та Рос. імперії, а з ін. – постанням народовецької (див. Народовці) течії в культурному житті краю, що виникла в колі передової ч. нац. інтелігенції (Ю.Жаткович, А.Волошин, Г.Стрипський, В.Гаджега, Л.Чопей та ін.), яка прагнула писати укр. мовою (не в останню чергу під впливом творчості М.Драгоманова, І.Франка, В.Гнатюка, І.Верхратського, С.Томашівського, Ф.Вовка та ін. діячів України, які зацікавилися в той час закарп. тематикою). Після розвалу Австро-Угорщини внаслідок поразки в Першій світовій війні, під впливом революц. подій в Росії та проголошення в сх. і зх. регіонах України укр. держ. утворень – Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, народовецький рух у Закарпатті набув політ. забарвлення. Укр. закарпатці були невдоволені обмеженою автономією Закарпаття під назвою "Руська країна" в складі проголошеної Угор. Нар. Республіки (закон за № 10 угор. уряду від 21 груд. 1918 "Про національну автономію русинів, що проживають в Угорщині"). Тому спочатку з'їзди нар. рад у містах Стара-Любовня (нині місто в Словаччині), Свалява та Мараморош-Сігет (нині м. Сігету-Мармацієй, Румунія) в листоп. і груд. 1918, а невдовзі 21 січ. 1919 Всенародні збори угорських русинів у м. Хуст (420 обраних делегатів від 175 населених пунктів Закарпаття) прийняли ухвали про возз'єднання Закарпаття з Великою Україною. Однак долю краю вирішили д-ви-переможниці у I світ. війні на Паризькій мирній конференції 1919–1920 : за Сен-Жерменським мирним договором 1919 З.У. під назвою "Підкарпатська Русь" було включено до складу новоутвореної Чехословаччини з "наданням їй щонайширшої автономії". На це рішення вплинули як тогочасні міжнар. обставини, так і угода закарп. еміграції в США з лідерами Чехословаччини і результати плебісциту серед амер. русинів у листоп. 1918 щодо майбутнього рідного краю. Майже 20-річне перебування З.У. в складі Чехословаччини мало для нас. чимало й позитивних наслідків: у період між двома світ. війнами умови життя закарп. українців у складі ЧСР були значно кращими, ніж умови життя українців під угор., румун., польс. та рад. владами. Щоправда, надання повної автономії З.У. через об'єктивні й суб'єктивні причини тривалий час затягувалося чехословац. урядом. Лише під впливом міжнар. подій і внутр.-політ. кризи, викликаної Мюнхенським диктатом (див. Мюнхенська угода 1938), чехословац. уряд змушений був слідом за урядом Словаччини надати автономію краєві: 11 жовт. 1938 призначений перший автономний уряд Підкарп. Русі на чолі з А.Бродієм – лідером русофільського напряму, який проводив проугор. політику. 26 жовт. 1938 сформовано новий автономний уряд краю на чолі з А.Волошиним, який у складних умовах розпочав буд-во карпато-укр. автономної д-ви в складі федеративної Чехословаччини. За рішеннями першого Віденського арбітражу Німеччини та Італії від 2 листоп. 1938 (див. Віденські арбітражі 1938 і 1940) пд.-зх. р-ни З.У. з містами Ужгород, Мукачеве, Берегове (понад 12 % тер. краю) було передано Угорщині. Уряд А.Волошина перебрався до м. Хуст, де 12 лют. 1939 відбулися вибори до сойму (парламенту) краю. 15 берез. 1939 сойм проголосив незалежність Карпатської України й обрав її президентом А.Волошина. Того ж дня за згодою Німеччини угор. війська почали окупацію щойно проголошеної укр. д-ви й протягом трьох днів захопили все Закарпаття. Уряд А.Волошина та багато укр. політ. і культ. діячів емігрували за кордон, а ті з них, які залишилися, зазнали репресій. Угор. окупації було покладено край восени 1944, коли до Закарпаття прийшли рад. війська. Хоч юридично З.У. залишалася ч. Чехословаччини, чехословац. адміністрація відновила свою діяльність лише на сх. краю. Тим часом Комуніст. партія Закарп. України, створена за підтримки політ. органів Червоної армії (див. Радянська армія), 26 листоп. 1944 скликала з'їзд народних комітетів у Мукачевому. На нього прибуло 663 делегати, які прийняли Маніфест про вихід З.У. зі складу Чехословаччини та возз'єднання краю з ін. укр. землями в складі УРСР(див. Закарпатська Україна 1944–1946). 29 черв. 1945 у Москві підписано Договір між СРСР і Чехословацькою Республікою про Закарпатську Україну 1945. Його підписання ознаменувало завершення об'єднання практично всіх укр. земель (Пряшівщина залишалася за Чехословаччиною). На тер. З.У. указом Президії ВР СРСР 22 січ. 1946 утворено Закарп. область УРСР.

дата публікації: 2005 р.

Література:
  1. Мицюк О. Нариси з соціально–господарської історії бувшої Угорської, нині Підкарпатської Руси, т. 1. Ужгород, 1936
  2. Росоха С. Сойм Карпатської України. Вінніпег, 1949
  3. История городов и сел Украинской ССР. Закарпатская область. К., 1982
  4. Мишанич О. Від підкарпатських русинів до закарпатських українців: Історико–літературний нарис. Ужгород, 1991
  5. Нариси історії Закарпаття, т. 1–3. Ужгород, 1993, 1995
  6. Болдижар М. Закарпаття між двома світовими війнами. Ужгород, 1993, 1996, 2002
  7. Магочій П.Р. Формування національної самосвідомості: Підкарпатська Русь (1848–1948). Ужгород, 1994
  8. Макара М.П. Закарпатська Україна: шлях до возз'єднання, досвід розвитку. Ужгород, 1995
  9. Вегеш М. Карпатська Україна 1938–1939 років у загальноєвропейському контексті, т. 1–2. Ужгород, 1997.

Посилання:
  • АВАРИ
  • АВСТРО-УГОРЩИНА
  • БАЛУДЯНСЬКИЙ МИХАЙЛО АНДРІЙОВИЧ
  • БАСТАРНИ
  • БАЗИЛОВИЧ ІОАНИКІЙ ТА ЙОГО
  • БЕРЕГОВЕ
  • БРОДІЙ АНДРІЙ ІВАНОВИЧ
  • БРОНЗОВИЙ ВІК
  • БУДИТЕЛІ
  • ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА
  • ДОБРЯНСЬКИЙ АДОЛЬФ
  • ДОГОВІР МІЖ СРСР І ЧЕХОСЛОВАЦЬКОЮ РЕСПУБЛІКОЮ ПРО ЗАКАРПАТСЬКУ УКРАЇНУ 1945
  • ДОЖІ ДЄРДЯ ПОВСТАННЯ 1514
  • ДРАГОМАНОВ МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ
  • ДУХНОВИЧ ОЛЕКСАНДР ВАСИЛЬОВИЧ
  • ФЕДІР КОРІЯТОВИЧ
  • ФРАНКО ІВАН ЯКОВИЧ
  • ГАДЖЕГА ВАСИЛЬ МИКОЛАЙОВИЧ
  • ГАЛИЧ (ДАВНІЙ)
  • ГАЛИЧИНА
  • ГНАТЮК ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ
  • ГУНИ
  • ІНТЕЛІГЕНЦІЯ
  • КАРЛОВИЦЬКИЙ КОНГРЕС 1698–1699
  • КАРПАТСЬКА УКРАЇНА
  • КАТОЛИЦИЗМ
  • ХОРВАТИ
  • ХРИСТИЯНСТВО
  • ХУТІР
  • КОРОЛЕВО, АРХЕОЛОГІЧНА ПАМ'ЯТКА
  • КОРОЛЕВО, СЕЛИЩЕ
  • КРАЛИЦЬКИЙ АНАТОЛІЙ ФЕДОРОВИЧ
  • КРІПАЦТВО, КРІПОСНЕ ПРАВО
  • КУШТАНОВИЦЬКА КУЛЬТУРА
  • КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА ЛАВРА
  • КИЇВ
  • КИЇВСЬКА РУСЬ, СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ЯДРА ДЕРЖАВИ
  • КИРИЛО ТА МЕФОДІЙ
  • КИРИЛИЦЯ
  • ЛАТЕНСЬКІ ПАМ'ЯТКИ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ.
  • ЛОДІЙ ПЕТРО ДМИТРОВИЧ
  • ЛУЧКАЙ МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ
  • МАРМАРОЩИНА
  • МІДНО-КАМ'ЯНИЙ ВІК, УЖИВАНІШЕ
  • МЮНХЕНСЬКА УГОДА 1938
  • МОСКВА
  • МОСКВОФІЛЬСТВО
  • МУКАЧЕВЕ
  • НАРОДНІ КОМІТЕТИ (ЗАХІДНА УКРАЇНА)
  • НАРОДОВЦІ
  • НЕОЛІТ, НОВОКАМ'ЯНИЙ ВІК
  • ОРЛАЙ ІВАН СЕМЕНОВИЧ
  • ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ
  • ПАЛЕОЛІТ ПІЗНІЙ
  • ПАРИЗЬКА МИРНА КОНФЕРЕНЦІЯ 1919–1920
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • ПОДІЛЬСЬКА ЗЕМЛЯ
  • ПОМІЩИКИ
  • ПОВІСТЬ ВРЕМЕННИХ ЛІТ
  • ПРАВОСЛАВ'Я
  • ПРЯШІВЩИНА
  • ПРИКАРПАТТЯ
  • РАДЯНСЬКА АРМІЯ
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • РУСИНСТВО ПОЛІТИЧНЕ
  • РУСИНИ
  • СЕЛЯНСЬКА РЕФОРМА 1848 В ГАЛИЧИНІ, НА БУКОВИНІ ТА ЗАКАРПАТТІ
  • СЕЛЯНСТВО
  • СЕН-ЖЕРМЕНСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1919
  • СТЕФАН I СВЯТИЙ
  • СТРИПСЬКИЙ ГІАДОР (ЯДОР)
  • СУЛЕЙМАН I КАНУНІ
  • СВАЛЯВА , МІСТО ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛ.
  • ТОМАШІВСЬКИЙ СТЕПАН ТЕОДОРОВИЧ
  • ТРАНСИЛЬВАНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • УГОРСЬКА РУСЬ (1918)
  • УКРАЇНСЬКА ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА (УГКЦ)
  • УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА
  • УЖГОРОД
  • УЖГОРОДСЬКА ЦЕРКОВНА УНІЯ 1646
  • ВЕЛИКЕ ПЕРЕСЕЛЕННЯ НАРОДІВ
  • ВЕНЕЛІН ЮРІЙ ІВАНОВИЧ
  • ВЕРХОВИНСЬКА ГОСПОДАРСЬКА АКЦІЯ
  • ВЕРХРАТСЬКИЙ ІВАН ГРИГОРОВИЧ
  • ВІДЕНСЬКІ АРБІТРАЖІ 1938 І 1940
  • ВІЗАНТІЯ
  • ВОЛОДИМИР СВЯТОСЛАВИЧ СВЯТИЙ
  • ВОЛОШИН АВГУСТИН ІВАНОВИЧ
  • ВОЛИНЬ
  • ВОВК (ВОЛКОВ) ФЕДІР КІНДРАТОВИЧ
  • ВСЕНАРОДНІ ЗБОРИ УГОРСЬКИХ РУСИНІВ В ХУСТІ
  • ЯЗИЧІЄ
  • ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСТЬ
  • ЗАКАРПАТСЬКА УКРАЇНА 1944– 1946
  • ЗАХІДНА УКРАЇНА, ЯК ТЕРМІН
  • ЗАЛІЗНИЙ ВІК
  • ЖАТКОВИЧ ЮРІЙ-КАЛЬМАН
  • ЖУПА
  • ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА (ЗУНР)

  • Пов'язані терміни:
  • АМЕРИКАНСЬКА НАРОДНА РАДА УГРО-РУСИНІВ
  • АНДРЕЛЛА МИХАЙЛО
  • АРІСТОВ ФЕДІР ФЕДОРОВИЧ
  • АВСТРІЯ
  • АВСТРО-УГОРЩИНА
  • АВТОНОМІЯ
  • АВТОНОМНО-ЗЕМЛЕРОБСЬКИЙ СОЮЗ
  • БАЧИНСЬКИЙ АНДРІЙ ФЕДОРОВИЧ
  • БАДАН-ЯВОРЕНКО ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ
  • БАНКИ
  • БАЗИЛОВИЧ ІОАНИКІЙ ТА ЙОГО
  • БЕНЕШ ЕДВАРД
  • БЕСКИД АНТОН ГРИГОРОВИЧ
  • БІДЕРМАН ГЕРМАН-ІГНАЦ
  • БІРЧАК ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ
  • БОКШАЙ ЙОСИП ЙОСИПОВИЧ
  • БОНКАЛО ШАНДОР
  • БОРКАНЮК ОЛЕКСА ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • БОСНІЯ І ГЕРЦЕГОВИНА
  • БРАЩАЙКИ
  • БРОДІЙ АНДРІЙ ІВАНОВИЧ
  • БУДИ ПОТАШНІ
  • БУДИТЕЛІ
  • ЧЕХИ В УКРАЇНІ
  • ДАНИЛЕВСЬКИЙ МИКОЛА ЯКОВИЧ
  • ДЕПОРТАЦІЯ ГРОМАДЯН НІМЕЦЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОСТІ З ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ РСР 1941–1942
  • ДЕШКО (ДЕШКОВ) АНДРІЙ ПЕТРОВИЧ
  • ДЕВ'ЯТИНА
  • ДЕЖЕ ЛАСЛО
  • ДНІПРОБУД
  • ДОБРОВСЬКИЙ ЙОЗЕФ
  • ДОБРЯНСЬКИЙ АДОЛЬФ
  • ДОГОВІР МІЖ СРСР І ЧЕХОСЛОВАЦЬКОЮ РЕСПУБЛІКОЮ ПРО ЗАКАРПАТСЬКУ УКРАЇНУ 1945
  • ДОВБУШ ОЛЕКСА ВАСИЛЬОВИЧ
  • ДОВГЕ
  • ДОЖІ ДЄРДЯ ПОВСТАННЯ 1514
  • ДРУГЕТИ
  • ДРУКАРСТВО І КНИГОВИДАННЯ В УКРАЇНІ
  • ДУДРОВИЧ АНДРІЙ
  • ЄГОВІСТИ, СВІДКИ ЄГОВИ
  • ЕМІГРАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ
  • ЕРДЕЛІ АДАЛЬБЕРТ МИХАЙЛОВИЧ
  • ЕСТОНЦІ В УКРАЇНІ
  • ЕТНІЧНІ УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ
  • ЕТНОГРАФІЧНІ РЕГІОНИ УКРАЇНИ
  • ЄВРЕЇ В УКРАЇНІ
  • ЄВРОАТЛАНТИЧНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ
  • ФІЛЕВИЧ ІВАН ПОРФІРІЙОВИЧ
  • ФОГОРАШІ ІВАН ФЕДОРОВИЧ
  • ФРАНЦ-ЙОСИФ I ГАБСБУРГ
  • ФРАНЦЕВ ВОЛОДИМИР АНДРІЙОВИЧ
  • ФРАНЦИСКАНЦІ
  • ГАДЖЕГА ЮЛІЙ ПЕТРОВИЧ
  • ГАДЖЕГА ВАСИЛЬ МИКОЛАЙОВИЧ
  • ГАЛІП ТЕОДОТ
  • ГАЛИЧИНА
  • ГАЛИЦЬКЕ СЕЛЯНСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1846
  • ГАПАК ПАВЛО
  • ГАРАЙДА ІВАН АНДРІЙОВИЧ
  • ГАЗЕТА
  • ГЕБЕЙ ПЕТРО
  • ГЕНЕРАЛЬНИЙ СТАТУТ ПРО ОРГАНІЗАЦІЮ І АДМІНІСТРАЦІЮ ПІДКАРПАТСЬКОЇ РУСІ 1919
  • ГЕРОВСЬКИЙ ОЛЕКСІЙ ЮЛІАНОВИЧ
  • ГОЛОВНА РУСЬКА РАДА
  • ГОМІЛЕТИКА ТА ПРОПОВІДНИЦТВО В УКРАЇНІ 9–18 СТ.
  • ГОРТІ МІКЛОШ
  • ГОРЯНСЬКА ЦЕРКВА-РОТОНДА СВЯТОГО МИКОЛАЯ
  • ГУЦУЛЬСЬКА РЕСПУБЛІКА
  • ГУЦУЛИ
  • ГАБСБУРГИ
  • ІДЕНТИЧНІСТЬ ЕТНІЧНА
  • ІКОНИ, УКРАЇНСЬКІ ІКОНИ
  • ІМПЕРІЯ
  • ІНОЗЕМНИЙ КАПІТАЛ В УКРАЇНІ В 18 – НА ПОЧАТКУ 20 СТОЛІТЬ
  • ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНИХ І ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ НАН УКРАЇНИ
  • ІНТЕЛІГЕНЦІЯ УКРАЇНСЬКА
  • ІНТЕРНАЦІОНАЛ КОМУНІСТИЧНИЙ, ТРЕТІЙ ІНТЕРНАЦІОНАЛ, КОМІНТЕРН
  • ІТАЛІЯ, ІТАЛІЙСЬКА РЕСПУБЛІКА
  • ІВАНО-ФРАНКІВСЬК
  • КАМПОВ ПАВЛО ФЕДОРОВИЧ
  • КАРЛОВИЙ УНІВЕРСИТЕТ, ПРАЗЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • КАРПАТСЬКА УКРАЇНА
  • КАРПАТСЬКО-УЖГОРОДСЬКА НАСТУПАЛЬНА ОПЕРАЦІЯ 1944
  • КАРПАТИ УКРАЇНСЬКІ
  • КАТЕРИНА ІІ, КАТЕРИНА II ОЛЕКСІЇВНА ТА ЇЇ ПОЛІТИКА СТОСОВНО УКРАЇНИ
  • КІЗЕВЕТТЕР ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • КЛОЧУРАК СТЕПАН СТЕПАНОВИЧ
  • КЛИМПУШ ДМИТРО
  • КОБЛИК
  • КОЛЬ ЙОГАН-ГЕОРГ
  • КОЛЕССА ФІЛАРЕТ МИХАЙЛОВИЧ
  • КОЛОДЗІНСЬКИЙ-ГУЗАР МИХАЙЛО
  • КОНСТИТУЦІЇ АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ТА АВСТРО-УГОРСЬКОЇ МОНАРХІЇ
  • КОНСТИТУЦІЯ ЧЕХОСЛОВАЦЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ
  • КОНСТИТУЦІЙНІ ПРОЕКТИ ГАЛИЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ ТА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ, КОНСТИТУЦІЙНІ ПРОЕКТИ С.ДНІСТРЯНСЬКОГО
  • КОРДОНИ ДЕРЖАВНІ УКРАЇНИ, ПРИНЦИПИ ТА ІСТОРИЧНА ПРАКТИКА ЇХ ВИЗНАЧЕНЬ
  • КОРІЯТОВИЧІ
  • КОССАК ГРИЦЬ
  • КРАЛИЦЬКИЙ АНАТОЛІЙ ФЕДОРОВИЧ
  • КРІПАЦТВО, КРІПОСНЕ ПРАВО
  • КРИЖАНИЧ ЮРІЙ
  • КУЩИНСЬКИЙ АНТІН
  • КУШТАНОВИЦЬКА КУЛЬТУРА
  • КИРИЛИЦЯ
  • КИВЕЛЮК ІВАН
  • ЛАТЕНСЬКІ ПАМ'ЯТКИ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ.
  • ЛЕЛЕКАЧ МИКОЛА МИХАЙЛОВИЧ
  • ЛЕМКІВЩИНА
  • ЛИТОВЦІ В УКРАЇНІ
  • ЛЬВІВ
  • ЛЬВІВСЬКЕ ТОВАРИСТВО ПРОСВІТА
  • ЛЬВІВСЬКИЙ СОБОР 1946
  • ЛИСИЙ АНАТОЛІЙ
  • ЛЮТЕРАНСТВО
  • МАНЖУЛА СТЕПАН ФЕДОРОВИЧ
  • МАРАМОРОЩИНА
  • МАРКУСЬ ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ
  • МАСАРИК ТОМАШ-ГАРРІГ
  • МЕКСИКА, МЕКСИКАНСЬКІ СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ
  • МЕЙСАРОШ КАРОЙ
  • МІДНО-КАМ'ЯНИЙ ВІК, УЖИВАНІШЕ
  • МОНДОК ІВАН
  • МОСЕНДЗ ЛЕОНІД МАРКОВИЧ
  • МОСКОВСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ
  • МОСКВОФІЛЬСТВО
  • МУЗЕЙ ЛЕГОЦЬКОГО
  • МУЗЕЙ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ІМЕНІ ШЕВЧЕНКА
  • МИТРАК ОЛЕКСАНДР АНДРІЙОВИЧ
  • НАРОДНА РАДА ЗАКАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ
  • НАРОДОВЦІ
  • НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
  • НАЦІОНАЛЬНІ МЕНШИНИ УКРАЇНИ
  • НАУКОВІ НАПРЯМИ, ШКОЛИ, ТЕЧІЇ, ГУРТКИ
  • НОВІТНЯ ІСТОРІОГРАФІЯ
  • ОБЩЕСТВО ІМЕНІ ДУХНОВИЧА
  • ОХРИМОВИЧ (ОХРІМОВИЧ) ВОЛОДИМИР ЮЛІАНОВИЧ
  • ОПРИШКИ
  • ПАНЩИНА
  • ПАРАФІЯЛЬНІ ШКОЛИ
  • ПАРЦЕЛЯЦІЯ
  • ПАРИЗЬКА МИРНА КОНФЕРЕНЦІЯ 1919–1920
  • ПАРИЗЬКІ МИРНІ ДОГОВОРИ 1947
  • ПЛАВ'ЮК МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ
  • ПОЛЕМІЧНА ЛІТЕРАТУРА
  • ПОЛІТИЧНІ В'ЯЗНІ
  • ПРЯШІВЩИНА
  • ПРОФЕСІЙНІ СПІЛКИ В УКРАЇНІ
  • ПРОСВІТА (1868–1939)
  • РАЄВСЬКИЙ МИХАЙЛО ФЕДОРОВИЧ
  • РЕВАЙ ФЕДІР
  • РЕВОЛЮЦІЇ В ЄВРОПІ 1848–1849 РОКІВ
  • РОСОХА СТЕПАН
  • РУСЬКА МОВА
  • РУСИНИ
  • РИДЗ-СМІГЛИ ЕДВАРД
  • САБОВ ЄВМЕНІЙ ІВАНОВИЧ
  • ЩЕРБАКІВСЬКИЙ ВАДИМ МИХАЙЛОВИЧ
  • СЕЛЯНСЬКА РЕФОРМА 1848 В ГАЛИЧИНІ, НА БУКОВИНІ ТА ЗАКАРПАТТІ
  • СЕН-ЖЕРМЕНСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1919
  • ШТЕФАН АВГУСТИН ОМЕЛЯНОВИЧ
  • ШУХЕВИЧ РОМАН ОСИПОВИЧ
  • СІЧИНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ЮХИМОВИЧ
  • СХІДНОКАРПАТСЬКА НАСТУПАЛЬНА ОПЕРАЦІЯ 1944
  • СКРИПНИК МИКОЛА ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • СЛОВАЧЧИНА
  • СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ АМЕРИКИ
  • СПОЖИВЧА КООПЕРАЦІЯ УКРАЇНИ
  • СТЕРЧО ПЕТРО
  • СУРМА, УКР. ЧАСОПИС
  • СВОБОДА ЛЮДВІК
  • ТОМАШІВСЬКИЙ СТЕПАН ТЕОДОРОВИЧ
  • ТРУДОВИЙ КОНГРЕС УКРАЇНИ
  • ТРИЛЬОВСЬКИЙ КИРИЛО ЙОСИПОВИЧ
  • ЦЕХИ
  • ЦЕЛЕВИЧ ЮЛІАН АНДРІЙОВИЧ
  • ЦЕНТРАЛЬНА РУСЬКА НАРОДНА РАДА
  • УКРАЇНСЬКА МОВА
  • УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ (УПА)
  • УКРАЇНСЬКИЙ ВИСОКИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ, УКРАЇНСЬКИЙ ВИСОКИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ ІМЕНІ М.ДРАГОМАНОВА
  • УКРАЇНСЬКА КОЗАЦЬКА МІФОЛОГІЯ
  • УКРАЇНСЬКА ПРЕСА, ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРЕСИ
  • УРБАР, РІЧНИЙ ІНВЕНТАРНИЙ ДОКУМЕНТ
  • УЖГОРОДСЬКА ЦЕРКОВНА УНІЯ 1646
  • УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • ВАШ ІВАН МИХАЙЛОВИЧ
  • ВАСИЛІАНИ
  • ВЕЛИКИЙ БЕРЕЗНИЙ
  • ВЕЛИКИЙ БИЧКІВ
  • ВЕРХОВИНСЬКА ГОСПОДАРСЬКА АКЦІЯ
  • ВІЙСЬКОВИЙ ОКРУГ
  • ВІНТЕР ЕДУАРД
  • ВІСНИК ДЛЯ РУСИНІВ АВСТРІЙСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
  • ВОЛОВЕЦЬ
  • ВОСЬМА ПОВІТРЯНА АРМІЯ
  • ВОВК (ВОЛКОВ) ФЕДІР КІНДРАТОВИЧ
  • ВСЕНАРОДНІ ЗБОРИ УГОРСЬКИХ РУСИНІВ В ХУСТІ
  • ВУРЦБАХ-ТАННЕНБЕРГ КОНСТАНТ
  • ВИХІД СЕЛЯНСЬКИЙ
  • ВИНОГРАДІВ
  • ЯЗИЧІЄ
  • ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСТЬ
  • ЗАКАРПАТСЬКІ ГРАМОТИ
  • ЗАКАРПАТСЬКИЙ КРАЄЗНАВЧИЙ МУЗЕЙ
  • ЗАКАРПАТСЬКИЙ МУЗЕЙ НАРОДНОЇ АРХІТЕКТУРИ І ПОБУТУ В УЖГОРОДІ
  • ЗАХІДНА УКРАЇНА, ЯК ТЕРМІН
  • ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКА ЕМІГРАЦІЯ В УСРР 1920–1930-Х РОКІВ
  • ЗАКЛИНСЬКИЙ БОГДАН РОМАНОВИЧ
  • ЗАКЛИНСЬКИЙ КОРНИЛО РОМАНОВИЧ
  • ЗЕМЕЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
  • ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ
  • ЖАТКОВИЧ ГРИГОРІЙ
  • ЖАТКОВИЧ ЮРІЙ-КАЛЬМАН
  • ЖУПА
  • ЗУБРИЦЬКИЙ МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ
  • ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА (ЗУНР)


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)