Бібліографічне посилання: Єфіменко Г.Г.
ЛИСЕНКО Трохим Денисович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Lysenko_T_D (останній перегляд: 28.03.2024) Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці
ЛИСЕНКО ТРОХИМ ДЕНИСОВИЧ
|
ЛИСЕНКО Трохим Денисович (29(17).09.1898–20.11.1976) – учений-аграрник, один з ініціаторів розгрому генетики в СРСР. Академік ВУАН (1934), академік ВАСГНІЛ (1935), академік АН СРСР (1939), Герой Соц. Праці (1945). Н. в с. Карлівка (нині місто Полтавської обл.) в сел. сім'ї. 1922–25 – старший спеціаліст Білоцерківської селекційної станції. 1925 закінчив Київ. с.-г. ін-т. 1925–29 працював зав. відділу селекції бобових культур Гянджинської селекційної станції в Азербайджані. 1929–34 – старший спеціаліст відділу фізіології у Всесоюзному селекційно-генетичному ін-ті (ВСГІ) в Одесі. 1934–38 – наук. керівник, директор (з 1936) цього ін-ту. 1938 переїхав у Москву. 1938–56 – президент Всесоюзної академії с.-г. наук ім. В.Леніна (ВАСГНІЛ). Водночас з 1938 був наук. керівником експериментальної н.-д. бази АН СРСР. Від 1940 і до 1965 – дир. Ін-ту генетики АН СРСР. 1961–62 – знову президент ВАСГНІЛ. Від 1966 працював зав. лабораторією Експериментальної н.-д. бази АН СРСР "Горки Ленінські". У 1930-х рр. відбувся стрімкий злет кар'єри Л., незважаючи на те, що він так і не захистив ні канд., ні докторської дисертацій. Примусова колективізація (див. Колективізація сільського господарства) призвела до кризи сільс. госп-ва і нестачі продуктів. Політ. кер-во СРСР бачило вихід у найшвидшому створенні високоврожайних сортів рослин і високопродуктивних порід тварин, у розробці ефективних агротех. прийомів. Відсутність пропозицій щодо швидкого виконання таких завдань з боку науковців партійні пропагандисти кваліфікували як прояв "ворожої ідеології" учених-біологів. Л. розробив кілька практичних рекомендацій щодо поліпшення вирощування озимої пшениці й водночас надав своїм дослідженням статусу фундаментальної теорії. Однією з таких псевдонаук. теорій стала теорія "яровизації" озимої пшениці, а потім й ін. культур. Разом з тим Л. зміг наукоподібно висловити та "теоретично" обґрунтувати побажання комуністичного кер-ва стосовно біологічної науки. Він відкинув як методологічно невірні 3 осн. положення сучасної йому біології: закони спадковості Г.-Й.Менделя, концепцію А.Вейсмана про відсутність спадковості набутих ознак рослин та хромосомну теорію Т.-Х.Моргана. Не маючи достатніх наукових, перевірених на практиці аргументів, але користуючись підтримкою Й.Сталіна, Л. та його прихильники в грудні 1936 на 4-й сесії ВАСГНІЛ під час дискусій з питань розвитку генетики для доказу своєї правоти почали активно вживати політ. лексику та давати нездійсненні обіцянки. Звинувачення вчених у "менделізмі-вейсманізмі-морганізмі" загрожувало їм крахом їхньої кар'єри й загибеллю в таборах. Це зумовило перемогу Л., її було остаточно закріплено на нараді з генетики та селекції, що відбулася 7–14 жовтня 1939 в Москві. Ця нарада, відома як "дискусія 1939 року", спричинила черговий удар по генетиці. Під прикриттям "переможних ідей" Т.Лисенка 1940 був заарештований дир. Ін-ту генетики АН СРСР акад. М.Вавілов (помер в ув'язненні від голоду у 1943). Частина практичних пропозицій Л., таких як, напр., спосіб посадки картоплі верхівками (Сталінська премія 1943), були справді корисними в умовах тяжкого становища з продовольством, хоча пром. значення через свою затратність не набули. Боротьба проти "менделістів-вейсманістів-морганістів" як різновиду "безродних космополітів" (див. "Космополітизм") посилилася після закінчення Другої світової війни. Вона досягла апогею на серпневій 1948 року сесії ВАСГНІЛ, де Л. виступив зі схваленою особисто Й.Сталіним доповіддю "Про стан у біологічній науці". Наслідком сесії стали арешти вчених, знищення деяких книжок з генетики і біології. З часом чисельні практичні рекомендації Л., основані на названих ним "мічурінськими" принципах (надшвидкісне виведення нових сортів тощо), довели свою неспроможність й обернулися великими екон. збитками. Л. не був прихильником цілинних земель освоєння 1954–1961 та надширокого поширення кукурудзи. Однак склалося так, що ці його поради не були почуті у верхах. Надіслане восени 1955 в президію ЦК КПРС звернення, яке було підписане більше ніж 250 вченими і в якому роль Л. в біологічній науці характеризувалася як негативна, не змогло "здвинути" Л. з наук. Олімпу. Зняття Л. в квітні 1956 з посади президента ВАСГНІЛ не зумовило його падіння. Він зміг стати "улюбленцем" М.Хрущова. Лише під тиском нових критичних зауважень науковців 1962 він був удруге знятий з посади президента ВАСГНІЛ (наступником Л. став, однак, його прихильник М.Ольшанський). Остаточне позбавлення Л. гегемонії в біологічній науці відбулося 1964, після "падіння" самого М.Хрущова. Але й потому Л. зберіг певний ступінь прихильності кер-ва СРСР до своєї діяльності. П. у с-щі Горки Ленінські поблизу м. Москва. |