Бібліографічне посилання: Янковська О.В.
ЛЕОНТОВИЧ Микола Дмитрович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Leontovich_M_D (останній перегляд: 29.03.2024) Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці
ЛЕОНТОВИЧ МИКОЛА ДМИТРОВИЧ
| |
ЛЕОНТОВИЧ Микола Дмитрович (13(01).12.1877–23.01.1921) – композитор, хоровий диригент, піаніст, педагог, муз. громад. діяч, збирач муз. фольклору. Н. в с. Селевинці (нині село Немирівського р-ну Він. обл.) у сім'ї священика. Початки муз. освіти здобув удома. Його батько – Дмитро Федорович – чудово співав, грав на контрабасі, скрипці, віолончелі, гітарі, мати – Марія Йосипівна (в дівоцтві Ятвицька) – мала гарний голос і часто співала укр. нар. пісні, брат і сестри з дитинства навчалися музики й згодом стали співаками та музикантами. Від 1879 разом з родиною мешкав у с. Шершні (нині село Таврійського р-ну Він. обл.). 1887 відвідував підготовчий клас Немирівської г-зії. Від січня 1888 був учнем Шаргородського початкового духовного уч-ща, а по його закінченні 1892 вступив до Кам'янець-Подільської духовної семінарії, де опанував теорію музики і хоровий спів (його наставниками були Ю.Богданов та І.Лепехін). Відвідував концерти й вистави. Почав обробляти укр. нар. пісні. 1898 закінчив Кам'янець-Подільську духовну семінарію і почав працювати учителем співу та арифметики у с. Чуків (нині село Немирівського р-ну Він. обл.). 1901 уклав збірку обробок нар. пісень для хорового співу без інструментального супроводу ("Перша збірка пісень з Поділля"). Від березня 1901 зайняв посаду вчителя церк. співу і чистописання в Тиврівському духовному уч-щі. 22 березня 1902 одружився з Клавдією Ферапонтівною Жовткевич. Деякий час потому переїхав із дружиною до м. Вінниця й зайняв там посаду учителя музики в церковно-учительській школі. 1903 видав "Другу збірку пісень з Поділля". 1903–04 під час канікул відвідував лекції в Придворній співоцькій капелі в Санкт-Петербурзі (1904 одержав свідоцтво регента). Через суперечки з адміністрацією Він. церк. вчительської школи переїхав на Донбас, викладав (з осені 1904) спів та музику в залізничній школі на ст. Гришино (нині м. Красноармійськ Донец. обл.). 1905 створив хор робітників, виступав з ним на мітингах. Через переслідування поліції повернувся на Поділля. Від 1908 до 1918 викладав співи у жін. єпархіальному уч-щі в Тульчині. Потоваришував з учнем М.Лисенка, майстром хорової музики К.Стеценком. Керував хором, кілька разів на рік давав концерти укр. музики, слухати які приїжджали гості з Вінниці, Києва, Одеси. Був головою тульчинської "Просвіти" (див. Просвіти). Від 1909 періодично їздив до проф. Б.Яворського в Москву та Київ, щоб навчатися композиції. 1916 на запрошення К.Стеценка, П.Козицького, О.Кошиця разом з хором виконував свої обробки у Києві (зокрема "Щедрик", що з часом стала найвідомішою укр. піснею за кордоном), після Лютневої революції 1917 багато часу працював у Києві. 1918–19 брав активну участь у розбудові укр. нар. муз. к-ри – був одним з організаторів 1-ї Укр. держ. капели, викладав у Муз. драм. ін-ті ім. М.Лисенка, Київ. учительській семінарії, на диригентських курсах, керував хором як диригент. На поч. 1919 разом із родиною (мав двох доньок) переїхав жити до Києва, однак восени цього ж року, після захоплення Києва військами ген. А.Денікіна (див. Денікіна режим в Україні 1919–1920) , повернувся до Тульчина, де заснував муз. школу, керував самодіяльними хорами, виступав з концертами у військ. частинах. Незважаючи на матеріальну скруту, посилено працював над новими муз. творами, мав намір (за деякими джерелами) емігрувати. Трагічно загинув у с. Марківка (нині село Теплицького р-ну Вінницької обл.), куди приїхав гостювати до свого батька й сестри і був застрелений невідомим, який попросився на ночівлю до хати (розповідь батька Л. про смерть сина записав товариш Л. – Г.Яструбецький; згідно з цим записом, невідомий прибулець був співробітником Гайсинської ЧК Гріщенком). Похований у цьому ж селі. Автор обробок для хору класичних творів, понад 150 укр. нар. пісень (у т. ч. "Пряля", "Козака несуть", "Ой з-за гори кам'яної", "Щедрик"); революц. пісень ("Інтернаціонал", "Варшав'янка", "Ми ковалі своєї долі"); хорових пісень ("Легенда", "Моя пісня", "Літні тони", "Льодокол"); опери "На русальчин Великдень"; духовних творів; методичних статей. 1921, одразу після смерті Л., у Києві створили комітет вшанування його пам'яті. Цього ж року його ім'ям було названо одну з вулиць у м. Київ, а 1922 створено Музичне товариство імені Леонтовича. 1969 в Тульчині йому встановлено бронзове погруддя (скульп. Г.Кальченко), а в с. Марківка в колиш. садибі батька Л. створено музей композитора. 1977 ЮНЕСКО оголосило роком Л. У Києві на фасаді будинку № 2 по вул. Багговутівській, де свого часу діяла учительська семінарія, в якій викладав і в приміщенні якої деякий час мешкав Л., на його честь встановлено меморіальну дошку. 2002 у м. Кам'янець-Подільський на стародавньому корпусі Подільської держ. аграрно-тех. академії (приміщення колиш. духовної семінарії), в якому свого часу навч., жив і як диригент студентського хору виступав Л., йому відкрито меморіальну дошку. |