ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1    Том (Україна - Українці) Кн. 2
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

  Бібліографічне посилання: Колесник В.Ф., Патриляк І.К. КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 4: Ка-Ком / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2007. - 528 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Kyivsky_nac_universytet (останній перегляд: 19.03.2024)
Енциклопедія історії України ( Т. 4: Ка-Ком ) в електронній біблотеці

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА – один із найстаріших і найпотужніших вищих навч. закладів України. 8 листоп. 1833 імп. Микола I підтримав подання міністра нар. освіти графа С.Уварова про заснування на базі перенесеного до Києва польс. Кременецького ліцею Імператорського ун-ту св. Володимира. 25 груд. 1833 імператор затвердив проект статуту й штати Київ. ун-ту. 28(16) липня 1834 у день пам'яті св. рівноапостольного кн. Володимира (див. Володимир Святославич) відбулося урочисте відкриття закладу. Осн. роботу щодо підготовки урочистостей взяв на себе проф. всесвітньої історії Харків. ун-ту (нині Харківський національний університет) В.Цих, який тимчасово виконував обов'язки кер. київ. вузу до призначення ректора. 18 жовт. 1834 на посаді першого ректора ун-ту св. Володимира наказом імп. було затверджено 30-річного проф. ботаніки Московського університету вченого-енциклопедиста М.Максимовича.

28 серп. 1834 в Київ. ун-ті розпочалися заняття. На перший курс зарахували 62 студенти (з них 34 католики і 28 православних). У 1834/35 навч. р. в ун-ті було відкрито лише філос. ф-т, який складався з двох від-нь – історико-філол. та фіз.-мат. 1835 розпочалися заняття на юрид., а 1841 – на мед. ф-ті, ств. на базі мед. ф-ту ліквідованого Вільнюського університету.

Серйозною проблемою для ун-ту на початку роботи була відсутність власного приміщення. Відтак кер-во вузу мусило протягом перших восьми років орендувати декілька приватних будівель, зовсім не пристосованих для навч. процесу. Заняття, зокрема, відбувалися у двоповерховому будинку капітана Корта, що містився біля т. зв. Провалля на Печерську.

31 лип. 1837 розпочалося буд-во гол. корпусу Київ. ун-ту. Автором проекту університетської будівлі став проф. арх-ри петерб. Акад. мист-в В.Беретті (див. Беретті). Під його безпосереднім кер-вом на околиці "Старого Києва" було зведено в стилі рос. класицизму університетський корпус. Був закладений Ботанічний сад (нині Ботанічний сад ім. акад. О.Фоміна), рослини для якого були доставлені з Кременця проф. ботаніки й зав. ботанічним садом Кременецького ліцею В.Бассером. З 1838–52 директором його був проф. Е.-Р.Траутфеттер.

Перехід ун-ту до власного великого приміщення і прийняття 1842 нового університетського статуту дали можливість збільшити кількість каф-р із 20 до 37. Усупереч бажанням імперського уряду перетворити Київ. ун-т на форпост рос. самодержавства в його стінах завжди виникали і розвивалися прогресивні ідеї, що ґрунтувалися на найкращих зразках світ. гуманістичної думки. Протягом 1830–60-х рр. Київ. ун-т був одним із центрів польс. нац.-демократ. руху, а 1845–47 в ньому розгорнуло свою діяльність Кирило-Мефодіївське товариство. Засн. і автор програмних творів т-ва історик М.Костомаров обіймав університетську кафедру рос. історії, а Т.Шевченко працював співробітником археографічної комісії, яка знаходилася в університетському будинкові, одночасно перебуваючи на посаді вчителя малювання ун-ту. З Київ. ун-том тісно пов'язаний укр. громадівський рух (див. Громади), більшість діячів якого були викладачами чи студентами цього вузу.

Після проведення в Російській імперії ліберальних реформ 1860-х рр. і запровадження 1863 нового університетського статуту в Київ. ун-ті відбулося посилення наук.-пед. діяльності. У цей час було розширено автономні права вузу, відкрито 15 нових каф-р (заг. каф-р), збільшено кількість викладачів і студентів. На роботу до Києва запросили 90 нових викладачів з рос. і європ. ун-тів, на каф-рах почали залишати талановитих студентів для підготовки до професорського звання. Завдяки реформам Київ. ун-т до кін. 19 ст. перетворився на потужний навч.-освіт. центр загальноєвроп. значення. Кількість студентів у 1830–1840-х рр. у середньому становила 500 осіб (переважно поляків), 1883 – 1700 (гол. чин. українців і росіян), 1913 – 5000. На цей час в ун-ті працювало 160 професорів та доцентів. При ун-ті налічувалося 45 навч.-допоміжних установ: 2 б-ки (наук. і студентська), 2 обсерваторії (астрономічна і метеорологічна), Ботанічний сад, 4 факультетські клініки, 3 госпітальні клініки, 2 клінічних від-ня при міськ. лікарні, анатомічний театр, 9 лабораторій і 21 кабінет.

Поряд із повсякденною роботою на каф-рах і в аудиторіях викладачі та студенти ун-ту були організаторами й активними учасниками низки всесвітньо відомих наук. т-в: дослідників природи, хірургічного, фіз.-мат., хім., Історичного товариства Нестора-літописця тощо. Наук. діяльність професорів розвивалася в тісному контакті із зарубіжними наук. центрами та видатними вченими світу. Широко практикувалися закордонні наук. відрядження, публікації праць в іноз. журналах тощо. Однією з форм культ. зв'язків було обрання видатних учених і діячів к-ри почесними членами ун-ту. Це зокрема: нім. медик М.Петтенкофер, історик Л. фон Ранке, письменник І.Тургенєв, хімік Д.Менделєєв, мікробіолог І.Мечников та ін.

Під час революції 1905–1907 українська інтелігенція порушила проблему українізації вищої освіти в регіоні. 20 квіт. 1906 представники укр. громадянства м. Чернігів (Д.Яворський, М.Коцюбинський, М.Федченко, Л.Шрамченко та ін.) поставили питання про відкриття в Київ. ун-ті каф-р: "української мови, літератури, історії, етнографії і права звичаєвого, з викладами тих предметів на українській же мові". 22 травня 1906 професори В.Перетц і Г.Павлуцький підписали подання до деканату історико-філол. ф-ту, в якому обґрунтували необхідність відкриття українознавчих каф-р. На підтримку заснування таких каф-р у Київ. ун-ті виступили укр. громад. та культ. діячі – І.Липа, С.Петлюра, Д.Дорошенко, Б.Грінченко, О.Лотоцький, М.Грушевський, С.О.Єфремов та ін. 27 листоп. 1906 студенти-українці передали до Ради ун-ту заяву з проханням відкрити українознавчі каф-ри. Під заявою поставили свої підписи 1430 студентів. Однак проти цієї ідеї різко виступив ректор М.Цитович, реакційно налаштована частина професури й кер-во Мін-ва нар. освіти. За власною ініціативою професори А.Лобода й В.Перетц 1907 розпочали викладання в ун-ті укр. літ., однак невдовзі "крамольний експеримент" було заборонено.Перша світова війна дезорганізувала навч. процес. Чимало студентів потрапило до діючої армії, мед. клініки ун-ту були перетворені на військ. шпиталі, а частина лабораторій, у зв'язку із можливою загрозою окупації Києва нім. та австрійс. військами, була евакуйована вглиб імперії, до м. Саратова (нині місто в РФ). Тільки восени 1916, після стабілізації становища на фронті, вуз повернувся до Києва. Переїзди завдали серйозних збитків лабораторіям, кабінетам і музейним колекціям ун-ту. У такому стані Київ. ун-т увійшов у добу революцій, які в Україні вилилися в боротьбу за культ. та нац. відродження й створення власної незалежної держави.

Після ліквідації самодержавства наполегливі вимоги укр. студентів і викладачів, пов'язані з відкриттям українознавчих каф-р і запровадженням укр. мови викладання, змусили нову владу в Петрограді (нині м. Санкт-Петербург) піти на деякі поступки. 27 черв. 1917 мін-во нар. освіти розробило положення про відкриття в ун-ті 4-х українознавчих каф-р: укр. мови, літ., історії та історії західнорус. права. 5 верес. 1917 відповідне подання мін-во спрямувало Тимчасовому урядові. 19 вересня 1917 уряд ухвалив постанову про створення щойно згаданих каф-р у Київ. ун-ті. 30 верес. 1917 кер-во ун-ту розпорядилося протягом трьох місяців провести підготовчу роботу й конкурс на заміщення вакантних посад для українознавчих каф-р. Однак у січ. 1918, коли минув тримісячний термін, політ. події, що розгорнулися в Україні, відтіснили на задній план академічні проблеми.

Зі створенням у Києві Української Центральної Ради в берез. 1917 десятки викладачів і сотні студентів ун-ту взяли якнайактивнішу участь у визвол. боротьбі. На поч. січ. 1918 понад 300 київ. студентів і гімназистів об'єдналися в студентський курінь. Перша сотня добровольців (130 осіб), під командуванням сотника-студента А.Омельченка, вела оборонні бої, захищаючи 29 січ. 1918 важливий залізничний вузол – ст. Крути поблизу с. Крути (нині село Ніжинського р-ну Черніг. обл.) і стримуючи наступ рос. більшовицьких частин на Київ. У трагічному бою під Крутами (див. Крути, бій 1918) студенти втратили 12 осіб убитими і 40 пораненими, ще 27 студентів були полонені червоногвардійцями і вбиті.

У період Української Держави ун-т св. Володимира отримав офіц. статус рос. ун-ту Києва. Поряд з ним у лип. 1918 було створено Український Київський державний університет. Після зайняття Києва більшовиками в лют. 1919 обидва ун-ти об'єднано в один Київ. ун-т.

Встановлення рад. влади в Україні 1920 позначилося широкомасштабними реформами у сфері освіти, спрямованими на професіоналізацію вищої школи, ліквідацію суто теор. підготовки, розширення мережі та структури вузів. Оригінальна система вищої освіти, створена впродовж 1920-х рр. в УСРР, спиралася на т. зв. матеріальний підхід, що передбачав винятково практичну підготовку фахівців з чіткою професійною спрямованістю. 1920 Київ. ун-т (поряд з ін. ун-тами України) було розформовано. На базі мед. ф-ту організували окремий Мед. ін-т, юрид. ф-т – передали Ін-тові нар. госп-ва, з історико-філол., фіз.-мат.-природничого ф-тів, Київ. учительського ін-ту та Київ. вищих жін. курсів створили Вищий ін-т нар. освіти ім. М.Драгоманова (від 1926 – Київ. ін-т нар. освіти; див. Інститути народної освіти). Вища освіта стала доступною для найбідніших верств нас., вуз було повністю українізовано (українці становили понад 65 % студентів), протягом короткого проміжку часу вдалося підготувати значну кількість кадрів для освіт. галузі й нар. госп-ва. З ін. боку, реорганізація ун-ту призвела до розпорошення наук. сил, зниження рівня підготовки спеціалістів та скорочення фундаментальних досліджень.

1 січ. 1933 в Україні поновлено роботу ун-тів, серед яких був і Київ. держ. ун-т. 1934 відзначався 100-річний ювілей останнього, що сприяло поліпшенню його навч. та наук. роботи. У складі ун-ту створювалися нові ф-ти. На 1938 їх було вже 8: фіз.-мат., істор., філол., хім., геолого-геогр., біологічний, юрид. та іноз. мов. У берез. 1939 на честь 125-річчя від дня народження Т.Шевченка Президія ВР СРСР присвоїла ім'я поета Київ. держ. ун-ту.

1935 ун-т започаткував серійне видання "Наукових записок". Поряд з ними видавалися "Праці науково-дослідного інституту біології", "Праці зоологічного музею", "Аннали Київської астрономічної обсерваторії".

1939 ун-тові передали Канівський біогеогр. заповідник, що став наук.-експериментальною та навч. базою для природничих ф-тів. Наступного року було зведено новий навчальний корпус, в якому розмістилися гуманітарні ф-ти (нині – корпус Наук. б-ки імені М.Максимовича).

Важкого удару ун-ту протягом 1930–1940-х рр. завдали масові репресії викладачів і студентів. Серед репресованих викладачів були вчені світ. масштабу – професори М.Кравчук, М.Зеров, С.О.Єфремов, О.Гермайзе, А.Кримський та чимало ін.

Однак, попри ідеологічні обмеження та репресії, напередодні Другої світової війни Київський ун-т був одним із найпотужніших вищих навч. закладів СРСР і посідав 3-тє місце серед ун-тів Рад. Союзу. У ньому навчалося 4 тис. студентів. На 52 каф-рах працювали понад 300 професорів, доцентів, викладачів, з яких було 8 акад. і 6 чл.-кор. АН УРСР, 24 д-ри, 65 канд. наук. Аспірантура ун-ту готувала кадри молодих спеціалістів вищої кваліфікації із 43 спеціальностей.

На початку Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945, влітку 1941, Київ. ун-т пережив другу у своїй історії евакуацію. Більшість студентів пішла на фронт, а багато викладачів і гол. університетське майно було вивезено до м. Кзил-Орда (нині м. Кизилорда, Казахстан), де частина студентів і викладачів навчалися та працювали разом з колегами із Харків. держ. ун-ту в складі Об'єднаного укр. держ. ун-ту. Одночасно з цим мали місце спроби налагодити роботу ун-ту і в окупованому нім. військами Києві, однак невдовзі гітлерівці зачинили ун-т, багатьох викладачів репресували, а студентів забрали на примусові роботи до рейху. Під час боїв за Київ у жовт.–листоп. 1943 (див. Київська наступальна операція 1943) ун-т зазнав непоправних руйнувань і втрат. Було серйозно пошкоджено гол. навч. корпус, розграбовано б-ку, музейні колекції, лабораторії. Тільки вартість втраченого лабораторного обладнання сягнула 50 млн карбованців.

Незважаючи на колосальні збитки, впродовж повоєн. десятиліть гол. вузові України вдалося не лише відновити втрачений потенціал, а й серйозно його посилити. Одразу ж після визволення Києва почалося відродження ун-ту. Студенти та викладачі своїми силами відбудували гуманітарний та хімічний корпуси, і вже 15 січ. 1944 почалися заняття на старших курсах, а з 1 лют. – й на першому. Влітку 1944 із Кзил-Орди вернулася київ. група Об'єднаного укр. держ. ун-ту в складі 146 студентів, 3 професорів, 7 доцентів і 11 викладачів. У новому 1944/45 навч. р. до ун-ту було зараховано майже 1,5 тис. юнаків і дівчат, а через рік до них приєдналися ще 2 тис. студентів. Вдалося відновити роботу 80 каф-р, на яких працювало 290 професорів, доцентів і викладачів. 1946 в ун-ті налічувалося понад 3800 студентів, було 357 професорів, доцентів і викладачів. Наприкінці 1940-х рр. ун-т за обсягом роботи досягнув довоєн. рівня. Особливо швидко почав розвиватися ун-т у 1950-х рр. До 1958 тут уже діяли 11 ф-тів і навчалися бл. 10 тис. студентів. Протягом 1959–84 ун-т підготував 70 тис. фахівців для різних галузей нар. госп-ва, науки, освіти і к-ри.

За роки існування Київ. ун-ту в ньому працювали сотні видатних науковців, серед яких – історики й філологи: М.Максимович, В.Цих, Ф.Домбровський, І.Нейкірх, М.Костомаров, П.Павлов, В.Антонович, В.Іконников, І.Лучицький, М.Драгоманов, В.Перетц, М.Довнар-Запольський, М.Дашкевич, А.Лобода, Ф.Вовк, Ф.Фортинський, Ю.Кулаковський, С.О.Єфремов, А.Кримський, О.Гермайзе, Є.Тарле, Н.Полонська-Василенко, О.Оглоблин; філософи: О.Новицький, О.Гіляров, Г.Челпанов, В.Шинкарук; юристи: К.Неволін, М.Іванишев, М.Владимирський-Буданов, О.Кістяківський; економісти: Г.Сидоренко, М.Зібер, М.Яснопольський, П.Кованько; математики та механіки: І.Рахманінов, М.Ващенко-Захарченко, П.Ромер, В.Єрмаков, Д.Граве, О.Шмідт, Б.Букрєєв, Г.Пфейфер, Г.Суслов, П.Воронець, М.Боголюбов; фізики: М.Авенаріус, М.Шіллер, Й.Косоногов; хіміки: Г.Фонберг, М.Бунге, С.Реформатський, А.Бабко, А.Голуб, А.Пилипенко, А.Кіпріянов; геологи: К.Феофілактов, В.Чирвинський, М.Андрусов, П.Тутковський, В.Тарасенко; ботаніки: В.Бессер, Е.Траутфеттер, О.Рогович, І.Шмальгаузен, С.Навашин, К.Пурієвич, О.Фомін, Й.Баранецький, М.Холодний, Н.Корнюшенко, Д.Зеров, О.Липа; зоологи: К.Кесслер, О.Ковалевський, О.Северцов, О.Коротнєв, С.Кушакевич, Л.Шелюжко, Б.Мазурмович; біохімік О.Палладін; медики: В.Караваєв, О.Вальтер, В.Бец, М.Скліфосовський, Ф.Яновський, В.Образцов, В.Чаговець, М.Стражеско та інші визначні вчені.

У різні часи Київ. ун-т очолювали ректори: М.Максимович (1834–35), В.Цих (1836–37), К.Неволін (1837–43), В.Федоров (1843–47), Е.-Р.Траутфеттер (1847–59), М.Бунге (1859–62; 1871–75; 1878–80), М.Іванишев (1862–65), К.Мітюков (1865), О.Матвєєв (1865–71; 1875–78), К.Феофілактов (1880–81), І.Рахманінов (1881–83), М.Рененкампф (1883–90), Ф.Фортинський (1890–02), М.Бобрицький (1903–05), М.Цитович (1905–17), Г. де Метц (1917), О.Садовень (1917–18), Є.Спекторський (1918–19), Д.Мельников (1933–34), М.Кушнарьов (1935–36), Ф.Зюльков (1936), І.Давидов (1937), М.Чупис (1937–38), О.Русько (1938–44), К.Штеппа (1941–42, в окупованому Києві), В.Бондарчук (1944–51), О.Голик (1951–55), І.Швець (1955–69), М.Білий (1970–85). Від 1985 Київ. ун-т очолює В.Скопенко. Указом Президента України від 21 квіт. 1994 встановлено, що ун-т є нац. ун-том зі статусом самоврядного (автономного) держ. вищого навч. закладу, який здійснює свою діяльність відповідно до власного Статуту.

Нині на 14 ф-тах і в 5 навч. інститутах ун-ту ведеться підготовка за 75 спеціальностями та 157 спеціалізаціями, на яких навчається майже 20 тис. студентів. Працює бл. 2 тис. фахівців, 82 % з яких мають учені ступені й наук. звання, серед них – 30 акад. і чл.-кор. НАН України та галузевих держ. академій наук, 350 проф. і понад 1240 доц. та канд. наук. При ун-ті функціонують Центр забезпечення й підготовки іноз. громадян і 2 ліцеї. Ун-т є співзасн. 3 ін-тів і 2 коледжів. За свою історію Київ. ун-т підготував 350 тис. фахівців, з яких 33 тис. стали канд. і д-рами наук.української мови, літератури, історії, етнографії і права звичаєвого, з викладами тих предметів на українській же мовіВ.Перетц і Г.Павлуцький підписали подання до деканату історико-філол. ф-ту, в якому обґрунтували необхідність відкриття українознавчих каф-р. На підтримку заснування таких каф-р у Київ. ун-ті виступили укр. громад. та культ. діячі –І.Липа, С.Петлюра, Д.Дорошенко, Б.Грінченко,

дата публікації: 2007 р.

Література:
  1. Биографический словарь профессоров и преподавателей императорского Университета Св. Владимира (1834–1884). К., 1884
  2. Владимирский-Буданов М. История императорского университета Св. Владимира, т. 1–2. К., 1884
  3. Історія Київського університету, 1834–1959. К., 1959
  4. Київський університет імені Тараса Шевченка. Сторінки історії і сьогодення. К., 1994
  5. З іменем Святого Володимира. Київський університет у документах, матеріалах та спогадах сучасників, кн. 1–2. К., 1994
  6. Alma Mater. Університет Св. Володимира напередодні та в добу Української революції 1917–1920: Матеріали, документи, спогади, кн. 1–2. К., 2000
  7. Нариси історії Київського національного університету імені Тараса Шевченка. 1834–2004. К., 2004
  8. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Імена славних сучасників. К., 2004.

див. також ресурси Електронної бібліотеки “Україніка” (НБУВ)


Посилання:
  • АНТОНОВИЧ ВОЛОДИМИР БОНІФАТІЙОВИЧ
  • АРХЕОГРАФІЧНІ КОМІСІЇ УКРАЇНИ
  • АВЕНАРІУС МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ
  • БЕРЕТТІ ВІНЧЕНЦО ТА АЛЕССАНДРО
  • БЕЦ ВОЛОДИМИР ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • БІЛЬШОВИКИ
  • БОГОЛЮБОВ МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ
  • БУКРЄЄВ БОРИС ЯКОВИЧ
  • БУНГЕ МИКОЛА ХРИСТИЯНОВИЧ
  • ЧЕРНІГІВ, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • ДАШКЕВИЧ МИКОЛА ПАВЛОВИЧ
  • ДЕРЖАВА
  • ДОРОШЕНКО ДМИТРО ІВАНОВИЧ
  • ДОВНАР-ЗАПОЛЬСЬКИЙ МИТРОФАН ВІКТОРОВИЧ
  • ДРАГОМАНОВ МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ЄФРЕМОВ СЕРГІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ФОРТИНСЬКИЙ ФЕДІР ЯКОВИЧ
  • ГЕРМАЙЗЕ ОСИП ЮРІЙОВИЧ
  • ГРАВЕ ДМИТРО ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ГРІНЧЕНКО БОРИС ДМИТРОВИЧ
  • ГРОМАДИ
  • ГРУШЕВСЬКИЙ МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ
  • ІКОННИКОВ ВОЛОДИМИР СТЕПАНОВИЧ
  • ІНСТИТУТИ НАРОДНОЇ ОСВІТИ (ІНО)
  • ІСТОРИЧНЕ ТОВАРИСТВО НЕСТОРА ЛІТОПИСЦЯ
  • ІВАНИШЕВ МИКОЛА ДМИТРОВИЧ
  • КАРБОВАНЕЦЬ
  • КЕССЛЕР КАРЛ ФЕДОРОВИЧ
  • ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ, ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.КАРАЗІНА
  • ХОЛОДНИЙ МИКОЛА ГРИГОРОВИЧ
  • КІСТЯКІВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ФЕДОРОВИЧ
  • КЛАСИЦИЗМ
  • КОСТОМАРОВ МИКОЛА ІВАНОВИЧ
  • КОЦЮБИНСЬКИЙ МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ
  • КРАВЧУК МИХАЙЛО ПИЛИПОВИЧ
  • КРЕМЕНЕЦЬ
  • КРЕМЕНЕЦЬКИЙ ЛІЦЕЙ
  • КРИМСЬКИЙ АГАТАНГЕЛ ЮХИМОВИЧ
  • КРУТИ, БІЙ 1918
  • КУЛАКОВСЬКИЙ ЮЛІАН АНДРІЙОВИЧ
  • КИЇВ
  • КИЇВСЬКА НАСТУПАЛЬНА ОПЕРАЦІЯ 1943
  • КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ ТОВАРИСТВО, УКРАЇНО-СЛОВ'ЯНСЬКЕ ТОВАРИСТВО, КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ БРАТСТВО
  • ЛИПА ІВАН ЛЬВОВИЧ
  • ЛОБОДА АНДРІЙ МИТРОФАНОВИЧ
  • ЛОТОЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ГНАТОВИЧ
  • ЛУЧИЦЬКИЙ ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ
  • МАКСИМОВИЧ МИХАЙЛО ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • МЕЧНИКОВ ІЛЛЯ ІЛЛІЧ
  • МОСКОВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • МИКОЛА І, МИКОЛА ПАВЛОВИЧ
  • НЕВОЛІН КОСТЯНТИН ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • НОВИЦЬКИЙ ОЛЕКСА ПЕТРОВИЧ
  • ОГЛОБЛИН ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ
  • ПАЛЛАДІН ОЛЕКСАНДР ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • ПАВЛОВ ПЛАТОН ВАСИЛЬОВИЧ
  • ПАВЛУЦЬКИЙ ГРИГОРІЙ ГРИГОРОВИЧ
  • ПЕРЕТЦ ВОЛОДИМИР МИКОЛАЙОВИЧ
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • ПЕТЛЮРА СИМОН ВАСИЛЬОВИЧ
  • ПОЛОНСЬКА-ВАСИЛЕНКО НАТАЛІЯ ДМИТРІВНА
  • РАНКЕ ЛЕОПОЛЬД
  • РЕВОЛЮЦІЯ 1905–1907 В УКРАЇНІ
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • САМОДЕРЖАВСТВО
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • ШЕВЧЕНКО ТАРАС ГРИГОРОВИЧ
  • ШТЕПА КОСТЬ ФЕОДОСІЙОВИЧ
  • ШИНКАРУК ВОЛОДИМИР ІЛАРІОНОВИЧ
  • СКОПЕНКО ВІКТОР ВАСИЛЬОВИЧ
  • СРСР, СОЮЗ РАДЯНСЬКИХ СОЦІАЛІСТИЧНИХ РЕСПУБЛІК
  • СТРАЖЕСКО МИКОЛА ДМИТРОВИЧ
  • СИДОРЕНКО ГРИГОРІЙ МИКИТОВИЧ
  • ТАРЛЕ ЄВГЕН ВІКТОРОВИЧ
  • ЦИХ ВОЛОДИМИР ФРАНЦЕВИЧ
  • ТУТКОВСЬКИЙ ПАВЛО АПОЛЛОНОВИЧ
  • ТИМЧАСОВИЙ УРЯД
  • УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА
  • УКРАЇНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАДА (УЦР)
  • УКРАЇНСЬКИЙ КИЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ (1918-1920)
  • УВАРОВ СЕРГІЙ СЕМЕНОВИЧ
  • ВЕЛИКА ВІТЧИЗНЯНА ВІЙНА РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ 1941-1945 РР.
  • ВІЛЬНЮСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • ВЛАДИМИРСЬКИЙ-БУДАНОВ МИХАЙЛО ФЛЕГОНТОВИЧ
  • ВОЛОДИМИР СВЯТОСЛАВИЧ СВЯТИЙ
  • ВОВК (ВОЛКОВ) ФЕДІР КІНДРАТОВИЧ
  • ЗЕРОВ МИКОЛА КОСТЯНТИНОВИЧ
  • ЗІБЕР МИКОЛА ІВАНОВИЧ

  • Пов'язані терміни:
  • ЕДУКАЦІЙНА КОМІСІЯ 1773–1794
  • ЄВРЕЙСЬКИЙ НАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • ФУНДУКЛЕЙ ІВАН ІВАНОВИЧ
  • ІСТОРІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ ВІД НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО ПОЧАТКУ 20 СТ.
  • ІСТОРИЧНА НАУКА В УКРАЇНІ В 19 СТОЛІТТІ
  • ІСТОРИЧНЕ ТОВАРИСТВО НЕСТОРА ЛІТОПИСЦЯ
  • ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА УКРАЇНИ ЯК НАУКОВА ДИСЦИПЛІНА
  • ІСТОРІЯ НАУКИ
  • ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
  • ІСТОРИЧНА БІБЛІОГРАФІЯ УКРАЇНІКИ
  • КОРЧМАР ЯКІВ ІСАКОВИЧ
  • КОРДТ ВЕНІАМІН
  • КОСТЮК ГРИГОРІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • КОТЛЯРЕВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • КОТОВ ВІКТОР НИКИФОРОВИЧ
  • КОЖЕНЬОВСЬКИЙ ЮЗЕФ
  • КРАКІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • КРАВЧУК МИХАЙЛО ПИЛИПОВИЧ
  • КРЕМЕНЕЦЬ
  • КРЕМЕНЕЦЬКИЙ ЛІЦЕЙ
  • КРИМСЬКИЙ АГАТАНГЕЛ ЮХИМОВИЧ
  • КРИЖАНІВСЬКИЙ ОЛЕГ ПРОКОПОВИЧ
  • КШИЖАНОВСЬКИЙ СТАНІСЛАВ МИХАЙЛОВИЧ
  • КУЛАКОВСЬКИЙ ЮЛІАН АНДРІЙОВИЧ
  • КУЛЬЖЕНКО ПОЛІНА АРКАДІЇВНА
  • КУРОПАСЬ МИРОН СТЕПАНОВИЧ
  • КИЇВ
  • КИТАЙЦІ В УКРАЇНІ
  • ЛАВРЕНТЬЄВ МИХАЙЛО ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • ЛАВРОВ ПАВЛО АРСЕНТІЙОВИЧ
  • ЛЕБЕДИНЦЕВ ПЕТРО ГАВРИЛОВИЧ
  • ЛЕЩЕНКО МИКОЛА НИКИФОРОВИЧ
  • ЛЕВАШОВ ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ
  • ЛИПСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ІПОЛИТОВИЧ
  • ЛИТВИН ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ
  • ЛОБОДА АНДРІЙ МИТРОФАНОВИЧ
  • ЛОБОДА МИКОЛА ІВАНОВИЧ
  • ЛОХВИЦЬКИЙ КІНДРАТ АНДРІЙОВИЧ
  • ЛОСЬ ФЕДІР ЄВДОКИМОВИЧ
  • ЛУЧИЦЬКИЙ ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ
  • ЛУК'ЯНІВСЬКА ТЮРМА
  • ЛЯСКОРОНСЬКИЙ ВАСИЛЬ ГРИГОРОВИЧ
  • МАКАРЧУК СТЕПАН АРСЕНТІЙОВИЧ
  • МАКСИМОВИЧ ГЕОРГІЙ АНДРІЙОВИЧ
  • МАКСИМОВИЧ МИХАЙЛО ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • МАРЧЕНКО МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ
  • МАРКЕВИЧ ОЛЕКСІЙ ІВАНОВИЧ
  • МАРКІНА ВАЛЕНТИНА ОЛЕКСІЇВНА
  • МАСЛОВ СЕРГІЙ ІВАНОВИЧ
  • МАСЛОВ ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ
  • МЕДІЄВІСТИКА
  • МЕЛЬНИК-АНТОНОВИЧ (АНТОНОВИЧ-МЕЛЬНИК) КАТЕРИНА МИКОЛАЇВНА
  • МЕЛЬНИКОВА ІРИНА МИКОЛАЇВНА
  • МЕЗЕНЦЕВА ГАЛИНА ГЕОРГІЇВНА
  • МІГУЛІН ПЕТРО ПЕТРОВИЧ
  • МІРЗА-АВАК'ЯНЦ НАТАЛЯ ЮСТІВНА
  • МІЖНАРОДНІ КОНФЕРЕНЦІЇ КРУГЛОГО СТОЛУ АРХІВІВ (МККСА)
  • МІЖНАРОДНІ КОНГРЕСИ ІСТОРИКІВ
  • МОСКОВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • МУЗЕЙ УКРАЇНИ
  • МУЗЕЙНА СПРАВА В УКРАЇНІ
  • МИКОЛА І, МИКОЛА ПАВЛОВИЧ
  • МИЩЕНКО ФЕДІР ГЕРАСИМОВИЧ
  • МИТРОПОЛЬСЬКИЙ ЮРІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • НАЛИВАЙКО ДМИТРО СЕРГІЙОВИЧ
  • НАЦІОНАЛЬНА АСОЦІАЦІЯ УКРАЇНОЗНАВЦІВ
  • НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА
  • НЕВОЛІН КОСТЯНТИН ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • НЕЗАБИТОВСЬКИЙ ВАСИЛЬ АНДРІЙОВИЧ
  • НОМИС
  • НОВІТНЯ ІСТОРІОГРАФІЯ
  • НОВИЦЬКИЙ ВІКТОР ІЗМАЙЛОВИЧ
  • ОСТЕН-САКЕН ФАБІАН-ГОТЛІБ
  • СФРАГІСТИКА
  • СКОПЕНКО ВІКТОР ВАСИЛЬОВИЧ
  • СЛЮСАРЕНКО АНАТОЛІЙ ГНАТОВИЧ
  • СЛОВАКИ В УКРАЇНІ
  • СОССА РОСТИСЛАВ ІВАНОВИЧ
  • ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • ТЕРПИЛОВСЬКИЙ РОСТИСЛАВ ВСЕВОЛОДОВИЧ
  • УЛЬЯНОВСЬКИЙ ВАСИЛЬ ІРИНАРХОВИЧ
  • УНИВЕРСИТЕТСКИЕ ИЗВЕСТИЯ
  • ВИЩА ОСВІТА В УКРАЇНІ
  • ЯБЛОНОВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР-ВАЛЕР’ЯН
  • ЯПОНІЯ. УКРАЇНСЬКО-ЯПОНСЬКІ ЗВ’ЯЗКИ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)