Бібліографічне посилання: Скорий С.А.,
Кислий О.Є.
КУРГАН, надмогильний пагорб [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон - Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2008. - 568 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Kurgan (останній перегляд: 29.03.2024) Енциклопедія історії України ( Т. 5: Кон - Кю ) в електронній біблотеці
КУРГАН, НАДМОГИЛЬНИЙ ПАГОРБ
КУРГАН, надмогильний пагорб – споруда із землі, каміння, дерева тощо над похованням. У тюркських мовах словом "курган" означають: круглу могилу; могильні: пагорб, насип; могильний будинок-укріплення. Давні кургани – це пам'ятки не лише археології, а й історії, к-ри та арх-ри. Вони поширені на всіх територіях Старого Світу, є в Пн. Америці. Широко відомі в Україні, особливо в степовій зоні, звичай їх споруджувати виник у степах Пн. Причорномор'я в 4 тис. до н. е. з утвердженням тут рухливого скотарства і став притаманним багатьом народам, які тут мешкали, приблизно до 14 ст. У давнину К. нерідко обмежовували спец. кам'яним, глинисто-муловим та ін. кільцем, ровом. На вершині насипу досить часто встановлювали антропоморфну стелу. В укр. фольклорі їх іменують або "Кам'яними бабами", або "Дівками кам'яними", або "Мар'їними каменями" ("Маржитаг", "Марь Етож"). Найбільш відомі кам'яні стели епохи енеоліту–бронзи (кемі-обинська культура, ямна культурно-історична спільність), раннього залізного віку (кімерійські, скіф., антич.), середньовіччя (половецькі; див. Половецькі статуї). Під насипом (чи в насипу) були одна або кілька могил. Насип міг мати видовжену чи округлу в плані форму, містити в собі різноманітні поховальні споруди (ями, катакомби, склепи, кам'яні скрині, зруби тощо). Заг. число курганів на тер. України не відоме. Багато з них з початком інтенсивного розорювання степів (з 19 ст.) було знищено, а за доби індустріалізації повністю змінився увесь істор. ландшафт укр. степу. Одним із перших, хто усвідомив потребу збереження цього ландшафту, обережного ставлення до насипів курганів, зокрема під час їх археол. дослідження, був Т.Шевченко, про це він писав у багатьох своїх поезіях та в щоденнику (напр., у записі від 13 серпня 1857). За деякими підрахунками, на сьогодні в степовій зоні України залишилося бл. 150 тис. курганів. Більшість із них – невеликі, висотою 1–2 м, діаметром 10–30 м. На думку археологів, з усіх наявних курганів 70–80 % були споруджені племенами ямної культурно-істор. спільності доби енеоліту–бронзи, 1–2 % – племенами катакомбної культурно-історичної спільності (середня бронза), 8–9 % – іншим нас. доби середньої та пізньої бронзи, 2–3 % – скіфами, 2–3 % – середньовічними кочовиками. Істотне зменшення кількості споруджених курганів у період к-р катакомбної культурно-істор. спільності деякі дослідники пов'язують з імовірною тогочасною забороною реалістичних відтворень та зображень, враховуючи, що К. був образом житла померлих. Найбільш відомими сьогодні є, зокрема, кургани: доби бронзи – Кемі-Оба (Крим), Широка Могила (Херсонщина); кімерійського часу – Висока Могила (Запоріз. обл.), Носачів, Квітки, Вільшана (Черкас. обл.); скіф. доби – Чортомлик, Олександропільський курган, Товста Могила, Солоха, Огуз, Царський курган, Золотий курган; сарматського часу – Ногайчинський курган, Соколова Могила; середньовіччя – Чингульський курган. На укр. землях кургани стали важливою складовою укр. етнічної к-ри, вони широко опоетизовані в переказах і легендах. Селяни впорядковували на верхів'ях курганів кам'яні стели, а у випадку пошкодження курганів ставили стели в селах біля хат або воріт, білили та прикрашали їх перед кожним літнім церк. святом, у молитвах зверталися до них по допомогу. |