ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1    Том (Україна - Українці) Кн. 2
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

КУПАЛА, КУПАЙЛО

  Бібліографічне посилання: Голобуцький П.В., Карадобрій Т.А. КУПАЛА, Купайло [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон - Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2008. - 568 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Kupala (останній перегляд: 29.03.2024)
Енциклопедія історії України ( Т. 5: Кон - Кю ) в електронній біблотеці

КУПАЛА, КУПАЙЛО

КУПАЛА, Купайло – одне з давніх (дохристиян.) свят сх. слов'ян. Згідно з його описами, які дійшли до нашого часу, воно відбувалося в особливий момент у "споконвічному" циклі життя людей і природи – у період літньої вегетативної кульмінації, який у тих місцях, де господарювали сх. слов'яни, спостерігався, як правило, в дні найвищого сонцестояння і слідом за яким поступово, але неодмінно наставав спад зовн. природної активності. Обряд поєднував у собі веселі ігрища й голосіння та плакання за потопленими і захороненими під час свята опудалами. Його дійства та пісні були тісно пов'язаними з язичницькими віруваннями, світоглядом і госп. діяльністю раннього східнослов'янського сусп-ва. Ті пісні, що дійшли до нашого часу, нагадують весільні, але виконуються особливим жалібним однотонним наспівом. У них, імовірно, закодовані ритми тогочасного побуту, а також спогади про старовинні відносини молодих дівчат і хлопців. Вгадується в них і культ предків. У купальських урочистостях простежуються елементи аграрної та шлюбної магії. Свято відбувалося поблизу води, на пагорбах, а осн. його учасниками були юнаки та юнки. Свідченням надзвичайної давності свята є добування під час його проведення вогню тертям дерева об дерево. На думку М.Максимовича, магічні дії з вогнем і водою мали допомогти хліборобам духовно й тілесно очиститися перед жнивами.

Оскільки стара язичницька віра не залишила писемних пам'яток чи, можливо, всі вони були знищені після хрещення Київської Русі, то відомості, які дійшли до нас про старі слов'ян. вірування, є відомостями пізніших часів, тобто є, по суті, їх християн. тлумаченням. Більше того, оригінали християн. пам'яток, відомих сьогодні в списках, були створені не раніше 14 ст., а отже, є тлумаченнями навіть не доби введення християнства на Русі, а доби, коли християнству "протистояло" вже не язичництво як таке, а т. зв. двовірство – місц. духовний компроміс християн. вірувань з окремими елементами язичницької міфології. Про поширеність такого двовірства в 16 ст. засвідчує, зокрема, автор "Слова некого христолюбця, ревнителя по правой вере". Він пише, що поміж християн є чимало "во двоеверию живущих", які "веруют в Перуна, и в Хорса, и в Мокошь … и кури им режють, и огневи моляться, зовуще его сварожичем…"

Ось як описує купальське свято Густинський літопис (16 ст.): "Купало, бог обилія (врожаю), якоже у елін Церез (Церера). Ему же безумнії за обиліє благодареніє приношаху, єгда імяше настати жнива… Сему Купалу – бісу еще і донині по нікоїх странах безумнії пам'ять совершают, наченше іюня 23 дня в навечеріє рождества Іоанна Предтечі, даже до жатви і далій, сіцевим (таким) образом і с вечера собираются простая чадь обоєго пола і соплітают себі вінці із ядомога зелія ілі коренія і препоясавшеся билієм, возгнітають огні, інді поставляют зеленую вітвь і, ємшеся за руці около, обращаются окрест оного огня, пояще свої пісні, переплітающе купалом, потом через оний огнь прескакуют".

Чи справді у слов'ян-язичників існував бог К., як це стверджує Густинський літопис, з'ясувати поки що немає змоги. Відомо, однак, що в пантеоні богів вел. кн. київ. Володимира Святославича, про який ідеться в "Повісті временних літ", серед богів згадуються лише: Перун, Хорс, Дажбог, Стрибог, Симаргл і Мокош. Є згадка про К. в Іпатіївському літописі (15 ст.) під 1262, але в ній мовиться про події "напередодні Івана дня на самі купалья".

Немає відомостей про К. як про бога ні в "Посланнях Памфіла" (1505), ні в "Стоглаві" (1551) – великорос. пам'ятках, які давали поради стосовно того, як боротися з купальськими обрядами Іванового дня. В "Житії Володимира" (16 ст.) свято К. подається як "бісовський" язичницький обряд: "В вечер зобравшися младенцы и панны плетут собі вінкі із зелія, коториє кладут на голову і опоясуются імы, кладут зась огнь і беруться за руки і около огня оного скачут, співаючи пісні, в которих часто спомінают Купала, а потом през оный огонь прескакуют, бісу оному Купалі офіруючи самы себе и иных много вымыслов бісовських бридких на той час на оных соборищах чинят".

Під тиском християнства, яке всіляко боролося зі святом К. різного роду заборонами, сталося "об'єднання" язичницького свята з християн. святом Іоанна Хрестителя (Предтечі), що відбувається на честь хрещення Ісуса Христа в водах Йордану "купанням". Змінившись змістовно, язичницький обряд, однак, зберіг свої архаїчні риси, серед яких найхарактернішими є ряження в зілля, розкладання вогнищ, співання стародавніх пісень, передусім пісні-кликання: "Купало купайло, де ти зимувало Зимувало в лісі, ночувало в стрісі, зимувало в пір'єчку, літувало в зіллєчку". Закінчувалося свято стрибанням через вогонь, купанням та киданням вінків у воду, і нарешті, спаленням опудал К. та його жіночого відповідника Марени (Мари, Марини), або утопленням їх у воді чи погребінням у землі, хованням до наступного літа.

На думку деяких учених, зокрема Є.Гонсовського, невизначеність центральної фігури свята К., явно штучне пов'язування цього свята зі святом Різдва Іоанна Хрестителя та окремі елементи цього свята, що дійшли до нашого часу, дають підстави стверджувати, що свято К. становило собою обрядове нар. зібрання під час найвищого сонцестояння, що воно було присвячене сонячним богам – Ярилові, Дажбогу, Сварогу та ін., а також, що його головними складовими дійствами були масові купання (ритуальне очищення), скакання через вогнище й залицяння молоді (останнє особливо характерне для білоруського обряду кумовства між дівчатами та хлопцями, що здійснюється саме на Іванову ніч).

Зі святом К. пов'язане старовинне укр. повір'я про цвіт папороті, який розквітає на ніч Івана Купала. Зірвати таку квітку, згідно з повір'ям, практично неможливо, оскільки всі лісові біси цьому всіляко заважають. Проте той, кому це все-таки вдасться зробити, отримає дар прозріння майбутнього й здібність розуміти мову тварин. Щоб зірвати цвіт з папороті, як свідчать деякі з переказів про свято, потрібно розіслати біля розквітлої папороті освячену скатертину, обвести навколо себе освяченим ножем коло, окропити папороть святою водою й молитись, а зірвавши квітку, слід щосили бігти не оглядаючись. Про легенди й перекази, пов'язані з цвітом папороті, писали багато письменників. Зокрема, М.Гоголь поклав їх в основу сюжету свого оповідання "Вечір на Івана Купала". З приводу самих легенд він у "Книзі усякої всячини" (збірнику матеріалів для своїх праць) записав: "Папороть … цвіте вогняним коляром тільки у ночі під Іванів день, і той хто встигне зірвати цвіт і наважиться вистояти проти всіх примар, які будуть перед ним з'являтися, відшукає скарб".

Нині свято на Івана Купала, втративши всілякі архаїчні риси, перетворилось на веселе гуляння молоді якнайпоетичнішого дня літнього календаря.

дата публікації: 2008 р.

Література:
  1. Афанасьев А.Н. Поэтические воззрения русского народа, т. 1–3. М., 1866–69
  2. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край: Материалы и исследования, собранные П.П. Чубинским, т. 3. СПб., 1872
  3. Купало. В кн.: Энциклопедический словарь Ф.Брокгауза и И.Ефрона, т. 17. СПб., 1896
  4. Сумцов Н. Папоротник (этнографич.). Там само, т. 22. СПб., 1897
  5. Преображенский А. Этимологический словарь русского языка. М., 1913
  6. Потебня А.А. О купальских огнях и сродных с ними представлениях. Х., 1914
  7. Камінський В'ян. Свято Купала на волинському Поліссі. В кн.: Ювілейний збірник на пошану академіка Дмитра Івановича Багалія. З нагоди сімдесятої річниці життя та п'ятидесятих роковин наукової діяльності. К., 1927
  8. Вовк Ф. Студії з української етнографії та антропології. Прага, 1927
  9. Urbaczyk Słowian. Krakόw, 1947
  10. Лавров Н.Ф. Религия и церковь. В кн.: История культуры древней Руси. т. 2. М.–Л., 1951
  11. Українка Леся. Купала на Волині. В кн.: Українка Леся. Твори, т. 4. К., 1953
  12. Гоголь Н.В. Собрание сочинений, т. 1. М., 1959
  13. Gąssowski J. Kypało. В кн.: Mały słownik kultury dawnych słowian. Warszawa, 1972
  14. Голобуцький П.В. Дохристиянські вірування східних слов'ян. В кн.: Запровадження християнства на Русі – правда і вигадки. К., 1987
  15. Мацюцький С. "На Івана, на Купала". "Людина і світ", 1990, № 6
  16. Маркевич Н. Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян. К., 1991
  17. Антонович Д. Передхристиянська релігія українського народу. В кн.: Українська культура: Лекції за редакцією Дм. Антоновича. К., 1993
  18. Грушевський М. Історія української літератури, т. 1. К., 1993
  19. Його ж. Історія України-Руси, т. 1. Львів, 1993
  20. Плачинда С. Словник давньо-української міфології. К., 1993
  21. Скрипник Г. Сьогодні Купала, а завтра Івана… "Неопалима купина", 1993, № 3
  22. Її ж. Липень. Там само
  23. Топорков А. Вода. "Родина", 1994, № 1.

Посилання:
  • ДАЖБОГ, ДАЖЬБОГ, ДАЖДЬБОГ
  • ГОГОЛЬ МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ
  • ГУСТИНСЬКИЙ ЛІТОПИС
  • ІПАТІЇВСЬКИЙ ЛІТОПИС
  • ХОРС
  • ХРЕЩЕННЯ РУСІ 987–989
  • ХРИСТИЯНСТВО
  • МАКСИМОВИЧ МИХАЙЛО ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • МОКОШ, МАКОШ
  • ПЕРУН
  • ПОВІСТЬ ВРЕМЕННИХ ЛІТ
  • СТРИБОГ
  • СВАРОГ І СВАРОЖИЧ
  • СИМАРГЛ, СІМАРГЛ, СЕМАРГЛ
  • ВОЛОДИМИР СВЯТОСЛАВИЧ СВЯТИЙ
  • ЯРИЛО
  • ЯЗИЧНИЦТВО

  • Пов'язані терміни:
  • ЛОБОДОВСЬКИЙ ЮЗЕФ
  • ЯЗИЧНИЦТВО


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)