Бібліографічне посилання: Вирський Д.С.
КРЕМЕНЧУК [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон - Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2008. - 568 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Kremenchuk (останній перегляд: 29.03.2024) Енциклопедія історії України ( Т. 5: Кон - Кю ) в електронній біблотеці
КРЕМЕНЧУК
КРЕМЕНЧУК – місто обласного підпорядкування Полтавської області, райцентр. Річковий порт і місце відомої істор. переправи ("броду") на Дніпрі. Більша частина міста розташов. на лівому березі Дніпра, менша (колиш. Крюків) – на правому. Залізничний вузол. Нас. 230 тис. осіб (2006). Символічною датою заснування К. вважається 1571, хоча існує історіографічна традиція зараховувати виникнення тутешнього поселення до часів вел. кн. литов. Вітовта. Безперервне існування міста починається з 1636 (до цього часу поселення відоме як "уход"; див. Уходництво). 1590 К. проектувався урядом Речі Посполитої під Січ (базу запорожців). 1625 правобережна частина сучасного міста (Крюків) стала місцем Куруківської битви (див. Куруківська угода 1625). 1637–38 К. перебував у центрі подій козац. війни під проводом спочатку П.Бута, а потім – Я.Острянина та Д.Гуні. Від 1648 – сотенний центр Чигиринського полку. Від 1661 до, імовірно, 1666 – центр Кременчуцького полку. 1663 зруйнований рос.-козац. загонами І.Брюховецького. Від 1674 – сотенний центр Миргородського полку, прикордонний пункт Гетьманщини. Від поч. 1720-х тут існувала рос. застава (форпост), з 1754 – митниця. Від 1764 місто стало підпорядкованим Новоросійській губернії (козац. сотня стала ротою Дніпровського пікінерського полку; див. Пікінерські полки), 1765–84 було її адм. центром (з 1776 – також і повітовим), 1784–89 – центром Катеринославського намісництва. 1784 постраждало від чуми. 1787 його відвідала імп. Катерина ІІ на шляху до Криму. Під час російсько-турецької війни 1787–1791 в К. існувала верф. 1789–96 – заштатне місто Градизького пов. Повітовий центр Чернігівської губернії (з 1796), Малоросійської губернії (з 1798) та Полтавської губернії (1802–1920). У 19 ст. місто розвивається переважно як торг. та транзитний центр, тут існують потужні єврейс. та рос. (переважно із старообрядців) громади. 1872 в К. збудували міст через Дніпро. Місто стало вузловою залізничною станцією. За часів Української Народної Республіки існував проект нового адм. поділу України, за яким К. мав стати центром однієї з проектованих областей-"земель" ("Самара"). 1920–22 – центр губернії, 1923–30 – округи, після ліквідації останньої – місто спец. підпорядкування спочатку Харківської області, потім Полтав. обл., з 1939 – райцентр Полтав. обл. У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 був окупований військами вермахту з 9 верес. 1941 до 29 верес. 1943. У цей час тут розташовувалися кілька концтаборів. У період другої хвилі індустріалізації в УРСР (1950–60-х рр.) К. перетворився на потужний пром. центр (нафтопереробка, машинобудування, сталеваріння, с.-г. переробка тощо). 1959 введено в експлуатацію Кременчуцьку ГЕС. Наприкінці 1980-х – на поч. 1990-х рр. у місті спостерігалося піднесення екологічного руху. На поч. 21 ст. набуло розвитку відродження торг.-транзитних традицій К. Пам'ятки: будинок для спостереження за рухом на Дніпрі (1809), "будинок техніки" (поч. 20 ст., нині приміщення відділення банку "Аваль"), Палац культури ім. І.Котлова (1925–27), музей А.С.Макаренка, ландшафтний заповідник "Білецьківські плавні". |
дата публікації: 2008 р.
Література: - Николайчик Ф. Город Кременчук. СПб., 1891; Євселевський Л.І. Кременчуччина у ХIХ – на початку ХХ ст. Кременчук, 1996
- Литвиненко А.К., Лушакова А.Н. Кременчуг финансовый. 1571–1941 гг. Кременчуг, 1999
- Лушакова А.Н., Евселевский Л.И. Улицами старого Кременчуга. Кременчуг, 2001
- Вирський Д. Кременчук 1917–1920 рр.: провінційні образи революції. К., 2003
- Його ж. "Українне місто": Кременчук від заснування до 1764 р. К., 2004
- Про місто: Історичні дані. Web.: Офіційний веб-сайт Кременчуцької міської ради (http:// www.r
|