Бібліографічне посилання: Лазанська Т.І.
КОЦЮБИНСЬКИЙ Михайло Михайлович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон - Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2008. - 568 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Kotsyubinskii_M (останній перегляд: 29.03.2024) Енциклопедія історії України ( Т. 5: Кон - Кю ) в електронній біблотеці
КОЦЮБИНСЬКИЙ МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ
|
КОЦЮБИНСЬКИЙ Михайло Михайлович (17(05).09.1864–25(12).04.1913) – письменник, культ. і громад. діяч. Батько Ю.Коцюбинського. Н. в м. Вінниця в родині дрібного чиновника. В дитячі та юнацькі роки жив на Поділлі, освіту здобував у нар. училищі м. Бар та в духовній семінарії у Шаргороді. 1880 по закінченні семінарії переїхав у м. Кам'янець-Подільськ (нині м. Кам'янець-Подільський). Зблизився з народниками і деякий час перебував під їхнім впливом. 1882 повернувся до Вінниці, заробляв на життя приватними уроками. 1884 дебютував як літератор виданням оповідання "Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма". Цього ж року у зв'язку з суд. справою над подільською групою "Народна воля" за ним було встановлено таємний поліційний нагляд (не був знятий до кінця його життя). Вчителював у с. Лопатинці (нині село Шаргородського р-ну Він. обл.), займався просвітництвом селян, записував фольклор. Активну літ. діяльність розпочав з 1890 друкуванням праць у західноукр. журналах "Дзвінок", "Правда", "Зоря", "Життє і слово" та ін. Від 1892 у складі Одес. філоксерної комісії (по боротьбі зі шкідником винограду – філоксерою) пра-цював у Бессарабії та Криму. Був чл. нелегальної громадсько-культурницької орг-ції "Братерство тарасівців", підтримував зв'язки із західноукр. діячами. Через хворобу залишив роботу у філоксерній комісії і переїхав до Житомира. 24 січ. 1896 у Вінниці одружився з Вірою Дейшею (н. 22 вересня 1863 – п. 30 грудня 1921). Працював у редакції газ. "Волынь" (1897–98). 1898 оселився у Чернігові, працював спочатку діловодом, а з 1900 – статистиком у земській управі та зав. від. стат. бюро. Зблизився з Б.Грінченком, В.Самійленком, М.Вороним, М.Чернявським, М.Могилянським. Брав участь у виданні збірників і альманахів – "Хвиля за хвилею" (1900), "Дубове листя" (1903), "З потоку життя" (1905). 1903 разом із М.Чернявським оприлюднив відозву із закликом до письменників творчо освоювати досягнення найновішої європ. літератури, розробляти філософсько-психологічну проблематику, втілювати нові худож. принципи. 1906–08 очолював чернігівське товариство "Просвіта", 1907 організував Шевченківський вечір. Влаштовував муз. вечори за участю родички своєї дружини М.Дейші-Сіоницької, М.В.Лисенка, О.Мишуги та ін. Допомагав творчо зростати літ. молоді, збираючи її на традиційні "понеділки" (1906–07) та "суботи" (1911–12), на яких обговорювалися нові твори. Через хворобу виїздив на лікування за кордон на о-в Капрі (Італія), де познайомився із рос. письменником Максимом Горьким. В укр. літературу ввійшов як майстер психологічної прози. Вже його ранні оповідання "Харитя", "Ялинка" (1891), "Маленький грішник" (1893) відзначалися тонким психологізмом, мальовничістю, експресивністю та худож. лаконізмом. У ці ж роки звертається до традиційної для укр. літератури сел. тематики. Публікує повість "На віру" (1891), оповідання "П'ятизлотник" (1892), "Ціпов'яз" (1893), де порушує соціальні та морально-етичні проблеми, вони знайшли своє продовження в оповіданнях "Для загального добра" (1896), "Дорогою ціною" (1901) та ін. Найулюбленішим його жанром була соціально-психологічна новела. Від кін. 1890-х рр. написав низку творів, позначених глибоким реалізмом у зображенні соціального життя: "В путах шайтана" (1899), "По-людському" (1900), "Лялечка" (1901), "У грішний світ", "Під мінаретами" (1904) та ін. У наступний період своєї творчості, що збігся з подіями революції 1905–1907, написав, зокрема, новели: "Сміх", "Він іде" (1906), "Невідомий", "Persona grata" (1907), "В дорозі" (1907), "Intermezzo" (1908) та повість "Fata morgana" (1903–10). У ліричних творах стверджував нерозривність долі справжнього митця із людською долею ("Intermezzo", "В дорозі", "Дебют"). Вершинами досконалості його особливого худож. стилю критики вважають "Fata morgana", "Що записано в книгу життя" (1910), "Тіні забутих предків" (1911). У своїх останніх новелах ("Хвала життю", "На острові", "Цвіт яблуні") доповнив свій характерний стиль елементами неоромантизму. У різні роки написав чимало публіцистичних та літ.-критичних праць. П. у м. Чернігів, похований на Болдиній горі. Окремі його твори екранізовано та інсценізовано, перекладено мовами багатьох народів світу. На його честь у Вінниці (1927) і Чернігові (1934) створено музеї (див. Коцюбинського Михайла літературно-меморіальні музеї), споруджено пам'ятники. Його ім'ям названо два населених пункти: смт Михайло-Коцюбинське Чeрніг. р-ну Черніг. обл., смт Коцюбинське Київ. обл., підпорядковане Ірпінській міськраді. У Вінниці встановлено літ. премію ім. М.Коцюбинського, якій 1992 надано статус всеукраїнської. 100-річчя від дня його народження за рішенням Всесвітньої Ради Миру відзначалося в багатьох країнах світу. |