ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1    Том (Україна - Українці) Кн. 2
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

КОМУНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛА 1919

  Бібліографічне посилання: Кульчицький С.В. КОМУНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛА 1919 [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 4: Ка-Ком / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2007. - 528 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Komunizaciya_ukr_sela (останній перегляд: 29.03.2024)
Енциклопедія історії України ( Т. 4: Ка-Ком ) в електронній біблотеці

КОМУНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛА 1919

КОМУНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛА 1919 – перша спроба більшовиків здійснити на селі повномасштабні комуніст. перетворення (див. Комунізм). Вчинена на укр. землях після витіснення з них військами Червоної армії (див. Радянська армія) в ході війни РСФРР і УНР 1918–1919 військ Директорії Української Народної Республіки і встановлення на захопленій території радянської влади.

Комунізацію села більшовики розглядали як другий етап утілення в життя двох гол. цілей здійснюваної ними комуніст. революції – ліквідації приватної власності на засоби вир-ва та ліквідації тих класів (див. Класи суспільні), які володіли приватною власністю. На противагу першому етапові – експропріації порівняно незначної частини нас. країни – великих власників (поміщиків і буржуазії), другий етап – декласування десятків мільйонів селян, кустарів та ремісників потребував тривалого часу. Однак вожді РКП(б) спробували перейти до другого етапу одразу після досягнення успіхів у здійсненні першого етапу – націоналізації "командних висот" економіки. Підбиваючи підсумки першого етапу і торкаючись долі дрібних виробників і дрібних землеробів, В.Ленін орієнтував РКП(б) на те, що "головне питання революції полягає тепер у боротьбі проти цих двох останніх класів. Щоб звільнитися від них, треба застосовувати інші методи, ніж у боротьбі проти великих землевласників і капіталістів".

В ухваленій у берез. 1919 2-й програмі РКП(б) підкреслювалося, що партія розглядає організацію рад. госп-в (на базі поміщицьких маєтків) і підтримку всіляких т-в для громад. обробітку землі, аж до комуни, як єдино можливий шлях до підвищення продуктивності землеробської праці. На думку теоретиків рос. комунізму, лише великі с.-г. підпр-ва у формі радгоспів і комун сільськогосподарських могли налагодити нетоварну змичку сільс. економіки з націоналізованими "командними висотами". Поки радгоспів і комун не існувало, необхідні д-ві продовольчі ресурси з с. госп-ва доводилося брати простим відчуженням результатів праці сільс. трудівників – продрозкладкою.

Аграрна революція на засадах "чорного переділу", як того бажали селяни, не влаштовувала більшовиків, оскільки парцеляція поміщицьких маєтків робила центр. фігурою села не бідняка-пролетаря, а селянина-власника. Проте після Жовтневого перевороту в Петрограді 1917 вони не змогли протистояти тискові сел. мас, які домагалися зрівняльного поділу землі. Тим більше, що напередодні, зважаючи на неможливість здобуття політ. влади без підтримки сел. мас, більшовики взяли на озброєння гасло есерівської програми (див. Партія соціалістів-революціонерів) про зрівняльний поділ землі, включаючи поміщицьку. Тому, здобувши владу, вони ініціювали ухвалення Декрету про землю 1917, який містив вимогу селян про "чорний переділ", але невдовзі відкоригували його в Законі про соціалізацію землі від 9 лют. (27 січ.) 1918, який Всерос. ЦВК видав нібито на додаток до декрету. В законі передбачалася передача відчужуваної в поміщиків землі не селянам, а держ. органам. Селянство в осн. своїй масі не заперечувало проти націоналізації землі.

Поки в Українській Державі за підтримки австро-нім. військ гетьман П.Скоропадський відновлював поміщицьке госп-во, у рад. Росії осн. частину маєтків селяни поділили між собою і лише деякі зразкові поміщицькі госп-ва були перетворені на радгоспи або комуни. Хоча земля в РСФРР належала д-ві, проте панівною фігурою в рос. селі став селянин-власник, а це означало, що реально на передній план в аграрній реформі в Росії вийшла не проблема комунізації, а проблема землекористування.

Однак більшовики прагнули комунізувати село. Тому в третьому земельному декреті рад. влади "Про соціалістичний землеустрій і про заходи переходу до соціалістичного землеробства", який був затверджений в рад. Росії 14 лют., а в рад. Україні – 26 трав. 1919 (після встановлення на значній частині Наддніпрянщини рад. влади), ішлося про негайну комунізацію села. Дослідним майданчиком для здійснення такої політики було вибрано УСРР, де на той час існували нерозподілені після відновлення П.Скоропадським поміщицькі землеволодіння. Вожді РКП(б) вважали, що укр. селянство з більшим ентузіазмом, ніж рос. селяни, які встигли уже у своїй осн. масі стати власниками, підтримає курс на утворення радгоспів і комун. Комунізацію укр. села більшовики розпочали одразу після встановлення там рад. влади, тобто ще до того, як ЦВК рад України ухвалив відповідний декрет. Однак досить швидко вони зазнали поразки. Якщо в січ.–лют. 1919 їхні сили в Україні постійно зростали, а сили Директорії – у такій же пропорції танули (численні партизан. загони, що виникли і зміцнилися в ході сел. війни з нім. та австро-угор. військами і гетьман. режимом, вливалися в Червону армію), то вже з берез. Україну охопили повстання, порівнянні за масштабами з сел. війною 1918 (див. Повстанський рух в Україні 1918–1922).

В історіографії тривалий час побутувала думка, що осн. причиною цих повстань була продрозкладка, однак це не так. Хоч селяни й ненавиділи все, що було пов'язано з методами "заготівель" с.-г. продукції, які саме тоді почала практикувати рад. влада, але цей фактор не міг стати визначальним, бо надто мізерними були реальні масштаби продрозкладки: при плані на 1919 в 140 млн пудів збіжжя, було зібрано не більше 8 млн, причому приблизно половина цієї кількості – з поміщицьких маєтків. Справжньою причиною повстань була комунізація села.

На боротьбу з селянами було кинуто кілька підрозділів Червоної армії, зокрема, загони інтернаціоналістів, сформовані для походу на допомогу рад. Угорщині. Щоб придушити опір, більшовики вдалися до найжорстокіших методів, зокрема, до спалювання сіл. На початку квіт. 1919 були спалені перші повсталі села в районі Фастова – Романівка і Жидівці (нині с. Жовтневе; обидва села Попільнянського р-ну Житомир. обл.). Лише коли число вигорілих сіл почало зростати з дивовижною швидкістю, це стурбувало вищих посадовцівресп. "робітничо-селянської" влади, адже вдаватися до таких засобів покарання, як спалення сіл, могли лише окупанти. 16 квітня 1919 Президія ВУЦВК (Г.Петровський, С.Косіор, В.Затонський) у присутності командуючого Внутр. фронтом К.Ворошилова поставила на порядок денний засідання питання "Про неприпустимість спалення сіл під час придушення куркульських повстань". Однак практика спалення сіл тривала. Так, 22 лип. 1919, коли відбувалися жорстокі бої під Обуховим з повстанцями отамана Д.Зеленого, рад. війська спалили с. Щербанівка (нині село Обухівського р-ну Київ. обл.).

Законодавча політика більшовиків щодо проблем села була такою, що селяни фактично не могли в ній розібратися. Комунізація села здійснювалася на основі підзаконних актів, про які селяни мало що знали, у той же час оприлюднювані владою аграрні закони формально враховували їхні інтереси. Тому, як засвідчує довідка Інформвідділу ЦК КП(б)У від 24 верес. 1919, у якій ідеться про селянські настрої в Херсонській і Київській губерніях, "селяни стояли за радянську владу, але байдуже не могли говорити про комуну і комуністів, вбачаючи в них розбійників і грабіжників".

Невдача з комунізацією укр. села на цілий десяток років загальмувала комуніст. перетворення у с. госп-ві в підвладних більшовикам країнах. Вдруге вони розпочали реалізовувати свої плани щодо села 1929 (див. Колективізація сільського господарства).

дата публікації: 2007 р.

Література:
  1. Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919–1928). К., 1996.

Посилання:
  • БІЛЬШОВИКИ
  • БУРЖУАЗІЯ
  • ДЕКРЕТ ПРО ЗЕМЛЮ 1917
  • ДИРЕКТОРІЯ, ДИРЕКТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
  • ЕКСПРОПРІАЦІЯ
  • ФАСТІВ, МІСТО КИЇВСЬКОЇ ОБЛ.
  • КЛАСИ СУСПІЛЬНІ
  • КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА В УСРР/ УРСР
  • КОМУНА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКА
  • КОМУНІЗМ, ЯК ТЕРМІН
  • КОСІОР СТАНІСЛАВ ВІКЕНТІЙОВИЧ
  • ЛЕНІН ВОЛОДИМИР ІЛЛІЧ
  • ОБУХІВ
  • ПАРТІЯ СОЦІАЛІСТІВ-РЕВОЛЮЦІОНЕРІВ
  • ПАРЦЕЛЯЦІЯ
  • ПЕТРОВСЬКИЙ ГРИГОРІЙ ІВАНОВИЧ
  • ПОМІЩИКИ
  • ПОВСТАНСЬКИЙ РУХ В УКРАЇНІ 1918–1922
  • ПРО СОЦІАЛІСТИЧНИЙ ЗЕМЛЕУСТРІЙ І ПРО ЗАХОДИ ПЕРЕХОДУ ДО СОЦІАЛІСТИЧНОГО ЗЕМЛЕРОБСТВА
  • ПРОДРОЗКЛАДКА
  • ПУД
  • РАДГОСПИ
  • РАДЯНСЬКА АРМІЯ
  • СКОРОПАДСЬКИЙ ПАВЛО ПЕТРОВИЧ
  • УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА
  • ВІЙНА РСФРР І УНР 1918-1919 РР.
  • ВОРОШИЛОВ КЛИМЕНТ ЄФРЕМОВИЧ
  • ЗАКОН ПРО СОЦІАЛІЗАЦІЮ ЗЕМЛІ 1918
  • ЗАТОНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ПЕТРОВИЧ
  • ЗЕЛЕНИЙ, ОТАМАН
  • ЖОВТНЕВИЙ ПЕРЕВОРОТ У ПЕТРОГРАДІ 1917

  • Пов'язані терміни:
  • КОЛГОСПИ
  • КОМУНА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКА
  • ЗАКОН УКРАЇНСЬКОЇ СРР ПРО ЗЕМЛЮ 1920


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)