ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1    Том (Україна - Українці) Кн. 2
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ІНТЕРВЕНЦІЯ

  Бібліографічне посилання: Денисов В.Н. ІНТЕРВЕНЦІЯ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Intevencija (останній перегляд: 29.03.2024)
Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці

ІНТЕРВЕНЦІЯ

ІНТЕРВЕНЦІЯ (пізньолат. interventio – втручання) – насильницький замах однієї або кількох держав на суверенні права ін. д-ви, що притаманні їй як суб'єктові міжнар. права; ототожнюється також із втручанням у внутр. компетенцію д-в.

Сучасне міжнар. право забороняє всі види та вияви І., розглядаючи її як агресію. Жодна д-ва або кілька д-в не мають права прямо чи не безпосередньо втручатися з будь-яких міркувань у внутр. або зовн. справи ін. д-ви. Принцип невтручання забороняє не тільки застосування збройної сили, а й будь-яку ін. форму втручання чи загрозу проти юрид. персональності д-ви або проти її політ., екон. та культ. засад.

Міжнар. суд ООН у справі "Corfu Channel Case" (1949) рішуче висловився проти будь-якого визнання права на І., хоч і не в контексті громадян. війни. "Суд, – зазначається в рішенні, – може розглядати визнання на інтервенцію тільки як такий вияв політики сили, який у минулому призводив до найсерйозніших зловживань, і такий, що не може мати місця в міжнародному праві, незважаючи на будь-які хиби в міжнародній організації... Між незалежними державами повага до територіального суверенітету є невід'ємною засадою міжнародних відносин".

Під час громадян. війни або збройного конфлікту неміжнар. характеру допускається надання гуманітарної допомоги з боку Організації Об'єднаних Націй усім учасникам конфлікту. Крім того, окремі д-ви мають право надавати допомогу, включаючи воєн., законному урядові ін. д-ви, який веде на своїй тер. збройну боротьбу проти повстанців (збройної опозиції). Водночас повстанці не мають права на воєн. підтримку з боку іноз. д-ви; зокрема, про це свідчить рішення Міжнар. суду ООН у справі "Nicaragua versus USA" (1984), в якому зазначається: "Важко уявити, що залишилося б у міжнародному праві від принципу невтручання, якби втручання, дозволене на прохання уряду, було б також дозволене на запит опозиції". Ця заборона, проте, не стосується надання повсталій стороні з боку окремих д-в гуманітарної допомоги цивільному нас., яке потерпає від воєн. дій, й уряд такої д-ви не повинен перешкоджати цьому.

Міжнар. право забороняє втручання у внутр. справи д-в, включаючи І., також з боку міжнар. орг-цій, що діють на підставі як універсальних, так і регіональних угод. Згідно з п. 7 ст. 2 Статуту ООН останній "ні в якій мірі не дає Організації Об'єднаних Націй права на втручання в справи, що, по суті, входять у внутрішню компетенцію будь-якої держави, й не вимагає від членів Організації Об'єднаних Націй подавати такі справи на вирішення в порядку цього Статуту". А згідно з п. 1 ст. 52 Статуту ООН існування регіональних угод або органів для розв'язання питань, які стосуються підтримання міжнар. миру та безпеки, зумовлюється їх сумісністю із цілями та принципами ООН, до яких належить і заборона І.

Проте згідно з п. 7 ст. 2 Статуту ООН принцип невтручання у внутр. справи д-в не зачіпає застосування примусових заходів ООН на підставі глави 7-ї Статуту, яка передбачає відповідні дії Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй щодо загрози мирові, порушень миру та актів агресії, включаючи залучення до цих дій відповідних регіональних міжнар. орг-цій.

Визнання протиправності І. не розв'язало всіх питань, пов'язаних із точним розумінням цього поняття в сучасному міжнар. праві. За умов протистояння двох наддержав – США та СРСР – у період "холодної війни", що тривала упродовж майже всієї 2-ї пол. 20 ст., принцип заборони І. не раз порушувався, насамперед з боку цих д-в. Такий стан міжнар. відносин не міг не живити традиційне скептичне ставлення у світі як до ефективності заборони І. в міжнар. праві, так і до можливості вироблення її загальновизнаного поняття, й це давало чимало приводів для виправдовування виявів І. у взаємовідносинах д-в. Зокрема, все ще існує погляд, згідно з яким визнання чи невизнання І. як втручання в справи суверенної д-ви залежить від цілей І. та обставин, за яких вона мала місце. Тому не можна в заг. поняттях дійти висновку, визначається чи заперечується І. в міжнар. праві. Вона може відрізнятися як стосовно своїх методів і ступеня інтенсивності, так і своєї цілі – гуманітарної, політ., правозабезпечувальної, захисної тощо. Згідно з таким поглядом на І. зазначені характеристики можуть за певних обставин слугувати законною підставою для застосування сили, зокрема: при порушенні прав меншин і прав людини взагалі та захисті власних громадян на тер. ін. д-ви (ототожнюється з поняттям т. зв. гуманітарної інтервенції); при протистоянні тоталітарному режимові або подібним йому політ. режимам; при здійсненні права на самооборону тощо (Ж.Верзійль).

Завершення "холодної війни" не тільки не зняло численних різночитань принципу заборони І., а й додало до цієї проблеми нові аспекти внаслідок дій окремих д-в, передусім США. Ця д-ва в деяких ситуаціях, пов'язаних із необхідністю відновлення порушеного миру, намагалася діяти без належного правового узгодження з Радою Безпеки ООН, як це передбачено Статутом ООН (війни в регіоні Перської затоки, на тер. колиш. Югославії тощо).

Найгострішим питанням, навколо якого не вщухає дискусія, є визначення І. з погляду міжнар. права. З одного боку, існує опір концепції, згідно з якою в ім'я незалежності д-ва може вимагати абсолютної юрисдикції на належній їй тер. Напр., поважання прав іноземців, що становить один зі значних інтересів міжнар. права, передбачає відповідні обмеження внутр. суверенітету д-ви. Це стосується й будь-якого внутр. акту д-ви, який набуває міжнар. значення, якщо до сфери його дії включено права іноз. д-в. Але, з другого боку, незалежність передбачає свободу дії д-ви в її поведінці щодо міжнар. справ, звичайно, в межах контексту права. При цьому, природно, дискреційні (від франц. discrétionnaire – залежний від власного розсуду) дії д-в ніколи не можуть набути абсолютного характеру: вони, як правило, виявляють схильність до того, щоб і в найгостріших ситуаціях залишатися в межах визначених зразків дипломатичної поведінки, й намагаються виправдати свої дії посиланнями на норми міжнар. права.

Дискусії з цього приводу в ООН та доктрини міжнар. права виявили два погляди на зміст І. Один з них визнає І. тим, що вона завжди означала в традиційному міжнар. праві, а саме: "У цілому інтервенція є технічним терміном додаткового значення. В розумінні дії він означає диктаторське втручання, рівноцінне запереченню незалежності держави, й припускає безапеляційну вимогу позитивної поведінки або утримання від неї – вимогу, яка, якщо не виконується, містить загрозу примусу в певній формі або звернення до нього" (Г.Лаутерпахт). Ін. погляд передбачає, що І. не повинна тлумачитися у вузькотех. розумінні, а має швидше означати втручання в будь-якій формі. Такий підхід випливає з дискусії, що точилася на конференції в Сан-Франциско (США) 1945 щодо проекту п. 7 ст. 2 Статуту ООН. Ця дискусія виявила очевидний намір зробити принцип заборони І. таким, який повинен застосовуватися до всіх органів ООН. Результатом дискусії стало визнання того факту, що вузьке тлумачення даного принципу цілком позбавило б п. 7 ст. 2 Статуту ООН його значення як всеосяжної заборони на втручання Організації у внутр. компетенцію держав. Виходячи з цього, відмова від примусової дії виключила б з обмеження лише таку дію ООН, яка може бути охарактеризована як І. згідно з її традиційним визначенням (Л.Преус).

Органи ООН, однак, ніколи не віддавали переваги жодному з цих поглядів. Двоїстість результатів, що випливала з погляду про дозвільний характер дій ООН, могла призводити лише до обмежувального визначення І. або обмежувального тлумачення фрази в п. 7 ст. 2 Статуту ООН – "по суті входять у внутрішню компетенцію". Тільки в одному пункті практика ООН переконлива, а саме в тому, що включення питання до порядку денного з метою його обговорення ще не становить І. В принципі те саме можна сказати й про дискусію: тільки після її проведення компетентний орган ООН може ухвалювати рішення. Але в реальному житті надзвичайно складно або й неможливо не допустити дискусії із визначенням дії д-ви як І. на цій попередній стадії обговорення. Крім того, виникає запитання, чи можуть такі заходи, як створення комісії розслідування або надання рекомендацій сторонам, вжиті поза зазначеною дискусією, розглядатися як І. без урахування ступеня міжнар. інтересу. Вважається, однак, що відмінність може бути встановлена між рекомендацією заг. характеру, яка адресується всім членам ООН, та рекомендацією, наданою окремій д-ві (Л.Гудрич, Є.Хамбро, П.Шимонс).

У сучасній практиці ООН дедалі частіше вдається до ліберального тлумачення питань надання органам ООН певних повноважень, які стосуються внутр. компетенції д-в або зачіпають її. Вона ілюструє посягання цих органів на традиційні концепції внутр. компетенції як виконання їх статутних обов'язків шляхом обмеження дії п. 7 ст. 2 Статуту ООН. Цей процес значно посилився після завершення "холодної війни" та змін геополіт. характеру, що відбулися в міжнар. системі після розпаду СРСР.

Отже, попри всі незгоди щодо визначення точного змісту заборони І., ця заборона є імперативним принципом міжнар. права, який зобов'язує всіх учасників міжнар. відносин за всіх обставин поважати суверенні права д-ви. Водночас процес розширення повноважень органів ООН, що є наслідком її широкомасштабної законотворчої діяльності і створення в її межах нових механізмів та процедур, дедалі більше стосується й традиційної сфери внутр. компетенції д-в. У результаті органи ООН переймають на себе контроль за здійсненням д-вами своїх прав згідно з п. 7 ст. 2 Статуту ООН, звужуючи таким чином поняття інтервенції.

дата публікації: 2005 р.

Література:
  1. Preuss L. Article 2, Paragraph 7 of Charter of the United Nations and Matters of Domestic Jurisdiction. В кн.: Preuss L. Recueil de cours, vol. 74-1. Paris, 1949
  2. O'Connel D.P. International Law, vol. 1. LondoN – New York, 1965
  3. Verzijl J.H. International Law iN Historical Perspective, vol. 1. Leiden, 1968
  4. Goodrich L.M. та ін. Сharter of the United Nations. Commentary and Documents. New York – London, 1969
  5. Лукашук И.И. Международное право. Общая часть. М., 1996
  6. Неліп М.І., Мережко О.О. Силовий захист прав людини: Питання легітимності в сучасному міжнародному праві. К., 1998.

Посилання:
  • ДЕРЖАВА
  • ХОЛОДНА ВІЙНА
  • ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ'ЄДНАНИХ НАЦІЙ
  • РАДА БЕЗПЕКИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБ'ЄДНАНИХ НАЦІЙ (РБ ООН)
  • СРСР, СОЮЗ РАДЯНСЬКИХ СОЦІАЛІСТИЧНИХ РЕСПУБЛІК
  • ЮГОСЛАВІЯ

  • Пов'язані терміни:
  • КУБАНСЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО (ККВ)


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)