ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1    Том (Україна - Українці) Кн. 2
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ У ВЕЛИКІЙ БРИТАНІЇ, РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ, СРСР, ЛІВОБЕРЕЖНІЙ ТА ПІВДЕННІЙ УКРАЇНІ, УРСР

  Бібліографічне посилання: Кульчицький С.В. ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ у Великій Британії, Російській імперії, СРСР, Лівобережній та Південній Україні, УРСР [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Industrializacija (останній перегляд: 29.03.2024)
Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці

ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ У ВЕЛИКІЙ БРИТАНІЇ, РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ, СРСР, ЛІВОБЕРЕЖНІЙ ТА ПІВДЕННІЙ УКРАЇНІ, УРСР

ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ у Великій Британії, Російській імперії, СРСР, Лівобережній та Південній Україні, УРСР. Термін "індустріалізація" вживають для означення процесу поширення в нац. економіках стандартизованого вир-ва матеріальних благ і послуг, заснованого на використанні систем робочих машин і механізмів. Історики розрізняють два етапи І. На першому етапі відбувалося витіснення ремісничого вир-ва, заснованого на принципах ручної праці та мускульній енергії (тварин і людини), фабрично-заводським вир-вом, заснованим на принципах роботи машин та енергії небіологічного походження (промисловий переворот). Другий етап І., тобто власне епоха І., характеризувався стрімким розвитком промисловості, що використовувала спочатку парову, а згодом і електричну енергію, та відповідних їй засобів транспорту (залізниці, пароплавство) і зв'язку (телеграф, телефон). Ознаками цього етапу І. були: 1) випереджаюче зростання засобів вир-ва (важкої пром-сті) порівняно з вир-вом товарів кінцевого споживання та послуг (харчова й легка пром-сть);
2) випереджаюче зростання частки продукції та послуг, вироблених і наданих у промисловості фабрично-заводській та відповідних їй засобах транспорту й зв'язку, порівняно з часткою продукції та послуг, вироблених у с. госп-ві; 3) випереджаюче зростання частки нас., зайнятого у фабрично-заводській пром-сті та відповідних їй засобах транспорту й зв'язку, порівняно з часткою населення, зайнятого с.-г. вир-вом. Завдяки розвитку пром-сті відбувалося (з різним ступенем запізнення й з різною глибиною в різних країнах) широке запровадження машин і в с.-г. вир-ві. Наслідком цього стала трансформація всього сусп-ва – традиційне аграрне сусп-во перетворилося на індустріальне суспільство.

І. ставала можливою в міру розвитку науки та капіталіст. відносин у країнах Зх. Європи. Її наслідки вперше вповні проявилися в Англії – єдиній країні, де цілісна система машин і механізмів була створена за допомогою ручної праці. Пром. революція (industrial revolution) почалася тут за таких обставин: наявності вільної робочої сили внаслідок, по-перше, згону селян із землі (евікції) під час капіталізації с. госп-ва, а по-друге, розорення ремісників, які не витримували конкуренції з мануфактурним вир-вом; наявності грошових багатств, вивезених з колоній і готових знайти застосування в пром-сті, тобто перетворитися на капітал; прогресу у винаходах, особливо в бавовняному вир-ві, яке було позбавлене цехової (див. Цехи) регламентації (1733 в Англії був виготовлений ручний ткацький верстат з ширяючим човником, 1738 – машина, яка пряла нитку без участі людських рук, а 1771 – ватер, що приводив у рух цю машину за допомогою енергії води; невдовзі виникла перша у світі ф-ка – прядильня Р.Аркрайта, а 1781 Дж.Уатт запатентував парову машину подвійної дії, яка дала змогу ф-ці позбутися залежності від водяної енергії).

Пром. переворот в Англії завершився в серед. 19 ст.: 1850 країна давала половину світ. виплавки чавуну, більше половини видобутку кам'яного вугілля, майже половину переробки бавовняної сировини. Від поч. 40-х до кін. 60-х рр. 19 ст. вивіз машин з Англії збільшився вдесятеро. Технічна перевага англ. пром-сті забезпечила відповідним англ. товарам перемогу в конкурентній боротьбі в усіх регіонах світу.

Проте від 70–80-х рр. 19 ст. І. в Англії уповільнилася. Закуповуючи переважно нове вдосконалюване англ. устаткування, Німеччина, США та ін. країни почали випереджати Англію за темпами розвитку пром-сті. Тех. же рівень вир-ва в самій Англії не зростав належними темпами, оскільки капіталісти не були готові постійно здійснювати вартісну реконструкцію своїх підпр-в. Вільні капітали їм було вигідніше використовувати для будування підпр-в у США і д-вах Європи (зокрема, і через запровадження цими країнами протекційних мит на ввіз товарів) та в колоніях. У 90-х рр. 19 ст. більш дешеві нім. товари заполонили Англію. Англ. підприємці почали вимагати від свого уряду запровадження протекціонізму та відмови від принципів фритредерства (вільної торгівлі), завдяки яким до цього часу встановилася англ. екон. гегемонія. В самій Англії посилилися тенденції до картелізації (див. Картель) пром-сті, що допомагало боротися з конкуренцією.

Вивіз англ. капіталів замість вивозу англ. товарів особливо посилився із 80-х рр. 19 ст., і це відіграло гол. роль в І. ін. країн. До кін. 19 ст. експорт капіталу став однією з гол. дохідних статей англ. платіжного балансу. Попит на капітал активізував його мобілізацію за допомогою акціонерних товариств. Оминаючи стадію картелів, деякі АТ почали перетворюватися на могутні трести та концерни. Фінансисти й промисловці будували вовняні
ф-ки в Нідерландах, сталеливарні з-ди – у Бельгії і Російській імперії. Англ. компанії вкладали капітали в залізничне буд-во в країнах Європи та Америки, субсидували розвиток мор. торг. комунікацій, одержуючи високі прибутки від фрахту та страхових премій.

Індустріалізація в Російській імперії. В Росії до скасування кріпацтва 1861 (див. також Селянська реформа 1861) не було умов для розвитку фабрично-заводського вир-ва. Є чимало прикладів випереджання рос. інженерами досягнень технічно передової Англії. Зокрема, на мануфактурі Р.Глінкова багатоверетенна "самопрядна машина" з'явилася ще 1756, тоді як прядильна машина Дж.Харгрівса почала працювати лише 1765. І.Ползунов майже на два десятиріччя раніше від Дж.Уатта побудував парову машину для безпосереднього приводу мех. агрегатів. Але ні ці винаходи власних інженерів, ні закуповувані за кордоном зразки машин не впливали на тех. стан рос. пром-сті. В ній панувала вотчинно-посесійна мануфактура (див. також Вотчинна промисловість, Посесія), заснована на праці кріпосних селян. Ще в 50-х рр. 19 ст. криза кріпосницького госп-ва стала системною, але тільки поразка в Кримській війні 1853–1856 змусила панівні кола Рос. імперії приступити до практичних дій щодо скасування кріпосного права.

Сел. реформа 1861 і низка бурж. реформ 60–70-х рр. 19 ст. розчистили шлях для капіталіст. підприємництва. Раніше воно існувало у вигляді купецької мануфактури та перебувало в пригніченому стані внаслідок конкуренції з боку вотчинно-посесійної мануфактури, яка використовувала дармову працю кріпаків. Незважаючи на наявність багатьох залишків кріпосництва, капіталіст. підприємництво почало активно розвиватися в усіх своїх тех. формах – дрібного товарного вир-ва, мануфактури й фабрики. Царський уряд активно сприяв залученню в економіку країни іноз. інвестицій, особливо для розбудови залізничної мережі та буд-ва підпр-в важкої пром-сті.

У 60–70-х рр. 19 ст. Росія у величезних кількостях закуповувала за кордоном техніку для модернізації своєї пром-сті й транспорту, але вже у 80-х і особливо в 90-х рр. 19 ст. вона запровадила високі митні тарифи на імпорт, щоб створити сприятливі умови для розвитку власних підпр-в. За тарифом 1891 митне обкладання становило 33 % вартості товарів. 1896 мито на рейки досягло 50 %, а на чавун – 75 % ціни товару. Якщо в 1860–70-х рр. велику роль у залізничному будівництві відігравала зарубіжна пром-сть (тоді було важливо створити первинну мережу в найкоротші строки), то вже у 80-х, і особливо в 90-х рр., 19 ст. попит залізниць на вугілля, метал і машини задовольнявся рос. пром-стю. Все це сприяло тому, що іноз. капітали почали надходити в Росію переважно у вигляді грошових інвестицій.

Унаслідок цього модернізація рос. госп-ва мала досить високі темпи. Відділити 1-й етап І. від етапу пром. перевороту в Росії практично неможливо, бо всі зміни відбувалися майже водночас. Принаймні пром. революцію в Росії можна вважати завершеною уже до кін. 80-х рр. 19 ст. В 90-х рр. 19 ст. рос. економіка вже розвивалася на власній тех. основі й за темпами зростання не поступалася найбільш розвинутим країнам світу. Зокрема, темпи зростання рос. пром-сті становили 5,8 % 1885–90, 7,6 % – 1890–95 і 9,2 % – 1895–1900. Важка пром-сть розвивалася вдвоє вищими темпами, ніж легка. А в цілому за 1861–1900, за орієнтовними підрахунками Нім. кон'юнктурного ін-ту, продукція рос. пром-сті зросла в 7 разів, Німеччини – майже в 5, Франції – приблизно в 2,5 раза, Англії – більш як у 2 рази.

За 1900–13 вир-во пром. продукції в Росії збільшилося ще в 2 рази. Заг. чисельність робітн. класу у великій пром-сті та на транспорті (включаючи робітників воєн. підпр-в, водного транспорту й комунального госп-ва) досягла 4,5 млн осіб.

За рівнем концентрації промисловості Росія займала перше місце у світі.

Концентрація вир-ва підводила до утворення, поряд з синдикатами і картелями, монополістичних об-нь вищого типу – концернів. Однак особливості чинного законодавства перешкоджали утворенню монополій з цілковитим вироб. злиттям підприємств – трестів.

Поряд з тим дореволюц. Росія залишалася переважно аграрною країною. На частку с.
госп-ва в ній припадало бл. 60 % заг. продукції нар. госп-ва. У валовій продукції пром-сті на вир-во предметів споживання припадало дві третини, а на вир-во засобів вир-ва – лише третина.

За переписом 1897 міське нас. у 50 губерніях європ. ч. Росії становило тільки 12,8 %, а 1914 воно зросло лише до 15 %. Приблизно третину пром. продукції й наприкінці 19 ст., і 1914 давало дрібне товарне вир-во (кустарно-реміснича пром-сть).

Упродовж 1860–1913 Рос. імперія збільшила випуск своєї пром. продукції в 12 разів. Але, незважаючи на випередження в темпах, вона не змогла наздогнати за валовими показниками жодну з розвинутих країн світу. 1913 Росія випускала пром. продукції в 2,5 раза менше, ніж Франція, в 4,5 раза – ніж Англія, в 5,9 раза – ніж Німеччина, у 8 разів менше, ніж США. Відставання Росії за розмірами вир-ва на душу нас. було особливо помітним. У ній вироблялося пром. продукції на душу нас. в 10 разів менше, ніж у Німеччині, майже в півтора десятка разів менше, ніж у США.Перша світова війна стала серйозним випробуванням для економік усіх воюючих країн. Слабка рос. індустрія до такого випробування виявилася зовсім непідготовленою. Потреби матеріально-тех. постачання рос. армії доводилося задовольняти здебільшого шляхом імпорту, переважно зі США: за 1913–17 імпорт амер. товарів зріс майже в 9 разів.

1913 зовн. заборгованість Росії обчислювалася в 4,3 млрд рублів, а за роки війни борг зріс ще на 7,25 млрд руб. Окрім щорічного часткового погашення боргів, за позичені мільярди необхідно було сплачувати відсотки, щороку сотні мільйонів рублів.

Індустріалізація СРСР в роки 1-ї та 2-ї п'ятирічок. Створюючи комуніст. систему вир-ва й розподілу, більшовики орієнтувалися саме на докорінну модернізацію продуктивних сил країни. Вперше В. Ленін торкнувся цієї проблеми під практичним кутом зору в січ. 1920. Він доручив голові Головенерго Вищої ради народного господарства Г.Кржижановському розробити на найближчі 10–20 років план електрифікації нар. госп-ва всієї країни. Для складання плану була ств. Держ. комісія з питань електрифікації Росії (ГОЕЛРО). Під електрифікацією розумілася тех. реконструкція нар. госп-ва, здійснювана на найбільш прогресивній енергетичній основі. Однак у СРСР, на відміну від дореволюц. Росії, форсування І. було неможливе ні за рахунок зарубіжних позик (унаслідок невизнання більшовиками боргів царського уряду та Тимчасового уряду ін. країнам), ні шляхом залучення приватних інвестицій (за винятком невеликої кількості концесій, які передбачали використання зарубіжного капіталу для розвитку вир-ва). Закупівля закордонної техніки здійснювалася СРСР лише шляхом торг. імпорту. Тому швидкий поступ І. можна було забезпечити, тільки вдаючись до примусу та репресій.

Гол. внутр. джерелом фінансування плану ГОЕЛРО могли б стати сел. кошти, мобілізовувані тим же способом, який РКП(б) застосовувала під час громадян. війни 1918–20, – продрозверсткою. Однак вимушена заміна продрозверстки продовольчим податком у берез. 1921 відсунула виконання плану ГОЕЛРО у невизначене майбутнє. "Сухим залишком" цього нереалізованого плану залишився досвід довгострокового планування, який відіграв свою роль під час розробки планів перших п'ятирічок (див. П'ятирічні плани).

Курс на І. СРСР був формально задекларований у груд. 1925 ХIV з'їздом ВКП(б) і оголошений "генеральною лінією" партії. Більшовики запевняли нас., що за 1-шу п'ятирічку буде побудований екон. фундамент соціалізму та забезпечене стрімке зростання нар. добробуту, проте насправді І. здійснювалася тоді фактично лише в інтересах воєн. пром-сті. Вся пром-сть країни була поділена щодо фінансування й постачання на дві групи – "А" (вир-во засобів вир-ва) та "Б" (вир-во товарів споживання). Групі "А", яка працювала на обслуговування інтересів воєн. пром-сті, виділялися осн. фінансові кошти. Галузі групи "Б" фінансувалися за залишковим принципом.

Ресурси зведеного фінансового балансу за 4 роки і 3 місяці 1-ї п'ятирічки (1928–32) становили 120,1 млрд руб. Вони складалися з вироб. нагромадження (прибутку та амортизації) – 25,4; податку з обороту – 42,3; мобілізації ресурсів нас. – 21,5; соціального страхування – 12,4; емісії – 4,0; ін. джерел – 14,5 млрд руб. Найголовнішою статтею був податок з обороту.

У 2-й п'ятирічці (1933–37) реальна вартість рубля істотно знизилася внаслідок інфляції. В дохідній частині зведеного фінансового балансу п'ятирічки було акумульовано 427,7 млрд руб., у т. ч.: вироб. нагромадження – 76,9; податок з обороту – 212,2; мобілізація коштів нас. – 44,6; соціальне страхування – 32,5; різні доходи держ. госп-ва – 28,3; ін. джерела – 33,2 млрд руб. Частка податку з обороту підвищилася з третини до половини мобілізаційних ресурсів.

Сукупні витрати по нар. госп-ву збільшилися з 80,3 млрд руб. (1-ша п'ятирічка) до 214,6 млрд. Більше половини цих ресурсів у 1-й і майже половину – у 2-й п'ятирічці використала пром-сть, гол. чин. важка. Витрати на управління й оборону зросли з 9 до 69,8 млрд руб. Однак реальні витрати на оборону були істотно вищими, бо продукція, що споживалася в цій галузі, не обкладалася податком з обороту. Соціально-культ. витрати зросли з 23,9 до 112,7 млрд руб. Зменшення частки коштів, які витрачалися на нар.-госп. та оборонні потреби, з 74,4 % у 1-й п'ятирічці до 66,4 % в 2-й свідчить про деяке збільшення фонду споживання. Проте зведений фінансовий баланс обох п'ятирічок показує, що осн. ресурси СРСР були підпорядковані одній меті – створенню важкої пром-сті.

Ця мета була досягнута. Пром-сть, буд-во, транспорт і зв'язок дали 1926/27 госп. року чистої продукції на 8,8 млрд руб., а в 1937 – 62,4 млрд руб. (у цінах 1926/27 госп. року), тобто в 7,1 раза більше. Питома вага індустріальних галузей у нац. доході зросла відповідно з 37,6 % до 64,8 %. За цим показником СРСР вже не відрізнявся від США, Німеччини, Великої Британії.

Якісно змінилося й співвідношення між вир-вом засобів вир-ва та вир-вом предметів споживання, яке теж визначає рівень І. країни. Якщо 1928 частка продукції групи "А" в складі валової продукції великої пром-сті СРСР становила 44,5 %, а групи "Б" – 55,5 %, то до кінця 1-ї п'ятирічки продукція великої пром-сті вже на 53 % складалася з предметів вироб. призначення й на 47 % – з предметів споживання.

Реальні співвідношення між групами "А" і "Б", однак, спотворювалися особливостями мобілізації фінансових ресурсів у бюджет. Після кредитної реформи 1930 осн. джерелом ресурсів став податок з обороту, який закладався в ціну товарів і послуг вибірково: по максимуму – у легкій та харчовій пром-сті, по мінімуму – у галузях важкої пром-сті. В ціну продукції, що призначалася для потреб армії, податок з обороту зовсім не закладався. Отже, реальна вартість спожитих нас. товарів і послуг була істотно нижчою, ніж показували дані держ. статистики. Відповідно реальна вартість продукції й послуг, спожитих важкою пром-стю та військ. відомством, була вищою, ніж показувала статистика.

Функціонування нар. госп-ва СРСР цілком визначалося потребами важкої індустрії, галузей воєн. пром-сті, які вона обслуговувала, та армії. Вожді ВКП(б) створили наскрізь мілітаризовану економіку, яка підпорядковувалася командам з центру. Це давало їм змогу зосереджувати в потрібні строки й у потрібному місці велетенські ресурси.

У лип. 1929 політбюро ЦК ВКП(б) схвалило осн. настанови на п'ятирічку нар. комісаріату військ. і мор. справ: вони зводилися до того, що Червона армія (див. Радянська армія) не повинна була поступатися за чисельністю своїх військ імовірним противникам на найголовнішому театрі війни, а за технікою – повинна бути сильнішою, ніж противник, у двох-трьох вирішальних видах озброєнь (артилерія, літаки, танки). За 1-шу п'ятирічку вироб. потужності артилер. з-дів СРСР збільшилися вшестеро, а випуск літаків – у 4,5 раза. Була створена танк. пром-сть, здатна виробляти щороку тисячі танків.

У роки 2-ї п'ятирічки почалося форсоване буд-во наук.-дослідних установ, конструкторських бюро і підпр-в воєн. пром-сті. За п'ятирічку випуск бойових літаків збільшився в 7,5 раза, артилер. і стрілец. озброєння – вчетверо, танків – більш ніж удвічі. 1938 на озброєнні Червоної армії налічувалося 15 тис. танків.

У зіставленні з рівнем 1913, прийнятим як базовий, індекс фіз. обсягу пром. продукції склав 1937 в СРСР 820, тоді як у США – 154, Німеччині – 119, Великій Британії – 110, Франції – 101. За обсягом вир-ва пром. продукції СРСР з 5-го місця у світі, яке він займав 1928, перейшов 1932 на 3-тє, а 1937 – на 2-ге місце. За роки І. пром.-вироб. фонди в СРСР оновилися майже повністю. Перехід від переважно ручної праці до широкого використання машин і механізмів забезпечив високі темпи зростання продуктивності праці.

Індустріалізація Лівобережної України та Південної України. Першим вагомим поштовхом до І. Лівобережної України та Пд. України стало залізничне буд-во (див. Залізничне будівництво в Україні 19 – початку 20 століть). Первинна мережа залізничних шляхів в Україні була створена за рахунок імпорту матеріалів і техніки й стала передумовою для розвитку фабрично-заводської пром-сті.

У конфігурацію залізниць добре вписувалися водні магістралі. Дніпро був з'єднаний притоками та каналами з водними системами Балт. басейну – Зх. Двіною, Німаном і Віслою. Це сприяло тому, що за чотири пореформених (після 1861) десятиліття перевезення товарних вантажів тер. України зросло більш як у 10 разів. Поява первинної залізничної мережі в поєднанні з розвитком пароплавства зумовила завершення до поч. 90-х рр. 19 ст. пром. перевороту на транспорті. 1890 на ріках України використовувалося 220 пароплавів сукупною вантажопідйомністю 1,2 млн пудів.

Важливим елементом транспортної системи були азово-чорномор. порти, які з'єднували Рос. імперію з країнами Чорноморського басейну і Середземномор'я. Як тільки закінчилася Крим. війна 1853–56, царський уряд ініціював створення приватного Російського товариства пароплавства та торгівлі. В наступні десятиліття виникли ін. пароплавні компанії.

Істотну роль у створенні безпосередніх передумов для І. України відіграла кам'яновугільна пром-сть. Власне, повномасштабна І. України саме й розпочалася з бурхливого розвитку вуглевидобування, який став можливим після прокладення залізниць. 1872 у Донбасі з'явилася перша акціонерна компанія "Гірниче і промислове товариство на Півдні Росії", заснована за допомогою франц. капіталу (див. Іноземний капітал в Україні 18 – початку 20 століть). До 1900 в Донбасі вже діяло 20 вуглевидобувних компаній з іноз. капіталом (без урахування рудників металургійних компаній). Панівну роль відігравав капітал дрібних французьких рантьє, концентрований франко-бельг. банками. Від заснування кам'яновугільних рудників іноз. капіталісти переходили до комплексної експлуатації природних багатств Донбасу – створення підпр-в з видобутку залізної руди та побудови металургійних з-дів.

Після виявлення великих рудних запасів О.Поль заснував 1881 АТ з видобутку залізної руди. 1900 було видобуто 210 млн пудів високоякісної залізної руди в р-ні Кривого Рогу й до 10 млн пудів марганцевої руди в р-ні Нікополя.

Піонером у створенні металургійної пром-сті Донбасу був англ. підприємець Дж.Юз, який заснував Новоросійське товариство кам'яновугільного, залізоробного та рейкового виробництва. Щоб забезпечити розгортання нової галузі пром-сті, царський уряд надав створеному т-ву казенні землі з вугільними родовищами і зобов'язався виплачувати Дж.Юзу впродовж 12 років премію в розмірі 50 копійок на кожний пуд вироблених рейок.

Після того, як царський уряд почав обкладати великим митом імпорт металургійної продукції, іноз. капіталісти виявили ще більшу зацікавленість у розгортанні металургійних з-дів на Пд. Росії. 1900 року 17 металургійних з-дів виплавили тут 92 млн пудів чавуну.

Попит залізничного госп-ва на паровози за наявності заборонного, по суті, мита на імпорт змусив чимало великих машинобудівних з-дів Росії освоїти паровозобудування. Зокрема, в Україні з'явилися спеціалізовані паровозобуд. з-ди – Харківський паровозобудівний завод (1897), Луганський паровозобудівний завод (з 1900).

Пром. піднесення в Росії 90-х рр. 19 ст. базувалося переважно на прискорених темпах залізничного буд-ва. 40 % підпр-в, які існували 1900, були збудовані за попереднє десятиліття, причому в Катеринославській губернії та Полтавській губернії такі підпр-ва складали більше половини заг. кількості, а в Таврійській губернії – 50 %.

Попит с. госп-ва на машини зумовив швидкий розвиток відповідної галузі машинобудування. В 90-х рр. 19 ст. укр. губернії виробляли понад половину загальноімперського випуску с.-г. машин. У Катериносл. губ. налічувалося 33 підпр-ва с.-г. машинобудування, в Таврійській – 19, Херсонській губернії – 16.

Від серед. 60-х рр. 19 ст. в Україні швидко розвивалася цукрова пром-сть. Тех. переворот у цій галузі був пов'язаний із заміною вогньових технологій переробки цукрового буряку паровими. Останній вогньовий завод проіснував у Чернігівській губернії до 1876. На поч. 80-х рр. 19 ст. цукрова пром-сть України давала 88 % загальнорос. вир-ва цукру.

1887 у цукровій пром-сті виник Синдикат цукрозаводчиків із правлінням у Києві. Він об'єднував понад 90 % імперського вир-ва цукру й регулював ціни в інтересах цукрозаводчиків.

Екон. криза 1900–03 призвела до монополізації пром-сті. Найбільш могутні монополії в замаскованій формі синдикатів (контор із продажу) з'явилися в галузях важкої пром-сті (див. Монополізація капіталістична, Монополії капіталістичні в Україні). 1902 уряд затвердив статут металургійного синдикату – Товариства для продажу виробів рос. металургійних з-дів (скорочено "Продамета").

1909 пром. піднесення рос. економіки відновилося. Передумови цьому були створені розширенням внутр. ринку країни внаслідок проведення столипінської аграрної реформи, відносно великими врожаями (за винятком 1911), які забезпечили значний експорт зернових, притоком у пром-сть іноз. (переважно франц.) капіталу та широким переозброєнням армії і флоту.

Висока кон'юнктура позначилася передусім на кам'яновугільній пром-сті Донбасу: 1910 вуглевидобуток складав 1 млрд пудів, а 1913 – 1,5 млрд пудів. За цей час питома вага Донбасу в кам'яновугільній пром-сті імперії зросла з 67 % до 74 %. Гол. споживачами донец. вугілля були залізниці, металургія та цукрові з-ди.

У ці роки в металургії, на відміну від 90-х рр. 19 ст., нових підпр-в не виникло. Весь приріст виплавки чорних металів був одержаний за рахунок розширення діючих з-дів і більш ефективного використання наявних потужностей. Перед I світ. війною укр. металургія давала ²/3 чавуну, що виплавлявся в імперії.

Роль і значення України в загальнорос. вир-ві машин майже не змінилися. Як і раніше, транспортне й с.-г. машинобудування давали осн. частку продукції, що вироблялася в Росії. Паровозобудівні заводи в Харкові та Луганську не могли працювати на повну потужність і здійснили часткову переналадку цехів на випуск продукції, що мала ринковий попит.

Заходи, які вживалися царським урядом для зміцнення обороноспроможності імперії, сприяли швидкому розвиткові суднобудування. 1911 виник з-д Рос. акціонерного суднобуд. т-ва в Миколаєві ("Руссуд").

Найбільшими центрами машинобудування були Катериносл., Херсон. губернії та Харківська губернія. 1913 у цих губерніях на підпр-вах машинобудування й металообробки працювало 53 тис. осіб.

Харчова індустрія України розвивалася уповільненими темпами, але її частка в загальнорос. вир-ві була високою – 36 %. Україна давала, зокрема, від 80 до 85 % вир-ва цукру в імперії. В сезон цукроваріння 1913/14 діяли 210 цукрових з-дів (гол. чин. – у Київській губернії, Подільській губернії та Харків. губ.), які виробили 1,1 млн т цукру.

У пром-сті відбувався поступовий перехід від парових машин до парових турбін, двигунів внутр. згорання, електродвигунів. 1910 у Донбасі діяла одна врубова машина, а 1913 – 120. Але перед I світ. війною частка механізованого видобутку вугілля складала лише 1,7 %. На шахтах все ще використовувалися обушок, кирка, лопата. Продуктивність праці донецького шахтаря вдвоє поступалася продуктивності праці нім. гірника.

У передвоєн. роки концентрація вир-ва в укр. пром-сті істотно підвищилася. За 1910–14 кількість підпр-в, на кожному з яких працювало понад 1 тис. робітників, зросла із 37 до 42. Найбільшими серед цих підпр-в були Дніпровський металургійний з-д у Кам'янському (нині м. Дніпродзержинськ; понад 10 тис. робітників), миколаїв. суднобуд. з-д "Наваль" (понад 9 тис.), Брянський металургійний з-д у Катеринославі (нині м. Дніпропетровськ; до 9 тис.), кам'яновугільний рудник АТ "Уніон" в Макіївському р-ні (8700), Петровський металургійний з-д в Єнакієвому (8400 робітників).

1914 на підпр-вах України (без гірничодобувної пром-сті) з числом робітників понад 500 було зосереджено 45,3 % пром. пролетаріату (1910 – 39,8 %).

I світ. війна підірвала укр. пром-сть. Підпр-ва, які не працювали на задоволення потреб фронту, закривалися або скорочували обсяг вир-ва. Підпр-ва, що мали замовлення армії, теж не могли нормально функціонувати внаслідок утруднень з постачанням палива та сировини, незадовільного транспортного обслуговування, нестачі робітників.

Улітку 1915 були ств. чотири особливі наради – з оборони, палива, перевезень і продовольства. Особлива нарада з оборони здійснювала нагляд за казенними та приватними підпр-вами, які працювали на потреби фронту. В Україні чотири районні наради (у Києві, Одесі, Катеринославі та Харкові) контролювали роботу 1130 підпр-в, на яких було зайнято майже 400 тис. робітників.

Після окупації Польщі Донбас залишився єдиним великим постачальником вугілля. Видобуток вугілля тут вдалося збільшити з 1540 млн пудів 1913 до 1740 млн пудів 1916, однак не за рахунок підвищення продуктивності праці (вона впала майже вдвічі), а за рахунок залучення некваліфікованої робочої сили.

Воєн. замовлення сприяли появі нових підпр-в, особливо у великих містах, які мали розвинуту індустріальну інфраструктуру. Зокрема, в Одесі за 1915–16 з'явилися десятки великих підпр-в маш.-буд. профілю, в т. ч. авіац. з-д Анатра. Частка машинобудування та металообробки в пром. вир-ві Одеси зросла з 12 % 1914 до 44 % 1917.

Заг. чисельність пром. робітників в Україні зросла з 655 тис. 1913 до 893 тис. 1917, у тому числі у важкій пром-сті – з 440 тис. до 636 тис. осіб. На підпр-вах істотно зросла частка жін. праці та праці підлітків. Зокрема, серед робітників у пром-сті кількість жінок виросла з 5 тис. 1914 до 133 тис. 1917. На шахтах і металургійних з-дах працювало 1917 до 100 тис. військовополонених, а також десятки тисяч робітників, завербованих у Китаї.

Індустріалізація УРСР. Обсяги капіталовкладень в основні пром.-вироб. фонди УСРР 1921–35 свідчать про їх зростання і розподіляються за групами "А" і "Б" таким чином (в млн рублів):

Ці офіц. стат. дані свідчать, що пром-сть безперебійно одержувала потрібне фінансування, однак не відображають того, що це робилося за рахунок інфляційного випуску паперових грошей і різкого зниження життєвого рівня нас. через запровадження д-вою непрямого оподаткування товарів нар. споживання та послуг (податок з обороту). Офіц. стат. дані також показували, що середньорічний темп пром. зростання за роки 1-ї п'ятирічки (крім її першого року) становив 15,7 %. Це були високі темпи, однак вони не збігалися з плановими (відправний варіант – 18 %, оптимальний варіант – 22 %) і тим більше із задекларованими Й.Сталіним: 37,7 % у середньому за три роки, починаючи від другого року п'ятирічки. Легенда про дострокове виконання 1-ї п'ятирічки підкріплювалася тим, що її останній 1932/33 госп. рік став першим роком 2-ї п'ятирічки. Однак зіставлення натуральних показників першого п'ятирічного плану з обсягами вир-ва, досягнутими 1932, виявляє, що виконати п'ятирічку не вдалося за багатьма позиціями.

У 2-й п'ятирічці (1933–37) були запроектовані досить помірні середньорічні темпи зростання пром. продукції – 13–14 %. Це ліквідувало гостроту нар.-госп. диспропорцій. Припинення індустріальної гонки дало змогу приділити увагу освоєнню нової техніки, підготовці кваліфікованих кадрів.

З-ди, що безпосередньо спеціалізувалися на виготовленні воєн. продукції, були в УСРР поодинокими, як правило, дореволюц., бо нові будувалися лише на тер., яка тоді вважалася недоступною для ворожої авіації. Проте підпр-в, що становили інфраструктуру воєн. пром-сті, споруджувалося в Україні навіть більше, ніж на Уралі або в центрі Росії.

У СРСР налічувалося 35 об'єктів цивільної пром-сті, в спорудження або в реконструкцію кожного з яких до 1936 було вкладено не менше 100 млн руб. Вони розміщувалися по регіонах так:

За кількістю об'єктів вартістю понад 100 млн руб. УСРР – УРСР істотно переважала будь-який рад. регіон, а за освоєними капіталовкладеннями до неї наближався тільки Урал.

Список підприємств-гігантів в Україні був таким (у дужках – освоєні кошти в млн руб.): комбінат "Запоріжсталь" (369); Макіївський металургійний з-д (295); з-д "Азовсталь" (292); Новокраматорський машинобудівний з-д (291); Криворізький металургійний з-д (252); Дніпробуд; Дніпровський металургійний з-д (240); Ворошиловградський паровозобудівний з-д (216); Дніпровський алюмінієвий комбінат (з 1934 – з-д; 169); Нижньодніпровський трубопрокатний з-д ім. К.Лібкнехта (160); Комунарський металургійний з-д (149); Харків. тракторний з-д (100).

Переважна більшість (8 з 12) цих пром. гігантів належала до металургії, оскільки галузь машинобудування не була такою капіталомісткою, як металургія. Через це, зокрема, Харків, в якому було побудовано особливо багато об'єктів машинобудування, представлений у списку лише одним підпр-вом.

Від нульового циклу будувалися лише 5 підпр-в, а 7 з-дів, включаючи Новокраматорський машинобудівний з-д, де реконструкція велася водночас із спорудженням нового підпр-ва, були побудовані до революції. Але й новобудови розміщувалися в місцях зосередження ін. підпр-в відповідного профілю.

Визначити динаміку співвідношення між пром-стю та с. госп-вом у заг. продукції нар. госп-ва неможливо. Ціни на с.-г. продукцію були занижені, а на продукцію пром-сті – завищені. Неможливо також виявити реальні співвідношення між пром. продукцією, яка надходила до вироб. споживання, та продукцією нар. споживання. Стат. облік будувався таким чином, що наперед виключалася можливість появи узагальнюючого показника. Відпускна ціна на однакову продукцію залежала від сфери її реалізації: була максимальною, з великим відсотком податку з обороту, – у сфері нар. споживання, й мінімальною чи взагалі без податку з обороту – для галузей воєн. пром-сті та безпосередньо для армії.

Стат. дані показували, що за 1928–37 у валовій продукції великої пром-сті УСРР–УРСР підвищилася питома вага таких галузей: машинобудування та металообробки – з 13,6 % до 29,8 %, хім. індустрії – з 2,9 % до 7,0 %, електроенергетики – з 1 % до 3,1 %. Натомість знизилася питома вага чорної металургії – з 15,1 % до 12,2 %, кам'яновугільної пром-сті – з 9,6 % до 4,9 %, харчосмакової – з 38,5 % до 21,8 %. Це дає уявлення про тенденцію, але не показує справжньої ваги галузі в нар. госп-ві. Незмінні ціни 1928, в яких обчислювався обсяг валової продукції, були по-різному "незмінні" у різних галузях. По-перше, в машинобудуванні, де відбувалося прискорене оновлення продукції, нова продукція йшла в стат. звітність за інфляційною ціною, бо ін. не існувало. По-друге, галузі відрізнялися одна від одної за питомою вагою товарів нар. споживання, які обкладалися високим податком з обороту. В підсумку, в структурі пром-сті штучно збільшувалася частка галузей, які спеціалізувалися здебільшого на вир-ві товарів нар. споживання. За стат. даними, пром-сть брала більшу участь у задоволенні потреб кінцевого споживача, ніж насправді.

Сама пром-сть, як і вся командна економіка, задовольняла потреби сусп-ва лише в тих рамках, які встановлювалися керівниками країни. Маніпулювання цінами, що здійснювалося під виглядом науково обґрунтованого ціноутворення, позбавляло цінові показники об'єктивної основи. Тому й стат. показники, що були засновані на цінах, передусім показник валової продукції, мали обмежену інформаційну вагу навіть для тих, хто визначав екон. політику та ухвалював директивні рішення.

Проте й спотворені показники рад. статистики відображають колосальні зрушення в пром-сті, зумовлені курсом на здійснення форсованої індустріалізації.

Стрімко змінювалося співвідношення між великою та дрібною пром-стю в заг. пром. вир-ві УСРР – УРСР (у %):

На початку форсованої індустріалізації майже третину пром. продукції давала дрібна пром-сть, представлена кустарно-ремісничими закладами й окремими товаровиробниками – ремісниками та кустарями. 1928 цей сектор ще переважав за кількістю зайнятих осіб. Наприкінці 1930-х рр. перевага у вир-ві пром. продукції належала вже фабрично-заводському секторові. Докорінна модернізація пром-сті стала фактом.

У великій пром-сті у свою чергу простежуються динамічні зміни у співвідношенні між групами "А" та "Б" (у %):

У 1927/28 госп. році цінові співвідношення певною мірою ще враховували ринкові пропорції, однак уже наприкінці 1930-х рр. вони стали цілком штучними й визначалися д-вою так, як тій було зручно. Тому реальне падіння питомої ваги групи "Б" значно більше, ніж свідчать стат. дані. Форсована індустріалізація здійснювалася за рахунок колосального обмеження задоволення життєвих потреб населення.

Відірваність від кінцевого споживача зробила вироб. пропорції всередині групи "А" самодостатніми ("внутрішній замкнений кругообіг"). Рік у рік нарощувався видобуток вугілля, щоб виплавляти більше металу. Метал ішов на вир-во машин, використовуваних, знову ж таки, у вуглевидобутку та металургії, а також у воєн. пром-сті, що розвивалася особливо стрімкими темпами, проте переважно за межами України. Зумовлений високими темпами нового капітального буд-ва, тех. прогрес у промисловості майже не позначався на матеріальному добробуті населення.

Індустріалізація зх. областей УРСР здійснювалася під час відбудови нар. госп-ва, що розпочалася після вигнання гітлерівців з окупованих ними укр. тер., тобто від кін. 1944.

До I світ. війни ці укр. землі були переважно аграрними окраїнами слабо розвинутої в пром. відношенні Австро-Угорщини. Підпр-в було обмаль, вони займалися майже виключно переробкою на місці корисних копалин та ін. природних багатств. При цьому осн. маса сировинних ресурсів транспортувалася для наступної переробки за межі укр. земель або експортувалася в необробленому вигляді. Капіталісти не створювали на укр. землях Австро-Угорщини високотехнологічних вир-в з огляду на відсутність кваліфікованої робочої сили. В найбільш розвинутій порівняно з ін. західноукр. землями Східній Галичині тільки 4 % нас. було зайнято в пром. вир-ві. Становище тут не змінилося й у міжвоєн. період, коли західноукр. землі опинилися в складі Польщі, Румунії та Чехословаччини. В ході відбудови нар. госп-ва окупованих гітлерівцями 1941–44 тер. СРСР Й.Сталін поставив завдання ліквідувати індустріальну відсталість приєднаних 1939–40 до СРСР західноукр. земель. Гол. увага зверталася на Львів і Львівську область.

У груд. 1944 Державний комітет оборони СРСР ухвалив рішення про індустріалізацію Львова. На розвиток цього рішення РНК УРСР тоді ж створила Раду допомоги зх. областям. 7 трав. 1945 РНК УРСР і ЦК КП(б)У прийняли постанову "Про заходи по відбудові і дальшому розвитку господарства Львівської, Станіславської, Дрогобицької, Тернопільської, Волинської, Чернівецької областей на 1945 р.". У ній конкретизувалися завдання щодо відбудови та реконструкції традиційних для Західної України галузей пром-сті (нафтогазової – на Львівщині, лісової, лісопильної і лісохім. – у районі Карпат, легкої – на Буковині, соледобувної – на Закарпатті). Водночас передбачалося створення нових для краю галузей – маш.-буд., приладобуд., металообробної та ін. У законі про п'ятирічний план відбудови й розвитку нар. госп-ва СРСР на 1946–50 завдання перетворення Львова на великий індустріальний центр було виділено окремим рядком.

Проблема відсутності на місці кваліфікованої робочої сили була розв'язана за допомогою організації добровільно-примусового прибуття в край інженерно-тех. персоналу та кваліфікованих робітників з центр., сх. і пд. областей УРСР і з решти регіонів СРСР. У роки повоєн. п'ятирічки до зх. областей прибуло понад 90 тис. робітників, техніків, інженерів. Вони приїздили на постійне проживання разом із сім'ями.

1945–46 у Львові були розміщені демонтовані в різних регіонах СРСР з-ди – електроламповий, телеграфної апаратури, інструментальний, с.-г. машин. 1949 дав першу продукцію з-д автонавантажувачів. Почалося спорудження великого автобусного заводу. 1948 завершилося буд-во найбільшого тоді в СРСР і Європі магістрального газопроводу Дашава–Київ. 1951 газопровід продовжено до Москви.

На кінець 4-ї п'ятирічки в зх. областях уже працювали 70 з-дів і ф-к з кількістю робітників на кожному понад 300, а також сотні дрібних і середніх підпр-в. До кін. 1945 у Львові запрацювали всі підпр-ва, які існували до війни, 1947 місто вийшло на довоєн. показники, а 1950 довоєн. рівень вир-ва був перевищений у 3,4 раза. Галузева структура пром-сті зх. областей зазнала якісних змін. Продукція машинобудування та металообробки перевищила в 4-й п'ятирічці довоєн. рівень у Ровенській обл. (нині Рівненська область) – у 12, Тернопільській області – у 18, Львів. – у 19, Волинській області – у 20 разів.

У повоєн. роки було відкрите невелике за пром. запасами родовище вугілля у Львів. і Волин. областях – до 1,5 млрд т. 1949 у Львівсько-Волин. кам'яновугільному бас. були закладені перші вугільні шахти, 1954 розпочалось видобування вугілля. Почалося спорудження Добротвірської держ. районної електростанції потужністю 700 тис. кВт, а також Теребле-Ріцької ГЕС у Закарпатській області. 1950 геологи відкрили найбільше в СРСР Роздольське родовище сірки. На базі родовища створено гірничохім. комбінат.

У другій післявоєн. п'ятирічці (1951–55) випереджаючі темпи розвитку пром-сті в зх. областях зберігалися. Однак порівняно з усіма ін. регіонами УРСР зх. області у пром. відношенні залишилися найменш розвинутими.

дата публікації: 2005 р.

Література:
  1. Розвиток народного господарства Української РСР. 1917–1967, т. 1–2. К., 1967
  2. Кульчицький С.В. Участь робітників України у створенні фонду соціалістичної індустріалізації. К., 1975
  3. Його ж. Внутренние ресурсы социалистической индустриализации СССР (1926–1937). К., 1979
  4. История Украинской ССР, т. 4–5. К., 1983
  5. Баран В. Україна 1950–1960-х рр. Львів, 1996
  6. Литвин В. Україна: міжвоєнна доба (1921–1938). К., 2003
  7. Політична історія України ХХ століття, т. 3, 6. К., 2003
  8. Гриневич В.А.та ін. Радянський проект для України. В кн.: Україна і Росія в історичній ретроспективі, т. 2. К., 2004.

Посилання:
  • АКЦІОНЕРНІ ТОВАРИСТВА
  • АВСТРО-УГОРЩИНА
  • БІЛЬШОВИКИ
  • БУКОВИНА
  • ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА
  • ЧЕРНІГІВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ДАШАВА
  • ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ ОБОРОНИ СРСР
  • ДНІПРОБУД
  • ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬК
  • ДНІПРО, МІСТО
  • ЄНАКІЄВЕ
  • ГОЕЛРО
  • ІНДУСТРІАЛЬНЕ СУСПІЛЬСТВО
  • ІНОЗЕМНИЙ КАПІТАЛ В УКРАЇНІ В 18 – НА ПОЧАТКУ 20 СТОЛІТЬ
  • КАРТЕЛЬ
  • КАТЕРИНОСЛАВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ХАРКІВ
  • ХАРКІВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ХАРКІВСЬКИЙ ПАРОВОЗОБУДІВНИЙ ЗАВОД
  • ХЕРСОНСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • КОНЦЕСІЯ
  • КОПІЙКА
  • КРИМСЬКА ВІЙНА 1853–1856, СХІДНА ВІЙНА 1853–1856
  • КРІПАЦТВО, КРІПОСНЕ ПРАВО
  • КРИВИЙ РІГ
  • КИЇВ
  • КИЇВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ЛЕНІН ВОЛОДИМИР ІЛЛІЧ
  • ЛІВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, ЛІВОБЕРЕЖЖЯ
  • ЛУГАНСЬК (ДО 2014 Р.)
  • ЛУГАНСЬКИЙ ПАРАВОЗОБУДІВНИЙ ЗАВОД
  • ЛЬВІВ
  • ЛЬВІВСЬКА ОБЛАСТЬ
  • МАНУФАКТУРА
  • МОНОПОЛІЇ КАПІТАЛІСТИЧНІ В УКРАЇНІ
  • МОНОПОЛІЗАЦІЯ КАПІТАЛІСТИЧНА
  • МОСКВА
  • НІКОПОЛЬ
  • НОВОРОСІЙСКОЕ ТОВАРИСТВО КАМ'ЯНОВУГІЛЬНОГО, ЗАЛІЗОРОБНОГО ТА РЕЙКОВОГО ВИРОБНИЦТВА
  • ОДЕСА
  • ПАРОПЛАВСТВО
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • П'ЯТИРІЧКИ, П'ЯТИРІЧНІ ПЛАНИ
  • ПОДІЛЬСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ПОЛЬ ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ
  • ПОЛТАВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ПОСЕСІЯ
  • ПРОДАМЕТА
  • ПРОДОВОЛЬЧИЙ ПОДАТОК
  • ПРОДРОЗВЕРСТКА
  • ПРОЛЕТАРІАТ
  • ПРОМИСЛОВІСТЬ
  • ПРОМИСЛОВІСТЬ ФАБРИЧНО-ЗАВОДСЬКА
  • ПРОМИСЛОВИЙ ПЕРЕВОРОТ
  • ПРОТЕКЦІОНІЗМ
  • ПУД
  • РАДЯНСЬКА АРМІЯ
  • РІВНЕНСЬКА ОБЛАСТЬ
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • РОСІЙСЬКЕ ТОВАРИСТВО ПАРОПЛАВСТВА І ТОРГІВЛІ (РТПIТ, РОПІТ)
  • РУБЛЬ
  • СЕЛЯНСЬКА РЕФОРМА 1861
  • СХІДНА ГАЛИЧИНА
  • СРСР, СОЮЗ РАДЯНСЬКИХ СОЦІАЛІСТИЧНИХ РЕСПУБЛІК
  • СТАЛІН ЙОСИФ ВІССАРІОНОВИЧ
  • СТОЛИПІНСЬКА АГРАРНА РЕФОРМА
  • СИНДИКАТИ
  • СИНДИКАТ ЦУКРОЗАВОДЧИКІВ
  • ТАВРІЙСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ТЕРНОПІЛЬСЬКА ОБЛАСТЬ
  • ЦЕХИ
  • ТИМЧАСОВИЙ УРЯД
  • ВОЛИНСЬКА ОБЛАСТЬ
  • ВОТЧИННА ПРОМИСЛОВІСТЬ
  • ВИЩА РАДА НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА 1917-1932
  • Ю З (ХЬЮЗ) ДЖ.
  • ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСТЬ
  • ЗАХІДНА УКРАЇНА, ЯК ТЕРМІН
  • ЗАЛІЗНИЧНЕ БУДІВНИЦТВО В УКРАЇНІ 19 – ПОЧАТКУ 20 СТОЛІТЬ
  • ЗАПОРІЖСТАЛЬ

  • Пов'язані терміни:
  • ДНІПРО, МІСТО
  • ЄГИПЕТ
  • ЕКОНОМІКА ПЕРЕХІДНОГО ПЕРІОДУ ВІД КАПІТАЛІЗМУ ДО СОЦІАЛІЗМУ
  • ЕКСПРОПРІАЦІЯ ЕКСПРОПРІАТОРІВ
  • ЄВРЕЇ В УКРАЇНІ
  • ФЕРДИНАНД І ГАБСБУРГ
  • ІНОЗЕМНИЙ КАПІТАЛ В УКРАЇНІ В 18 – НА ПОЧАТКУ 20 СТОЛІТЬ
  • ИСТОРИЧЕСКИЕ ЗАПИСКИ
  • ИСТОРИЯ ФАБРИК И ЗАВОДОВ
  • ІСТОРІЯ НАУКИ
  • КАГАНОВИЧ ЛАЗАР МОЙСЕЙОВИЧ
  • КАПІТАЛІЗМ
  • КАРР ЕДВАРД-ХЬЮЛЕТТ
  • КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА
  • КЕРЧ
  • ХЕРСОН, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • КОДИФІКАЦІЙНІ РОБОТИ В УСРР, ПЕРША КОДИФІКАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО РАДЯНСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА
  • КОМПАРТІЙНО-РАДЯНСЬКА СИСТЕМА ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В СРСР: ТВОРЕННЯ, ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ, КРАХ
  • КОНВЕРГЕНЦІЇ ТЕОРІЯ
  • КОРЕНІЗАЦІЯ
  • КРИМ, ПЕРЕБІГ ОСНОВНИХ ДОІСТОРИЧНИХ ТА ІСТОРИЧНИХ ПОДІЙ НА ПІВОСТРОВІ КРИМ
  • КРИМСЬКА ВІЙНА 1853–1856, СХІДНА ВІЙНА 1853–1856
  • КУРГАН, НАДМОГИЛЬНИЙ ПАГОРБ
  • КИРГИЗСТАН, КИРГИЗЬКА РЕСПУБЛІКА
  • КИРИЛКІН ІВАН ТАРАСОВИЧ
  • ЛІКВІДАЦІЯ НЕПИСЬМЕННОСТІ (ЛІКНЕП), КАМПАНІЇ ЛІКНЕПУ В УСРР–УРСР
  • ЛУГАНСЬК (ДО 2014 Р.)
  • ЛЬВІВ
  • ЛИСЯК-РУДНИЦЬКИЙ ІВАН ПАВЛОВИЧ
  • МАРІУПОЛЬ
  • МАРКСИЗМ ЯК ІДЕОЛОГІЧНА ТЕЧІЯ
  • МАСОВОГО СУСПІЛЬСТВА ТЕОРІЇ В СУСПІЛЬНИХ НАУКАХ
  • МЕТОДОЛОГІЯ ІСТОРІЇ, МЕТОДОЛОГІЯ ІСТОРИЧНОЇ НАУКИ
  • МІГРАЦІЯ ВНУТРІШНЯ
  • МІСТО
  • МОБІЛІЗАЦІЯ ПРОМИСЛОВОСТІ В УКРАЇНІ НА ПОЧАТКУ 20 СТ.
  • МОДЕРНІЗАЦІЇ ТЕОРІЇ
  • НАДЗВИЧАЙНІ ЗАХОДИ (1927-1928)
  • НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
  • НАЦІОНАЛЬНЕ АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНЕ БУДІВНИЦТВО В УСРР/УРСР 1924–1940
  • НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ (КПІ)
  • НІКОПОЛЬ
  • НОВА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА
  • НОВІТНЯ ІСТОРІОГРАФІЯ
  • ПІДПРИЄМНИЦТВО В УКРАЇНІ
  • ПОЛІЩУК ВАЛЕРІАН ЛЬВОВИЧ
  • ПОЛЯКИ В УКРАЇНІ
  • ПОЛЬЩА, РЕСПУБЛІКА ПОЛЬЩА
  • ПОСТУПУ ТЕОРІЇ
  • РЕВОЛЮЦІЇ
  • РОСІЯ
  • РУСИФІКАЦІЯ В УКРАЇНСЬКОМУ КОНТЕКСТІ
  • РИКОВ ОЛЕКСІЙ ІВАНОВИЧ
  • СОЦІАЛІСТИЧНЕ ЗМАГАННЯ
  • СТАЛІН ЙОСИФ ВІССАРІОНОВИЧ
  • ТАДЖИКИСТАН, РЕСПУБЛІКА ТАДЖИКИСТАН
  • ТАТАРИ В УКРАЇНІ
  • УКРАЇНЦІ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)