Бібліографічне посилання: Мицик Ю.А.
ІГУМЕН [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Igumen (останній перегляд: 29.03.2024) Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці
ІГУМЕН
ІГУМЕН (від грец. ήγούμενος– який веде, йде попереду) – 1) сан ченця, наступний після ієродиякона та ієромонаха; 2) у правосл. церкві (див. Православ'я) настоятель монастиря, голова Духовного собору ("собору старців") – керівничого органу у великих чол. монастирях. (У жін. монастирях – ігуменя.) Як правило, І. призначалися чи обиралися на рік (як на Афоні), або й пожиттєво з найавторитетніших членів братії. І. керує всіма сферами діяльності монастиря: забезпечує організацію богослужінь і чернечого послуху; здійснює контроль над дотриманням норм монастирського статуту, вирішує екон. та кадрові питання, забезпечує збереження монастирських звичаїв і традицій тощо. У давнину "ігуменом", на відміну від настоятеля монастирів 1–2 класів (архімандрит), називали настоятеля будь-якого ін. монастиря. І. при богослужіннях одягався у звичайну чернечу мантію та набедренник, а архімандрит – у мантію із "скрижалями", мав наперсний хрест, палицю й митру. Первісно І. призначали засновники монастирів (св. Антоній Печерський поставив першим ігуменом Києво-Печерського монастиря (див. Києво-Печерська лавра) св. Варлаама), пізніше їх обирала монастирська братія (у катол. церкві – капитула), передаючи право на затвердження засновникові монастиря або єпископові, часом князеві чи гетьманові. Пізніше, особливо після підпорядкування Київської митрополії Московському патріархатові І. переважно призначалися вищою церк. владою. |