Бібліографічне посилання: Дмитрієнко М.Ф.
ДЖЕРЕЛА ІСТОРИЧНІ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2004. - 688 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Dzherela_istorychni (останній перегляд: 29.03.2024) Енциклопедія історії України ( Т. 2: Г-Д ) в електронній біблотеці
ДЖЕРЕЛА ІСТОРИЧНІ
ДЖЕРЕЛА ІСТОРИЧНІ – різноманітні істор. пам'ятки, що стали предметом дослідження тих чи ін. істор. дисциплін. З усього розмаїття Д.і. окремо можна виділити такі категорії джерел: документальні, вербальні, зображальні, оповідні, особового походження, речові, масові. Ці категорії не є строго визначеними, і одні й ті самі джерела можуть зараховуватися до різних категорій. Джерела документальні – вид писемних джерел, що виникли в процесі діяльності різних держ., громад. чи приватних установ, орг-цій, підпр-в тощо. Мають діловий, офіц. характер, різний зміст, усталену форму й формуляр окремих зразків. Це законодавчі акти, орг.-розпорядча документація установ, орг-цій, підпр-в, звіти, ділове офіц. листування; акти, довідки, документи суд.-слідчі, дипломатичні, військ. тощо (більш докладно див. Акти історичні). Джерела вербальні – тип джерел, що фіксують інформацію в усній словесній формі. Найвідоміші з них – джерела лінгвістичні або пам'ятки мови – омоніми, топоніми, астроніми, зооніми тощо. Велику групу складають пісенні джерела. Різновидом цього типу джерел є фонозаписи. Джерела зображальні – тип джерел, що фіксують інформацію у формі зображень: малюнків, скульптур, графіки. Певною мірою до зображальних джерел належать й архіт. пам'ятки. Сучасними видами зображальних джерел є також твори, виконані за допомогою новітніх тех. засобів – фото-, кіно- та відеокамер. Такі джерела складають особливий вид джерел – кінофотовідеодокументи. Ця інформація може мати супровід – звуковий або писемний. Джерела оповідні – рід усних та писемних джерел, особливістю яких є фіксація інформації про події та явища сусп.-політ., соціально-екон., культ. життя у вигляді розповіді в довільній формі (плач, повчання, похвала, подорожні записки тощо). Цінність цих джерел полягає в тому, що вони відтворюють складні процеси формування етносу, його мови, літ., нац. свідомості, героїзму боротьби за незалежність. Вони також інформують нас про ставлення їхніх авторів до відтворюваних у описах подій, а отже, і про світогляд їхніх авторів. Оповідні твори виникли у найдавніші часи у формі епосу, міфів, легенд, казок, переказів, пісень, дум тощо. Пізніше вони лягли в основу хронік, літописів, різноманітних істор. та літ. тв. Багато усних оповідей записали етнографи, фольклористи. Джерела особового походження – рід пам'яток, кожна з яких ств. окремою особою з приватних міркувань чи у зв'язку із службовими потребами. До них належать особисті записки, мемуари (спогади), епістолярії, автобіографії, щоденники. Серед ін. типів джерел вирізняються джерела речові. Велику групу з-поміж них складають археол. джерела, вивчення останніх, зокрема, дає нам відомості про розселення, к-ру, звичаї та вірування людей, які жили задовго до нас. За функціональним призначенням речові джерела поділяються на кілька класів: знаряддя праці, речі побуту, зброя, предмети прикладного мист-ва, монети, ордени, медалі, печатки, прикраси, тех. засоби та пристрої, архіт. споруди тощо. Кожен з цих класів досліджує окрема спец. істор. дисципліна (нагороди – фалеристика; медалі – медальєрика; одяг, однострої – етнологія та уніформознавство; печатки – сфрагістика тощо). Джерела масові – клас джерел, які характеризуються певною повторюваністю, типовістю та однорідністю вміщеної в них інформації. Аналіз змістовних аналогій змісту таких джерел дає змогу виявити спільні риси різних істор. явищ, простежити в них ту чи ін. закономірність, тенденцію розвитку. До масових джерел належать довідкові, стат. документи, періодична преса тощо. На відміну від масових, клас немасових, особових джерел визначається такими рисами, як: індивідуальність змісту, оригінальність інформації, несхожістю відтворення кожним джерелом істор. факту, події, процесу або його визначальних рис. Поділ джерел на масові та немасові – досить умовний, бо масове джерело може виконувати в певному дослідженні унікальну роль – при вивченні окремого факту, а особове – роль однотипного джерела у вивченні масових явищ. Сучасні засоби формалізації інформації дають змогу обробляти масові джерела за допомогою стат. та кліометричних методів (див. Кліометрія), цьому сприяє стандарт формуляру (періодична преса, листівки, декларації тощо). |